Бертольд Брехт

добра людина з Сичуані

П'єса-парабола

У співпраці з Р. Берлан і М. Штеффін

Переклад Е. Іонової та Ю. Юзівського

Вірші в перекладі Бориса Слуцького

ДІЮЧІ ЛИЦЯ

Ван - відніс.

Три бога.

Ян Сун - безробітний льотчик.

Пані Ян - його мати.

Вдова Шин.

Сім'я з восьми чоловік.

Столяр Лін Те.

Домовласниця Мі Дзю.

Поліцейський.

Торговець килимами.

Його дружина.

Стара повія.

Цирульник Шу Фу.

Офіціант.

Безробітний.

Перехожі в пролозі.

Місце дії: полуевропеізірованная столиця Сичуані.

Провінція Сичуань, в якій були узагальнені всі місця на земній кулі, де

людина експлуатує людини, нині до таких місць не належить.

Вулиця в головному місті Сичуані. Вечір. Відніс Ван представляється публіці.

Ван. Я тутешній відніс - торгую водою в столиці Сичуані. Важке ремесло! Якщо води мало, доводиться далеко ходити за нею. А якщо її багато, заробіток малий. І взагалі в нашій провінції велика злидні. Всі говорять, що якщо хто ще здатний нам допомогти, так це боги. І ось уявіть собі мою радість, коли знайомий торговець худобою - він багато роз'їжджає - сказав мені, що кілька найвизначніших наших богів вже знаходяться в дорозі і їх можна очікувати в Сичуані з години на годину. Кажуть, небо сильно стурбоване великою кількістю скарг, які до нього надходять. Уже третій день, як я чекаю тут у міських воріт, особливо під вечір, щоб першим вітати гостей. Пізніше навряд чи це мені вдасться. Їх оточать високопоставлені панове, спробуй до них тоді пробитися. Як би їх тільки дізнатися? Вони з'являться, напевно, не разом. Швидше за все по одному, щоб не надто звертати на себе увагу. Ось ці не схожі на богів, вони повертаються з роботи. (Уважно дивиться на що проходять повз робітників.) Плечі у них зігнулися від тягарів, які вони тягають. А цей? Який же він бог - пальці в чорнилі. Найбільше службовець цементного заводу. Навіть ті два пана ...

Повз проходять двоє чоловіків.

І ті, по-моєму, - не Бог. У них жорстоке вираз обличчя, як у людей, які звикли бити, а богам немає в цьому необхідності. А ось там троє! Начебто - інша справа. Угодовані, ні найменшої ознаки будь-якого заняття, черевики в пилу, значить, прийшли здалеку. Вони - вони! Про наймудріші, розташовуйте мною! (Падає на коліна.)

Перший бог (радісно). Нас тут чекають?

Ван (дає їм напитися). Вже давно. Але тільки я один знав про ваше прибуття.

Перший бог. Ми потребуємо в нічлігу. Чи не знаєш ти, де б нам прилаштуватися?

Ван. Де? Скрізь! Все місто в вашому розпорядженні, про наймудріші! Де побажаєте?

Боги багатозначно дивляться один на одного.

Перший бог. Хоча б в найближчому будинку, син мій! Спробуємо в самому найближчому!

Ван. Мене тільки бентежить, що я викличу на себе гнів можновладців, якщо віддам особливу перевагу одному з них.

Перший бог. Тому-то ми і наказуємо тобі: почни з найближчого!

Ван. Там живе пан Фо! Зачекайте хвилинку. (Підбігає до будинку і стукає в двері.)

Двері відчиняються, але видно, що Ван отримує відмову.

(Несміливо повертається.) Ось невдача! Пана Фо, як на зло, немає вдома, а слуги ні на що не наважуються без його наказу, господар дуже суворий! Ну і збіситься ж він, коли дізнається, кого не взяли в його будинку, чи не так?

Боги (посміхаючись). Безумовно.

Ван. Ще хвилину! Будинок поруч належить вдові Су. Вона буде у нестямі від радості. (Біжить до дому, але, мабуть, знову отримує відмову.) Я краще впораюся навпаки. Вдова каже, що у неї тільки одна маленька кімнатка, і та не в порядку. Зараз же звернуся до пана Чену.

Другий бог. Нам вистачить маленької кімнатки. Скажи, що ми її займемо.

Ван. Навіть якщо вона не прибрана, навіть якщо в ній повно павуків?

Другий бог. Дурниці! Де павуки, там мало мух.

Третій бог (привітно, Вану). Іди до пана Чену або ще куди-небудь, син мій, павуки, зізнатися, мені не до душі.

Ван знову стукає в якісь двері, і його впускають.

Ван (повертаючись до богів). Пан Чен в розпачі, його будинок повний рідні, і він не наважується здатися вам на очі, наймудріші. Між нами, я думаю, серед них є погані люди, і він не хоче, щоб ви їх бачили. Він боїться вашого гніву. У цьому вся справа.

Третій бог. Хіба ми такі страшні?

Ван. Тільки для недобрих людей, чи не так? Відомо ж, що жителів провінції Кван десятиліттями осягає повінь - кара божа!

Другий бог. Ось як? І чому ж?

Ван. Та тому, що всі вони безбожники.

Другий бог. Дурниці! Просто тому, що вони не чинили греблю.

Перший бог. Тсс! (Вану). Ти все ще сподіваєшся, син мій?

Ван. Як можна навіть питати таке? Варто пройти ще один будинок, і я знайду для вас житло. Кожен пальчики собі облизує в передбаченні, що прийме вас у себе. Невдалий збіг обставин, розумієте? Біжу! (Повільно відходить і нерішуче зупиняється посеред вулиці.)

Другий бог. Що я говорив?

Третій бог. І все-таки, думаю, це проста випадковість.

Другий бог. Випадковість в Шуне, випадковість в Кван і випадковість в Сичуані. Страху Божого немає більше на землі - ось істина, якої ви боїтеся дивитися в обличчя. Визнайте, що наша місія зазнала фіаско!

Перший бог. Ми ще можемо натрапити на добру людину. В будь-яку хвилину. Ми не повинні відразу відступатися.

Третій бог. Постанова йшлося: світ може залишатися таким, як він є, якщо знайдеться достатньо людей, гідних звання людини. Відніс сам така людина, якщо тільки я не обманююся. (Підходить до Вану, який все ще сюїт в нерішучості.)

Другий бог. Він обманюється. Коли відніс дав нам напитися з кружки, я дещо помітив. Ось гуртка. (Показує її першому богу.)

Перший бог. Подвійне дно.

Другий бог. Шахрай!

Перший бог. Гаразд, він відпадає. Ну і що ж такого, якщо один з гнилизною? Ми зустрінемо і таких, які здатні жити гідним людини життям. Ми зобов'язані знайти! Ось уже два тисячоліття не припиняється крик, так далі тривати не може! Ніхто в цьому світі не в змозі бути добрим! Ми повинні нарешті вказати на людей, які можуть слідувати нашим заповідям.

Розумієш, Левко, що б не трапилося, головне - вміти залишитися людиною.
(Е. Радзінський «104 сторінки про любов»)

Він вміє це - бути різним, новим, несподіваним, зберігаючи при цьому свій унікальний авторський почерк, який московська публіка гаряче і вірно любить вже більше 10 років. Це його відмінна особливість. І він не цементується, що не костеніє в своєму чудовому майстерності - якимось чином залишається живим, легким, по-юнацькому оточенням і азартним, може бути, навіть прогресуючи в цьому від вистави до вистави. І це штучно не створиш, це зсередини, з себе. Так, напевно, ось так: він створює свої вистави за образом і подобою своєю і обов'язково вдихає в них частину душі, в сенсі - своєю. Я так це відчуваю. І від вистави до вистави він немов розсовує межі своїх можливостей - легко і впевнено - і захоплює за собою в новий простір глядача. Він повторює в інтерв'ю: «глядач - це один і союзник». Емоційний взаємообмін з залом - останній штрих, останній шар на кожній його роботі - напевно, ще й тому ми так їх любимо і так в них включаємось. Він абсолютно невгамовний, невичерпне енергією, ідеями та планами. І театри рвуть його на частини. І я не розумію, як він все встигає і встигає при цьому яскраво, неординарно, якісно і потужно. Він - це кращий режисер країни - Юрій Миколайович Бутусов.

Тільки що, в жовтні в своєму театрі ім.Ленсовета в Петербурзі, він випустив найсильнішого, абсолютно фантастичного «Макбета» (якщо спектакль не збере врожаю призів за підсумками сезону - право слово, гріш ціна усім цим премій), як в лютому, в московському театрі Пушкіна - теж ні на що досі в його режисерській біографії не схожа, дуже складна серйозна робота за Брехтом «Добра людина з Сезуана» з чудовою оригінальною музикою Пауля Дессау, живим оркестром «Чиста музика» на сцені і зонгами, вживу виконуваними артистами на німецькій мові (і оскільки за частиною сценічних прийомів Юрій Миколайович у нас в якомусь сенсі - законодавець мод, то чекай в найближчі роки по Москві низки вистав з автентичною музикою і піснями на японському, угорською, яганском або мовою Туюк). П'єса і сама по собі дуже непроста і вся всередині в гипертекстах, але Юрій Бутусов, зрозуміло, переорав-перебороніл брехтівська текст і засіяв його ще й своїм гіпертекстом. Тепер все це буде поступово (так все його роботи на очевидців діють) проростати і сходити в наших головах. А поки - тільки перші поверхневі враження.

Мало не забула: спектакль допомагали йому створювати художник Олександр Шишкін і хореограф Микола Реутов - тобто в наявності повний склад зоряної команди.

Знову повинна обумовити одну річ. Про своє тлумачення робіт цього режисера. Я дуже люблю в них розбиратися, вірніше - пробую це робити. Його образне мислення штовхає в простір образів і мене, але, захопившись, я можу заблукати кудись зовсім не туди куди треба. Іншими словами, Юрій Миколайович ставить спектаклі про щось про своє, а я їх дивлюся про щось про своє. І не уявляю, чи часто ми з ним перетинаємося, і перетинаємося взагалі. Загалом, нічого на віри не приймайте.

Отже, «Добра людина з Сезуана». У п'єсі Брехта недвозначно читаються соціально-політичні мотиви, на чому, як кажуть, був зроблений акцент в знаменитому (і якого я не бачила) спектаклі Юрія Любимова на Таганці. Юрія Бутусова ж в набагато більшому ступені (і традиційно) займають питання, що стосуються складної і суперечливої \u200b\u200bприроди людини, людської особистості і особливостей міжлюдських взаємин. Власне кажучи, це ж база, фундамент, на якому потім вибудовується, в т.ч. і соціально-політичний майданчик і взагалі яка хочеш інша. Людина зі своїм складним внутрішнім світом - первинний.

На сцені, як це зазвичай у Юрія Миколайовича - мало чого, але все це з його «режисерського рюкзака». Макбеттовская (Магріттовская) двері, сірі камені-валуни (з качиної полювання) розкидані по всій підлозі, у задника сцени - гримерна (з Чайки і Макбета) - це будинок Шен Ті (яка в очікуванні клієнта буде одягнена в плащ з чорного «поліетилену» - Макбет - і чорний парик з Чайки), прихилившись до стіни стругані дошки (Лір), в лівому кутку сцени - ліжко (Макбетт, Річард, Лір, Чайка), статуетки собак, більше схожих на вовків (собаки у Юрія Миколайовича живуть майже у всіх спектаклях), на авансцені невеликий стіл-«табуретка» всюди стільці, деякі перекинуті (розхитаний, що похитнувся, прогнилий світ? подумати). Власне, все. Перед нами - бідний квартал Сезуана, в якому боги намагаються знайти хоча б одного доброго людини. За майже 4 години тривалості вистави сценографія буде змінюватися дуже мало (він вміє заповнювати сцену іншим: енергетикою, акторськими роботами, музикою, загадками), і, зрозуміло, кожен з'являється предмет буде невипадковий.
Естетика вистави відсилає нас ассоціціямі до Фоссовскому «Кабаре» (власне, і зонги на німецькому явно тому ж). Паралель. У фільмі Фосса показана Німеччина в період зародження фашизму, тобто напередодні світової катастрофи, точно так же напередодні катастрофи застиг брехтівська світ. Ванг на початку вистави жорстко і акцентовано скаже: «Мир НЕ МОЖЕ більше залишатися таким, якщо в ньому не знайдеться хоча б одна добра людина». У загальнодоступному варіанті перекладу п'єси фраза звучить інакше: «Мир МОЖЕ залишатися таким, якщо знайдеться достатньо людей, гідних звання людини». Обидві фрази про нестійкій рівновазі - про те, що світ завмер біля небезпечної межі, за якою прірва. Не знаю німецької, не знаю, як звучить оригінальна фраза п'єси, але абсолютно очевидно, що друга фраза про те, що світ ще поки перед межею, а перша - що вже заступ, все.
Ті ж камені-валуни асоціативно сигналять про те, що «прийшов час збирати каміння» (кн.Екклезіаста). Вираз «час збирати каміння», як самостійне, вживається в значенні «час творити», а стосовно до п'єси Брехта я б переклала її, як «час щось змінювати». Поки не пізно.
Або тонкий пісок, який відніс Ванг висипет спочатку на білу матерію на авансцені, а потім і собі на голову. Це не пісок. Вірніше, це пісок для Бога (пісок - символ часу, вічності). Для Ванга ж це - дощ, вода. Юрій Миколайович тут чаклує з водою, як уміє чаклувати зі снігом. Але зараз докладно про реквізит не буду, багато іншого потрібно сказати.

Сюрпризи починаються з перших миттєвостей вистави. Брехтівські три бога перетворилися у Юрія Бутусова в тиху мовчазну дівчинку (Анастасія Лебедєва) в чорному довгополому пальто, накинутому поверх спортивних шортів і майки. Нічим не примітна тиха дівчинка, але юродивий - відніс Ванг - безпомилково впізнає в ній посланницю Наймудріших, бо юродиві - божі люди, їм чи не впізнати бога в натовпі. І поки нещасна Шен Ті мужньо намагається нести непідйомний тягар місії, покладеної на її плечі богами, Ванг - спостерігає за тим, що відбувається і в діалогах (а по факту - монологах) з богами намагається для себе відповісти на питання, задані Брехтом в епілозі п'єси, який Юрій Бутусов логічно опустив, оскільки ці питання - її суть:

Адже повинен бути якийсь вірний вихід?
За гроші не придумаєш - який!
Інший герой? А якщо світ - інший?
А може, тут потрібні інші боги?
Іль зовсім без богів? ..

У міру розмотування і осмислення цього клубка питань, змінюється ставлення Ванга до Богів - від сліпого захопленого поклоніння (з цілуванням ніг) через повне розчарування (тоді він її волоком буде на сцену витягувати, як мішок) до усвідомленого .. не можу слова підібрати .. нехай буде «партнерства». Коли розчарування в богів досягає межі, Ванг починає говорити і вести себе як звичайна людина (без заїкання, зведених судомою м'язів) - як би відмовляється бути божим людиною. І, мабуть, скоректує своє припущення щодо піску. Все-таки для Ванга це теж не вода, а пісок, символ Бога. Тим, що він висипає його собі на голову на початку, він позначає і свою наближеність до мудрих (як юродивий), і беззаперечне їм поклоніння.

Так, тут ще важливо, на мій погляд - чому Юрій Миколайович позбавив дівчинку-Бога майже всіх слів, зробивши її часом чи не німий. Є Бог чи ні його - це глибоко особистий, інтимний питання для кожної окремої людини, і не про це тут мова (до слова, Лука у Горького в «На дні» чудову відповідь дає на це питання: «Коли віриш - є, не віриш - немає. У що віриш, то і є »). Тут мова про це відповідному мовчанні. У тиші полягає велика користь: відбившись від неї, питання повертається до того, хто його поставив, і людина починає розбиратися з ним сам, думати, аналізувати, зважувати, робити висновки. І це те саме, про що говорять, схоже, все мудреці і філософи: відповіді на всі питання можна знайти в собі самому. Мовчання дівчинки-Бога в спектаклі Юрія Бутусова дозволяє Вангу самому відповісти на важливі для нього питання.
«..Якщо ти продовжуєш дивитися всередину - на це потрібен час - мало-помалу ти почнеш відчувати прекрасне світло всередині. Це не агресивний світло; він не як сонце, він скоріше як місяць. Він не виблискує, не засліплює, він дуже прохолодний. Він не гарячий, він дуже жалісливий, дуже пом'якшує; це бальзам.
Мало-помалу, коли ти настроїшся на внутрішній світ, ти побачиш, що його джерелом є ти сам. Той, хто шукає є шукане. Тоді ти побачиш, що справжній скарб у тебе всередині, і вся проблема була в тому, що ти шукав зовні. Ти шукав десь зовні, а це завжди було у тебе всередині. Це завжди було тут, у тебе всередині. » (Ошо)

Ну а поки до фіналу ще далеко, обрана богами в рятівниці світу Шен Ті (приголомшлива робота Олександри Урсуляк) поступово осягає гірку істину, що людині, якщо він хоче жити, неможливо бути ідеально добрим (а значить, неможливо виконати місію). Доброта, не яка може дати відсіч злу, щоб елементарно захистити саму себе - приречена ( «хижак завжди знає, хто для нього легка здобич»). І взагалі неможливо бути зразковим носієм якогось одного якості. Уже хоча б тому, що (знаю, що банальність) все в світі відносно. Для десяти чоловік ти добрий, а одинадцятий скаже, що ти - злий. І у кожного будуть аргументи на користь своєї думки. Ти навіть можеш нічого не робити взагалі: ні добра, ні зла, але все одно знайдуться як люди, які вважають тебе хорошим, так і люди, які вважають тебе поганим, і, до речі, вони можуть мінятися місцями. Цей світ - світ оцінок. Суб'єктивних миттєвих оцінок, які миттєво застарівають (цю цитату з Муракамі дуже люблю: «Клітини тіла повністю, на всі сто відсотків, оновлюються щомісяця. Ми весь час змінюємося. Ось, навіть прямо зараз. Все, що ти знаєш про мене - не більш , ніж твої ж спогади »). Який ти насправді, не знаєш навіть ти сам, оскільки в непередбачених ситуаціях часом видаёшь таке, чого в собі і не підозрював. Або навпаки, був абсолютно впевнений, що зробиш щось, але настає момент, і ти - бездействуешь. У кожного людського дії і вчинку (як і у кожного слова, навіть кинутого мимохідь, бо слово - це теж вчинок, більш того, думка - теж вчинок) як у будь-якої медалі - дві сторони, два протилежних за знаком результату.

Наприклад, Шуи Та, бажаючи «виправити» Суна Янга, надає йому можливість відпрацювати розтрачені гроші і взагалі знайти постійну роботу і зробити кар'єру. Благородна місія. Добру справу. І Сун, справді, поступово стає правою рукою Шуи Та, але при цьому - найдосконалішим звіром по відношенню до інших працівників, не викликаючи до себе нічого крім ненависті. А ще - він більше не хоче літати, він втратив свої «крила», що розбиває горем материнське серце пані Янг, яка знає, якою її хлопчик першокласний льотчик, і пам'ятає, як він був щасливий в небі, оскільки був для нього створений.

Не можу втриматися .. Про це ж - чеховський «Чорний монах». Поки Коврин був не зовсім адекватний і вів бесіди з привидом, він був абсолютно щасливий, вірив в свою обраність і справді подавав великі надії і був, можливо, майбутнім генієм науки. але любляча дружина, Перелякана його душевним станом, з кращих спонукань посадила його на таблетки і повезла в село отпаивать парним молоком. Коврин фізично видужав, перестав бачити Чорного Монаха, перестав вірити в свою обраність, втратив бажання працювати, погас, померк і став - нічим, ніким. Що тут добро, а що зло? Що норма, що патологія? Манія величі ростила в людині великого вченого, що може (і спраглого) принести користь людству. Бажання жінки врятувати коханого чоловіка від хвороби призвело до того, що вона його погубила.

Про Закон єдності і боротьби протилежностей людина дізнається ще в школі, перед виходом в велике життя. Протилежні за значенням поняття «ходять парами» - все взаємопов'язане, взаємозалежне, не може існувати одне без іншого і в чистому вигляді зустрічається рідко (якщо зустрічається взагалі). Без своєї протилежності добро - не добрі і зло не зло - вони такі тільки на тлі один одного. Цитата з Е.Олбі: «Я зрозумів, що доброта і жорстокість самі по собі, окремо одне від іншого, ні до чого не приводять; а одночасно, в поєднанні вони вчать відчувати. » І як би ти не зважував факти, ні піддавав їх спектральному аналізу - даючи оцінку чогось, ти все одно майже напевно помилишся, не в загальному, так в приватному. Ми живемо в світі нерозуміння і помилок і Своєю впертістю в них. «Не поспішай судити і не поспішай впадати у відчай» - висвітиться на електронній рядку переклад фрази з одного з зонгів.
Немає на землі ідеально добрих людей. І взагалі немає ідеальних людей, а якби були - яка туга була б перебувати серед них (на цю тему - потрапляння людини в якесь ідеальне за його уявленнями простір - багато чого написано і знято. Це дійсно страшно). І дарма втомлений Бог - тиха дівчинка в стоптаних черевиках - бродить по землі в пошуках ідеально добру людину (на сцені вона буде і крокувати по біговій доріжці, і їздити на велосипеді - це все про її пошуки). У неї стерті в кров ноги (вже на початку її поява), потім ледве живу (у Брехта в тексті комусь із Богів «добрі люди» поставили під око синяк, а у цієї дівчинки-Бога в кривавих бинтах руки, голова, шия , живіт) її на авансцену виволочет Ванг, а в третій раз вже винесе її і зовсім бездиханне. Бог сам не зміг вижити в світі, що наказав жити по його, божеським, правилам. Люди понівечили Бога, поглумилися над ним (у виставі - не знаючи, що це Бог (не впізнати ж її городяни на початку), а глибинний сенс - такий Бог з його заповідями людям не потрібен, непосильний), і Бог помер. І Ванг презирливо кине на бездиханне тіло жменю піску, вимовляючи фразу, яка в оригіналі п'єси належить одному з богів (я користуюся загальнодоступним перекладом п'єси, а для вистави ЮН спеціально переклав п'єсу наново Єгор Перегудов):

«Ваші заповіді згубні. Боюся, все правила моральності, які ви встановили, повинні бути викреслені. У людей вистачає турбот, щоб хоча б врятувати своє життя. Добрі наміри приводять їх на край прірви, а добрі справи скидають їх вниз. »

Чому ж Бог тут - дівчинка? (Я тільки припускаю). Тут потрібно узагальнити і назвати по імені те, що я довго безіменно размусолівала вище по тексту. У «Добром людину з Сезуана» (як і в «Чорному ченця») однією з головних тем є тема двойничества (людини, явищ, понять і тд). Юрій Бутусов цю тему дуже любить - вона звучить у всіх його роботах. Причому у цього терміна безліч значень, але нам, як неспеціалістам, зрозуміліше всього (умовно) пряме і зворотне двойничество. Тобто в одному випадку - копія, в іншому - протилежність, зворотна, тіньова сторона. Якщо придивитися, то майже у кожного персонажа у виставі є свій двійник. А то і не один. Такий дзеркальний лабіринт двійників. (Юрій Миколайович знову такий хитромудрий узор накреслив всередині спектаклю - всього мені не розпізнати). Я погано відстежила відеоряд (захоплюєшся дією і забуваєш тримати ніс за вітром) - / задня стіна сцени, а також опускається на авансцену зверху світлий завісу час від часу виконують ролі екрану - відеопроектор створює на них відеоряд / - але двох майже-близнючок повій (в чорних сукнях, чорних окулярах) на тлі зображення двох маленьких дівчаток-близнят (сумною і усміхненої; це фото Діани Арбюс «Близнюки» (Diana Arbus - Identical Twins) я пам'ятаю. і ось вони, пари антагоністів: дитинство - дорослість; невинність - порок ; радість і смуток.
Ще. Я задумалася: чому підведені червоним очі у Олександра Арсентьева (Сун Янг). Червоні очі .. «Ось наближається мій могутній противник, диявол. Я бачу його страшні очі червоні .. »І потім -« Елегія »Бродського». Так, це «Чайка». Колишній льотчик Сун Янг - це «пілот поштової лінії», який «один, як занепалий ангел, глушить горілку». Падший ангел, Люцифер. Очі Суна Янга - червоні очі Люцифера, про які говорить Світова Душа в монолозі Ніни Зарічній. І тоді танець Люцифера з Богом - це теж про двойнічестве. І про боротьбу і взаємодію Світлого і Темного почав в людині. І це Ян і Інь в східному символі, в якому кожне з понять несе в собі зерно своєї протилежності. Одне породжує інше і саме ж відбувається з цієї другої .. І це і є життя (червоний повітряну кульку, що символізує спочатку ігристе вино в келиху Суна, а потім «перетворюється» в животик Шен Ті і дівчатка-Бога, хоча одна завагітніла від коханої людини , а інша - ймовірно була згвалтована). І якщо вже далі розвивати тему люціферства Суна: адже він (знову умовно) змагається з Богом в праві на Доброго Людини, маніпулює тим, що для жінки - енергія життя, любов'ю. Взагалі Шен Ті виявилася в тому самому жахливому становищі, коли ВІД тебе всім що-небудь потрібно, але ДО тебе нікому немає діла. Єдиний друг, Ванг, знову-таки, прагнучи допомогти їй - в результаті викрив її, розсекретив її таємницю. Її саму - на усю дорогу ніхто не питає: як їй, про що вона думає, що відчуває, чи добре їй, погано чи. З нею раговарівает про неї - фактично тільки Бог (вся сцена діалогу Шен Ті і пані Шин напередодні арешту Шен Ті - переписана Юрієм Бутусовим під Шен Ті і Бога, «Я буду поруч, коли це станеться» - каже Бог Шен Ті, це про пологи, але потрібно розуміти це багато ширше).
Ще про двійників: Шен Ті з її поки ненароджених сином, г-жа Янг зі своїм сином, двійник Мі Дзю (коли вона в чорному і заколисує закутані в покривало березове поліно). Так по суті всі ми - дзеркала і двійники один одного.
І я не договорила про Бога-дівчинку. Головна і очевидна пара двійників у виставі, звичайно - Шен Ті і Шуи Та (для такого двійника, який ховається в самій людині, Вікіпедія підказала звучне німецьке слово - допельгангер). Але ближче до кінця, коли Шен Ті вже на 7 місяці вагітності (і коли вона вже довго в «личині» свого брата, «хрещеного батька» і тютюнового короля Шуи Та), вона дивиться в дзеркало, і відображення її в дзеркалі - дівчинка- Бог з таким же 7-місячним животиком. Перед тим, як Шен Ті в останній раз вирішить скористатися своїм братом, дівчинка-Бог буде одягнена як Шуи Та (підказала Шен Ті, що потрібно це зробити). Вона ж, дівчинка-Бог, буде складати на підлозі не те китайський ієрогліф (який?), Не те будиночок з порожніх сигаретних пачок, пролити на її голову байдужим дощем. Шен Ті, вона ж Шуи Та, Хрещений батько і тютюновий король - була Богом в своєму тютюновому королівстві, встановлювала там свої правила, вводила свої Постанови .. Загалом, той же самий сценарій, що і у Богів з їх правилами і Постановами для світу в цілому (рекурсія. процес повторення елементів самоподібним чином). І все зруйновано: світ, який побудував Бог, і тютюнова імперія, яку створив Шуи Та.
Зараз прийшла в голову красива фраза: Цей спектакль - про пошуки Богом Людини і Людиною - Бога. Обидві дівчинки через муки і страждання приходять до того, що потрібно щось змінювати в «регламенті взаємодії» м / у Богом і Людиною.

Брехт залишив фінал п'єси відкритим - питання залишилися без відповідей. Але Юрій Миколайович, навіть не дивлячись на заклик про допомогу Шен Ті, все-таки зробив фінал закритим і - що дарує надію, запропонувавши свій варіант відповіді на питання «що робити». чудова фінальна сцена (Знову ж таки - як я її почула, може, і помилився), в якої бідолаха Шен Ті благає богів дозволити їй ставати жорстоким Шуи Та хоча б раз в тиждень: дівчинка-Бог, усміхнувшись м'яко, дозволить (НЕ відмахнеться в жаху цим дозволом, немов не бажаючи нічого чути, як брехтівські боги, а скаже спокійно і усвідомлено): «Не зловживай ним. Раз на місяць буде достатньо ». Юрій Миколайович мудро не став переробляти цей світ (бо ми самі творимо навколишнє нас реальність, це - плоди наших власних праць і переконань, а не чиїхось, а якщо вони «чиїсь», а ми продовжуємо в них жити, значить вони просто нам теж підходять ( «якщо тобі не повезло сьогодні - нічого, пощастить завтра, якщо не пощастило завтра - нічого, пощастить післязавтра, якщо не пощастило і післязавтра - значить, тобі просто так більше подобається»); так що нам-то перероблять, да ми все одно все повернемо назад); не став міняти героя, тому що Шен Ті - справді, можливо, кращий екземпляр з роду людського; не став скасовувати і богів (і все, що може увійти в групу з такою загальною назвою, тобто як внутрішні так і зовнішні поняття) взагалі, тому що, на жаль, зовсім без стримуючих чинників людина вельми швидко розперізується, шокуючи навколишній світ в хаос, і це прямий шлях до самознищення. Юрій Бутусов змінив - Постанова. Його Бог пом'якшив свої вимоги до людини, опустив непомірно високу планку, дозволивши людині в набагато більш широких межах бути таким, який він за своєю природою: різним - хорошим, поганим, добрим, злим, сильним, слабким і т.д. І такий Бог для Ванга прийнятний - вони підуть, взявшись за руки.

Ось в цьому, напевно, «мессадж» Юрія Бутусова цього світу, який зараз теж небезпечно наближається до межі:
«Людина, будь людиною, з усіма своїми человеческіму слабкостями, вадами і недосконалостями, але все ж постарайся при цьому бути Людиною, тоді у цього світу ще є шанс врятуватися».
«Ти впораєшся, Шен Ті. Головне - залишайся доброю ».

Напевно, не треба любити все Людство, це дуже абстрактно і марно. Можна зосередитися на більш вузькому колі, наприклад, на тих хто поруч. І якщо є можливість зробити щось, що допоможе іншому або хоча б просто його порадує - чому цього не зробити? Іноді буває досить просто вислухати. Такі дрібниці і дрібниці можуть зробити людину щасливою - щоразу дивуюся, собі в тому числі. Люди зараз страшно роз'єднані, дистанціювання один від одного, втратили взаємну довіру, замкнуті в собі, основний характер контактів - взаємне використання один одного.
Важко живеться - все правда, але якщо поспостерігати, то саме ті, кому найважче живеться, або хто сам щось страшне пережив, чомусь і здатні найбільше на співчуття і участь до іншого. Коли влітку збирали повсюдно допомогу краснодарським потопленцам, в пункти збору допомоги несли свої старі поношені речі - бабусі-пенсіонерки. Справа не в часах. «Часи такі». Часи завжди однакові ( «Не говори: Як сталося, що перші дні були кращі цих ?, Бо не від мудрості ти запитав про це.» - кн.Екклезіаста). Щось не так в нас самих.
(Абстрагуючись від суперечливості та неоднозначності понять і використовуючи звичне розуміння термінів): добро як і зло володіє ланцюговою реакцією (автомобілісти знають: якщо ти на дорозі пропустив когось вперед себе, то він, як правило, незабаром теж пропустить кого-то вперед себе ). Повторюся: життя - важка штука, але поки ми тут - як-то ж треба її жити. У світі, де «добрих ланцюжків» більше - жити легше.
Героїня Дороніної у фільмі «Ще раз про любов» всім знайомим посилала на свята листівки: «Людям приємно коли про них пам'ятають. В житті не так багато тепла. минулого Новий рік послала 92 листівки. »

І остання цитата. Чехов, «Аґрус»:
- Павло Константінич! - промовив [Іван Іванович] благальним голосом. - Не заспокоюється, не давайте присипляти себе! Поки молоді, сильні, бадьорі, не втомлюйтеся робити добро! Щастя немає і не повинно бути, а якщо в житті є сенс і мета, то сенс це й мета зовсім не в нашій щастя, а в чомусь більш розумному і великому. Робіть добро!

Головне місто провінції Сичуань, в якому узагальнено всі місця на земній кулі і будь-який час, в яке людина експлуатує людини, - ось місце і час дії п'єси.

Пролог. Ось уже два тисячоліття не припиняється крик: так далі тривати не може! Ніхто в цьому світі не в змозі бути добрим! І стурбовані боги постановили: світ може залишатися таким, як є, якщо знайдеться достатньо людей, здатних жити гідним людини життям. А щоб перевірити це, три найвизначніших бога спускаються на землю. Бути може, відніс Ван, першим зустрів їх і пригостили водою (він, до речі, єдиний в Сичуані, хто знає, що вони боги), гідна людина? Але його гуртка, помітили боги, з подвійним дном. Добрий відніс - шахрай! Найпростіша перевірка першої чесноти - гостинності - засмучує їх: ні в одному з багатих будинків: ні у пана Фо, ні у пана Чена, ні у вдови Су - не може Ван знайти для них нічліг. Залишається одне: звернутися до повії Шен Де, адже вона не може відмовити нікому. І боги проводять ніч у єдиного добру людину, а на ранок, розпрощавшись, залишають Шен Де наказ залишатися такою ж доброю, а також хорошу плату за нічліг: адже як бути доброю, коли все так дорого!

I. Боги залишили Шен Де тисячу срібних доларів, і вона купила собі на них маленьку тютюнову лавку. Але скільки потребують допомоги опиняється поряд з тим, кому посміхнулася удача: колишня власниця крамниці і колишні господарі Шен Де - чоловік і дружина, її кульгавий брат і вагітна невістка, племінник і племінниця, старий дідусь і хлопчик, - і всім потрібен дах над головою і їжа. «Порятунку маленький човен / Негайно ж йде на дно. / Адже надто багато потопаючих / Схопилися жадібно за борти ».

А тут столяр вимагає сто срібних доларів, які не сплатила йому колишня господиня за полиці, а домовласниці потрібні рекомендації і поручительство за не дуже респектабельну Шен Де. «За мене поручиться двоюрідний брат, - каже вона. - І за полки розплатиться він же ».

II. І на ранок в тютюновій лавці з'являється Шой Так, двоюрідний брат Шен Де. Рішуче прогнавши невдалих родичів, вміло змусивши столяра взяти всього двадцять срібних доларів, Передбачливо подружившись з поліцейським, він залагоджує справи своєї надто доброї кузини.

III. А ввечері в міському парку Шен Де зустрічає безробітного льотчика Суна. Льотчик без літака, поштовий льотчик без пошти. Що йому робити на світі, навіть якщо він прочитав в пекінській школі всі книги про польоти, навіть якщо він вміє посадити на землю літак, точно це його власний зад? Він як журавель зі зламаним крилом, і нічого йому робити на землі. Мотузка напоготові, а дерев у парку скільки завгодно. Але Шен Де не дає йому повіситися. Жити без надії - творити зло. Безнадійна Пісня водоноса, що продає воду під час дощу: «Грім гримить, і дощик ллється, / Ну, а я водою торгую, / А вода не продається / І не п'ється ні в яку. / Я кричу: "Води купіть!" / Але ніхто не купує. / В мою кишеню за цю воду / Нічого не потрапляє! / Купіть води, собаки! »

І Шен Де купує кухоль води для свого улюбленого Ян Суна.

IV. Повертаючись після ночі, проведеної з коханим, Шен Де вперше бачить ранковий місто, бадьорий і дарує веселощі. Люди сьогодні добрі. Люди похилого віку, торговці килимами з крамниці напроти, дають милою Шен Де в борг двісті срібних доларів - буде чим розплатитися з домовласницею за півроку. Людині, яка любить і сподівається, ніщо не важко. І коли мати Суна пані Ян розповідає, що за величезну суму в п'ятсот срібних доларів синові пообіцяли місце, вона з радістю віддає їй гроші отримані від старих. Але звідки взяти ще триста? Є лише один вихід - звернутися до Шой Так. Так, він занадто жорстокий і хитрий. Але ж льотчик повинен літати!

Інтермедії. Шен Де входить, тримаючи в руках маску і костюм Шой Так, і співає «Пісню про безпорадність богів і добрих людей»: «Добрі у нас в країні / Добрими не можуть залишатися. / Щоб дістатися з ложкою до чашки, / Потрібна жорстокість. / Добрі безпорадні, а боги безсилі. / Чому не заявляють боги там, в ефірі, / Що час дати всім добрим і хорошим / Можливість жити в хорошому, доброму світі? »

V. Розумний і обачливий Шой Так, очі якого не сліпить любов, бачить обман. Ян Суна не лякають жорстокість і підлість: нехай обіцяне йому місце - чуже, і у льотчика, якого звільнять з нього, велика родина, нехай Шен Де розлучиться з лавкою, крім якої у неї нічого немає, а люди похилого віку позбудуться своїх двохсот доларів і втратять житло , - аби домогтися свого. Такому не можна довіряти, і Шой Так шукає опору в багатому цирульнику, готовому одружитися на Шен Де. Але розум безсилий, де діє любов, і Шен Де йде з Суном: «Я хочу піти з тим, кого люблю, / Я не хочу обдумувати, чи добре це. / Я не хочу знати, чи любить він мене. / Я хочу піти з тим, кого люблю ».

VI. У маленькому дешевому ресторані в передмісті готуються до весілля Ян Суна та Шен Де. Наречена в вінчальному вбранні, наречений в смокінгу. Але церемонія все ніяк не почнеться, і бонза поглядає на годинник - наречений і його мати чекають Шой Так, який повинен принести триста срібних доларів. Ян Сун співає «Пісню про день святого Ніколи»: «В цей день беруть за горлянку зло, / В цей день всім бідним пощастило, / І господар і наймит / Разом прямують у шинок / В день святого Ніколи / Худий п'є у жирного в гостях . / Ми вже не в силах більше чекати. / Тому-то і повинні нам дати, / Людям тяжкої праці, / День святого Ніколи, / День святого Ніколи, / День, коли ми будемо відпочивати ».

«Він вже ніколи не прийде», - каже пані Ян. Троє сидять, і двоє з них дивляться на двері.

VII. На візку близько тютюнової крамниці убогий скарб Шен Де - крамницю довелося продати, щоб повернути борг людям похилого віку. Цирульник Шу Фу готовий допомогти: він віддасть свої бараки для бідняків, яким допомагає Шен Де (там все одно не можна тримати товар - занадто сиро), і випише чек. А Шен Де щаслива: вона відчула в собі майбутнього сина - льотчика, «нового завойовника / Недоступних гір і невідомих областей!» Але як уберегти його від жорстокості цього світу? Вона бачить маленького сина столяра, який шукає їжу в помийному відрі, і клянеться, що не заспокоїться, поки не врятує свого сина, хоча б його одного. Настав час знову перетворитися на двоюрідного брата.

Пан Шой Так оголошує присутнім, що його кузина і надалі не залишить їх без допомоги, але відтепер роздача їжі без відповідних послуг припиняється, а в будинках пана Шу Фу буде жити той, хто згоден працювати на Шен Де.

VIII. На тютюновій фабриці, яку Шой Так влаштував в бараках, працюють чоловіки, жінки і діти. Наглядачем - і жорстоким - тут Ян Сун: він анітрохи не засмучується через зміни долі і показує, що готовий на все заради інтересів фірми. Але де Шен Де? Де добра людина? Де та, хто багато місяців тому в дощовий день в хвилину радості купила кружку води у водоноса? Де вона і її майбутня дитина, про який вона розповіла водонос? І Сун теж хотів би знати це: якщо його колишня наречена була вагітна, то він, як батько дитини, може претендувати і на положення господаря. А ось, до речі, у вузлі її плаття. вже не вбив нещасну жінку жорстокий двоюрідний брат? Поліція приходить в будинок. Пану Шой Так має постати перед судом.

IX. У залі суду друзі Шен Де (відніс Ван, подружжя старих, дідусь і племінниця) та партнери Шой Так (пан Шу Фу і домовласниця) чекають початку засідання. При вигляді суддів, які увійшли в зал, Шой Так непритомніє - це боги. Боги аж ніяк не всеведущи: під маскою і костюмом Шой Так вони не дізнаються Шен Де. І лише коли, не витримавши звинувачень добрих і заступництва злих, Шой Так знімає маску і зриває одяг, боги з жахом бачать, що місія їх провалилася: їх добра людина і злий і черствий Шой Так - одна особа. Не виходить в цьому світі бути доброю до інших і одночасно до себе, не виходить інших рятувати і себе не погубити, не можна всіх ощасливити і себе з усіма разом! Але богам ніколи розбиратися в таких складнощі. Невже відмовитися від заповідей? Ні ніколи! Визнати, що світ повинен бути змінений? Як? Ким? Ні, все в порядку. І вони заспокоюють людей: «Шен Де не загинула, вона була тільки захована. Серед вас залишається добра людина ». І на відчайдушний крик Шен Де: «Але мені потрібен двоюрідний брат» - квапливо відповідають: «Тільки не занадто часто!» І сталося, як Шен Де в розпачі простягає до них руки, вони, посміхаючись і киваючи, зникають вгорі.

Епілог. Заключний монолог актора перед публікою: «Про публіка поважна моя! Кінець не дуже привабливий. Це знаю я. / В руках у нас найвродливіша казка раптом отримала гірку розв'язку. / Опущений завісу, а ми стоїмо в збентеження - не набув питання разрешенья. / Так у чому ж справа? Ми ж не шукаємо вигод, / І значить, повинен бути якийсь вірний вихід? / За гроші не придумаєш - який! Інший герой? А якщо світ - інший? / А може, тут потрібні інші боги? Іль зовсім без богів? Мовчу в тривозі. / Так допоможіть нам! Біду поправте - і думка і розум свій сюди направте. / Спробуйте для доброго знайти до хорошого - хороші шляху. / Поганий кінець - заздалегідь відкинутий. / Він повинен, повинен, повинен бути хорошим! »

переказала Т. А. Вознесенська.

Записки дилетанта.

№ 21. Театр на Таганці. Добрий Людина з Сезуана (Бертольд Брехт). Реж. Юрій Любимов.

Чорно-біла класика.

Добра людина з Сезуана - дипломний спектакль Любимова став символом Театру на Таганці, з яким він прийшов в далекому 1964 році в театр в якості художнього керівника. Таким чином постановці, в якій були задіяні Володимир Висоцький і Валерій Золотухін вже більше 50 років. Захоплення Бертольдом Брехтом і його ідеями «епічного театру» відбилося не тільки на конкретному спектаклі, а й на театрі в цілому. Зустрічає глядача порожньої чорний коробок відкритої сцени, без завіси, без декорацій. Але в цьому невеликому, коричневому залі, наповненому людьми похилого глядачами м'яко і затишно.

Дія починається дуже бадьоро, актори грають жваво, енергійно, самовпевнено, якщо не сказати нахабно. Те, що відбувається захоплює з перших секунд і не відпускає до кінця вистави. Акцент зроблений на сатиричному зображенні персонажів, кожен з яких простий, але добре опрацьований і самодостатній. Актори зосереджені на зображенні самих характерних рис своїх героїв, які поводяться прямолінійно і передбачувано, тут немає недомовленостей чи натяків. Все чітко, ясно і зрозуміло.

Події позначені режисером пунктиром, зупиняється він лише на найістотніших епізодах. У всьому відчувається тверда, впевнена рука, яка розповідає історію досить сухо, але щільно. Немає нічого зайвого, тільки саме головне, але в цьому лаконізмі ще яскравіше проявляється гра акторів, їх вплив на глядача. Події відбуваються швидше, тут менше ліричних відступів, не так багато зонгів. У підсумку, укупі з великою кількістю гумору, спектакль виглядає на одному диханні, як моноліт. Заслужений режисер, навчений життям і досвідом, але не втратив всій своїй іронії, з висоти прожитих років веде оповідь твердої і вмілою рукою. Все прямолінійно, просто і зрозуміло.

Шен Ті дуже добра, але занадто простодушна дівчина, якій кожен пройдисвіт тут же залазить на шию. Її альтер его, «двоюрідний брат» Шуи Та, навпаки бачить всіх наскрізь, знає, чого хоче і йде до цього напролом, тільки тріски летять. Нероби-жебраки, «покидьки кварталу» спрямовуючі всі можливості на розорення своєї благодійниці тут злі, але чарівні у своїй комічної самобутності, їх експресивні витівки смішні. У Любимова вся логіка розвитку подій підштовхує до необхідності появи «двоюрідного брата», що рятує становище. У Шен Ті тут немає болісних мук, вона перетворюється в Шуи Та вимушено і неминуче. Він повинен був з'явитися, по-іншому бути й не могло.

Вистава оформлений в повній відповідності брехтівська «ефектом відчуження», декорації практично відсутні, а ті, що є зовсім умовні - в конструкції з металевих прутів дізнаєшся дерево, а тютюнову лавка відтворюється за допомогою столу і написи «Тютюн». Напис - часто вживаний прийом в «епічному театрі». Якщо скромне весілля відбувається в дешевому ресторані, то на транспаранті так і написано «Дешевий ресторан». Все інше - за акторами, що створюють неповторний, запальний і трохи хуліганський стиль, особливу енергетику. Те, що відбувається захоплює і викликає непідробних інтерес. інший найважливіший елемент епічного театру - музика, зонги супроводжують і пронизують спектакль тут виконуються під гітару і баян, але виглядає це вкупі з фірмовим акторським стилем і аурою Таганки органічно. Тут відчувається особливий колективний акторський дух, це одна «банда».

Тут проявляються парадокси закладені автором - світ влаштований таким чином, що в певних ситуаціях слідуючи «серця», залишаючись добрим і хорошим для всіх в підсумку ти можеш себе і погубити. Для корисних справ в нашому світі іноді доводиться робити чорну роботу, бути безжальним і жорстким, розуміти істинне значення вчинків і знати ціну речам. Самі боги «схвалюють» поява Шуи Та, але роблячи застереження, що не частіше ніж «раз на місяць». Інший парадокс в тому, що єдиним доброю людиною в Сичуані виявилася повія, інші люди добрими бути давно перестали. Можна розглядати це як своєрідний натяк, автор зазначає, куди сучасний цинічний світ поміщає порядних людей і як до них ставиться. Доброта - це розкіш в світі людей, супутник бідності і тяжка ноша, і не бути багатим і успішним, якщо ти не злий.

Якщо порівнювати постановку Любимова і Бутусова, то стає очевидним хто у кого черпав натхнення. Деякі герої Бутусова просто повністю копіюють ЛЮБИМІВСЬКИЙ: бадьора смішна старенька з писклявим голосом, модна домовласниця Мі ТЦИ, погойдується стегнами і курить сигарети через довгий мундштук. Збірний образ нахабних, віроломних дармоїдів теж узятий з Таганки. Три Бога у Любимова на відміну від Бутусова показані детально, з увагою і любов'ю. Боги симпатичні, справедливі і чарівні і дуже схожі на людей з їх слабкостями: вони підкріплюються кефіром і бурчат граючи в доміно. Також зовсім по-людськи вони сперечаються, сумніваються, не знаючи, що робити. Кожен епізод з ними яскравий і запам'ятовується.

Якщо порівняти спектаклі з одягом, то спектакль з Таганки схожий на просту селянську сорочку з поясом з грубої тканини. Дітище ж Бутусова - це парадний мундир з блискучими мідними гудзиками, шпагою і аксельбантами. Бутусов бере складної віртуозною формою, поглибленням зокрема, Любимов ж полонить простим, чистим, але досконалим змістом. Таганка - це старий чорно-білий класичний шедевр, перевірений часом. Театр імені Пушкіна - сучасний видовищний ремейк, із зірками, великим бюджетом і в форматі 3D.

Мова оригіналу: Рік написання:

«Добра людина із Сичуані» (Варіант перекладу: «Добра людина з Сезуана», Ньому. Der gute Mensch von Sezuan) - п'єса-парабола Бертольта Брехта, закінчена в 1941 році у Фінляндії, одне з найяскравіших втілень його теорії епічного театру.

Історія створення

Задум п'єси, спочатку називалася «Товар любов» ( «Die Ware Liebe»), відноситься до 1930 року; начерк, до якого Брехт повернувся на початку 1939 року в Данії, містив п'ять сцен. У травні того ж року, вже в шведському Лидинге, був закінчений перший варіант п'єси; проте два місяці по тому почалася її корінна переробка. 11 червня 1940 року Брехт записав у своєму щоденнику: «Вкотре я разом з Гретою - слово за словом - переглядаю текст" Доброго людини з Сичуана "», - лише в квітні 1941 року, вже перебуваючи в Фінляндії, він констатував, що п'єса закінчена. Задумана спочатку як побутова драма, п'єса в кінці кінців прийняла форму драматичної легенди.

Першу постановку «Доброго людини з Сичуані» здійснив Леонгард Штеккель в Цюріху, - прем'єра відбулася 4 лютого 1943 року. На батьківщині драматурга, в Німеччині, п'єса вперше була поставлена \u200b\u200bв 1952 році - Гаррі Буквиця у Франкфурті-на-Майні.

Російською мовою «Добра людина із Сичуані» був вперше опублікований в 1957 році в журналі «Иностранная литература» в перекладі Е. Іонової та Ю. Юзівського, вірші переклав Борис Слуцький.

Діючі лиця

Ван - відніс
три бога
Шен Ті
Шуи Та
Янг Сун - безробітний льотчик
Пані Янг - його мати
вдова Шин
Сім'я з восьми чоловік
Столяр Лін Те
Домовласниця Мі Дзю
поліцейський
Торговець килимами
Його дружина
стара повія
Цирульник Шу Фу
бонза
Офіціант
безробітний
Перехожі в пролозі

сюжет

Боги, що спустилися на землю, безуспішно шукають доброго людини. У головному місті провінції Сичуань за допомогою водоноса Вана вони намагаються знайти нічліг, але всюди отримують відмову, - тільки проститутка Шен Ті погоджується прихистити їх.

Щоб дівчині легше було залишатися доброю, боги, залишаючи будинок Шен Ті, дають їй трохи грошей, - на ці гроші вона купує маленьку тютюнову лавку.

Але люди безцеремонно користуються добротою Шен Ті: чим більше вона робить добра, тим більше неприємностей на себе накликає. Справи йдуть з рук геть погано, - щоб врятувати свою крамницю від розорення, Шен Ті, що не вміє говорити «ні», переодягається в чоловічий одяг і представляється своїм двоюрідним братом - паном Шуи Та, жорстким і несентиментальним. Він не добрий, відмовляє всім, хто звертається до нього за допомогою, але, на відміну від Шен Ті, справи у «брата» йдуть добре.

Вимушена черствість обтяжує Шен Ті, - поправив справи, вона «повертається», і знайомиться з безробітним льотчиком Янг Суном, який з відчаю готовий повіситися. Шен Ті рятує льотчика від петлі і закохується в нього; окрилена любов'ю, вона, як і раніше, нікому не відмовляє в допомозі. Однак і Янг Сун користується її добротою як слабкістю. Йому потрібно п'ятсот срібних доларів, щоб отримати в Пекіні місце льотчика, такі гроші неможливо виручити навіть від продажу лавки, і Шен Ті, щоб накопичити потрібну суму, знову перетворюється в жорстокосердого Шуи Та. Янг Сун у розмові з «братом» презирливо відгукується про Шен Ті, яку, як з'ясовується, він не має наміру брати з собою в Пекін, - і Шуи Та відмовляється продати крамницю, як того вимагає льотчик.

Розчарувавшись в улюбленому, Шен Ті вирішує вийти заміж за багатого городянина Шу Фу, готового їй на догоду зайнятися благодійністю, але, знявши костюм Шуи Та, вона втрачає здатність відмовляти, - і Янг Сун легко переконує дівчину стати його дружиною.

Однак перед самим одруженням Янг Сун дізнається, що Шен Ті не може продати крамницю: вона частково закладена за 200 доларів, давно відданих льотчику. Янг Сун розраховує на допомогу Шуи Та, посилає за ним і в очікуванні "брата" відкладає одруження. Шуи Та не спадає, і гості, запрошені на весілля, випивши все вино, розходяться.

Шен Ті, щоб виплатити борг, доводиться продати крамницю, яка служила їй і будинком, - ні чоловіка, ні лавки, ні даху над головою. І знову з'являється Шуи Та: прийнявши від Шу Фу матеріальну допомогу, від якої Шен Ті відмовилася, він змушує численних нахлібників працювати на Шен Ті і врешті-решт відкриває невелику тютюнову фабрику. На цю швидко квітучу фабрику в кінці кінців влаштовується і Янг Сун і, як людина освічена, швидко робить кар'єру.

Минає півроку, відсутність Шен Ті турбує і сусідів, і пана Шу Фу; Янг Сун намагається шантажувати Шуи Та, щоб заволодіти фабрикою, і, не домігшись свого, призводить до хати Шуи Та поліцію. Виявивши в будинку одяг Шен Ті, поліцейський звинувачує Шуи Та у вбивстві кузини. Судити його беруться боги. Шен Ті відкриває богам свою таємницю, просить підказати, як їй жити далі, але боги, задоволені тим, що знайшли свого доброго людини, не давши відповіді, відлітають на рожевому хмарі.