Дитячий поет, прозаїк і перекладач дитячих віршів Ірина Петрівна Токмакованародилася в Москві 3 березня 1929 року в родині інженера-електротехніка і дитячого лікаря, завідувача «Будинки підкидьків».
Вірші Ірина писала з дитинства, але вважала, що письменницьких здібностей у неї немає. Школу закінчила із золотою медаллю, вступила на філологічний факультет МГУ. У 1953 році після закінчення навчання, вступила до аспірантури за загальним і порівняльного мовознавства, працювала перекладачем. Вийшла заміж, народила сина.
Одного разу в Росію приїхав шведський енергетик Боргквіст, який, познайомившись з Іриною, надіслав їй в подарунок книжку дитячих пісеньок на шведською мовою. Ірина перевела ці вірші для свого сина. Але чоловік, художник-ілюстратор Лев Токмаков, відніс переклади в видавництво, і незабаром вони вийшли у вигляді книги.
Незабаром вийшла книга власних віршів Ірини Токмаковой для дітей, створена спільно з чоловіком, - «Дерева». Вона відразу стала класикою дитячої поезії. Потім з'явилася проза: «Аля, Кляксіч і буква« А »», «Може, нуль не винен?», «Щасливо, Івушкіна», «Сосни шумлять», «І настане веселе ранок» і багато інші повісті й казки. Ірина Токмакова також переводить з багатьох європейських мов, таджицького, узбецького, хінді.
Ірина Токмакова - лауреат Державної премії Росії, лауреат Російської літературної премії імені Олександра Гріна (2002).
Токмакова І.
Глава перша
Аля писала лист мамі. Вона дуже старалася написати добре, але все йшло шкереберть: літери не слухалися, падали, мінялися місцями і ні за що не хотіли братися за руки, точно вони всі один з одним пересварилися. Ну просто покарання!
Раптом прямо на середину сторінки вибігла буква «А». Вона розмахувала руками і щось кричала.
Що з тобою, що трапилося? - сказала Аля.
Буква «А» сіла на сходинку, витерла піт з чола і ледве вимовила:
Кляксіч!
Нічого не розумію! - сказала Аля.
Так Кляксіч ж! - вигукнула буква «А» .- Огидний Кляксіч пробрався в Азбуку! Він сварить букви один з одним, він їх ненавидить, він хоче їх всіх замінити своїми родичами - плямами. Мене він уже вигнав, і тепер на моєму місці стоїть жирна пляма - його племінниця.
Тут добра працьовита буква «А» розплакалася.
Ось тобі і на! - Здивувалася Аля.- Але ти заспокойся. Треба щось придумати. Не можна ж йому поступатися! Треба боротися!
Що вже тут придумаєш! - заперечила буква «А» .- Ти ж навіть свій лист не зможеш підписати! Кляксіч, коли дізнався, що ти пишеш лист мамі, расхвастался: «Букву« А »я вже вигнав, букву« Л »замкну під замок, а букву« Я »так заперечує, що її ніхто не знайде. Як тоді Аля підпише свій лист? Я господар Абетки! »
Аля задумалася. Підписати лист без потрібних букв вона справді не зможе. А якщо не підписати, то як мама зрозуміє, хто написав їй листа?
Знаю знаю! - раптом закричала Аля.- Я зараз візьму татову чорнильну гумку і промокашку із зошита. І ми з тобою вирушимо в Азбуку, знайдемо кляк-Сича та зітремо його. Правильно?
Ще як правильно! - зраділа буква «А».
Взявшись за руки, Аля і буква «А» попрямували прямо в Азбуку.
У самого входу дорогу їм перегородила добродушна на вигляд буква «Б». У неї через плече висіла на ремені величезна корзина.
Будете брати бублики? - запитала вона.
Та які там бублики, - запротестувала буква «А» .- У нас важлива справа. Пропусти нас, будь ласка!
Киньте, - сказала буква «Б», не зрушуючи з місця.- Беріть білі бублики і бублики. Швидше.
Буква «Б» була жахливо товста. Аля і буква «А» ніяк не могли її обійти. Довелося купувати бублики. Вони купили їх цілу рядок, ось таку ...
ооооооооооооооооооооооооооооооооооо Але буква «Б» як і раніше загороджує їм дорогу і тільки покрикувала:
Більше! Більше!
Але у них не було більше вільної рядки. Бублики просто нікуди було класти.
Шановні читачі, беріть швидше олівці і купіть у літери «Б» бубликів ^ хто скільки зможе, інакше Аля і буква «А» не потраплять в Азбуку, і все. Що ж тоді буде з усіма літерами? Навіть подумати страшно!
глава друга
Ну, нарешті-то буква «Б» відступила! Аля і буква «А» увійшли в ворота. За воротами зазеленів лужок. На траві паслися двокрапки. За ними, клацаючи батогом, ходив знак питання.
Ти не бачив Кляксіча? - запитала у нього буква «А».
Кляксіча? - Знак питання почухав в затилке.- Як же. Кляксіча-то бачив. Він поїхав на поїзді. Куди? Звідки мені знати?
І знак питання подивився на них запитально. Від цього пастуха толку не доб'єшся! Швидше на вокзал! На вокзалі буква «У» в кондукторської кашкеті з червоним денцем покрикувала на пасажирів.
У вагони! У вагони! Заходьте в вагони! Ви в перший вагон? - запитала вона у Алі.- Ваші речі?
Дивно, що вона просила пред'явити речі, а не квитки. Але Альо колись було дивуватися. Вона пред'явила рядок з бубликами.
Чудово! - чомусь зраділа буква «У». Тільки вони увійшли в вагон, як поїзд рушив. вони
сіли зручніше. Колеса стукали по рейках. За вікнами замигтіли будиночки і дерева.
Але раптом поїзд зі скреготом загальмував і зупинився. Пасажири висипали з вагонів. Подумати тільки! Далі шляху не було! Це Кляксіч (хто ж ще!) Забрав рейки, розібрав шпали і навіть спиляв всі дерева!
Буква «А» тут же впала у відчай. Аля почала її втішати:
Ти забула: адже у нас є читачі! Все на ремонт шляхів! Укладайте шпали! Заодно полагодите будиночки і насадити побільше ялинок: дорозі потрібна лісозахисна смуга!
глава третя
Шляхи полагодили. Поїзд довго їхав без зупинок. Аля задрімала. Букві «А» не спалося: вона хвилювалася. Нарешті поїзд підійшов до перону.
Аля і буква «А» вийшли з вагона. Вже сутеніло.
Горіли ліхтарі. Вони вирішили постукати в перший-ліпший будинок. Це був блакитний будиночок з блакитними гардинами на вікнах. На підвіконнях в глиняних горщиках цвіла герань.
З розкритих вікон до перехожих долинало гучне спів:
Дурний гном дивився, дивився, Гучний горн гудів, гудів, Голосніше горна гримнув грім, Голосніше грому гаркнув гном.
Здогадалися, чий це будиночок? Ну звичайно, в цьому будиночку жила буква «Г».
Що це за дурна пісня? - запитала Аля у літери «А».
Нічого дивного, - відповіла буква «А» .- Дурість з якої літери починається? Ось бачиш - з «Г». Значить, ця буква цілком може виявитися безглуздою.
Вони постукали і увійшли.
Буква «Г» була в блакитному халаті і блакитних домашніх туфлях.
Кляксіч? - перепитала вона, коли дізналася, про що йде речь.- Може, я і розповім вам, де Кляксіч, тільки спочатку вирішіть задачу. «Якщо від поїзда відстав один пасажир і від іншого поїзда відстав один пасажир, то скільки всього відстало пасажирів?» Нате папір і вирішуйте, а то не почуєте від мене ні слова.
Аля зрозуміла, що «Г" не переспориш, і моментально написала 1 + 1 = 2. Це ж була сама дріб'язкова завдання на світлі.
Глибоко помиляєтеся, - сказала буква «Г» .- Відповідь не сходиться. Він не сходиться, якщо йти пішки, і він не з'їжджається, якщо їхати поїздом. А раз ви нічого не тямите в арифметиці, то нічого вам тут ходити і винюхувати про Кляксіча. Нічого я вам не скажу.
І буква «Г» знову заспівала свою дурну песенкуt Вони пішли, так нічого не з'ясувавши. Буква «А» знову засмутилася, а Аля міцно стискала в руках гумку і сподівалася, що все ще владнається.
Коли вони спускалися з блакитного ганку, буква «Г» висунулася з віконця і закричала їм навздогін:
Нуль! У відповіді буде нуль! Якщо пасажир відстав від поїзда, то він вже не пасажир, а тюхтій! Зрозуміло вам?
Зійшов місяць. Настала справжнісінька ніч. Треба було десь влаштовуватися на нічліг. Вогні у вікнах згасли. Тільки в одному, найвищому будинку горіло крихітне віконечко під самим дахом.
Підемо попросив переночувати, - запропонувала Аля.- Ти не знаєш, хто живе там нагорі?
Знаю, - сказала буква «А» .- Там живе буква «Д». Її звуть Добра Дуня. Вона-то пустить нас переночувати, тільки в її будинку немає ліфта і нам доведеться йти пішки.
Не біда, - сказала Аля.- Ми станемо відраховувати поверхи, а читачі будуть записувати, щоб ми не збилися з рахунку.
Вони відкрили стару рипучу двері і рушили вгору по темній сходах. 1-й поверх. 2-й. Написали? 3-й, 4-й, 5-й, б-й, 7-й, 8-й, 9-й, 10-й.
Прийшли! Постукали. Буква «Д» - Добра Дуня - крикнула через двері:
Заходьте, не зачинено! Здрастуй, «А», серденько! - зраділа Дуня.- Кого це ти привела до мене в гості?
Аля знизала пухку ручку Доброї Дуні і назвала себе:
Дуня теж знизала Аліну руку, посміхнулася і заспівала пісеньку:
Аля здивувалася, але посоромилася запитати що ця пісенька значить. Тому здогадуватися вам доведеться самим.
Буква «А» стала розповідати Дуні про Кляксіча, але Дуня її перебила.
Знаю, - сказала вона.- Кляксіч вранці був тут.
Погрожував всім буквах, що замінить їх плямами, якщо вони впустять букву «А» назад в Азбуку. Він ще хвалився, що вже посварив деякі букви між собою. Кляксіч розповідав це своїм приятелям помарки і описку, а я вийшла на балкон і все чула.
Куди ж вони поділися потім? - запитала Аля.
Потім вони разом вирушили до букви «Л», щоб схопити її і засадити під замок. Деякі літери бояться і слухаються Кляксіча. Але тільки не я. Я-то знаю, що на світі найдобріша річ - це дружба.
Ти не помітила, якою дорогою вони пішли? - запитала буква «А».
По-моєму, геть тією дорогою, через ліс, до букви «Л». Відпочиньте трохи, поїжте, я зараз пригощу вас динею.
Аля і буква «А» прилягли на диван. Дуня вирушила в кухню. Вона стукала тарілками і ножами і тихесенько наспівувала:
«Що за дивні пісеньки співає Дуня?» - знову подумала Аля, так і не здогадавшись, в чому справа. Ну, а ви здогадалися? Якщо немає, ще раз прочитайте Дуніни пісеньки і зверніть увагу на перші літери на початку кожного рядка.
глава четверта
Рано вранці Аля і буква «А» пішли прямо через поле до лісу. На узліссі стояла стара, завалився набік хатинка.
У ній жили дві бідні бабусі «Е» і «Е». Вони були від народження страшно забудькуваті і розсіяні. Вони вічно втрачали речі, гроші, кидали гаманці, забували сумки. Коли хто-небудь знаходив їх добро і приносив їм, вони вже нічого не пам'ятали. Якщо запитували у «Е»: «Це ваше?» - вона хитала головою і казала: «Напевно, її». Питали у «Е»: «Це ваше?» - вона теж хитала головою і казала: «Напевно, її». Що ж було робити? Сусіди брали речі собі, а «Е» і «Е» тут же про це забували.
Подорожні не стали заглядати до розсіяним «Е» і «Е». Вони все йшли і йшли по лісі, поки не побачили дуже дивну споруду.
Це була, мабуть, землянка, але вхід в неї був замаскований - двері вони не знайшли.
Хто тут живе? - запитала Аля голосно.
Хто ви такі?
А хто ви сьогодні?
Ми сьогодні Жужелиця і Землерийка.
«Що це за літери?» - подумала Аля, але відразу не зуміла збагнути.
Виходьте ж, нам треба поговорити, - сказала вона, сподіваючись, що коли побачить їх, то зрозуміє, які це літери.
Ми соромимося.
Тоді хоч скажіть, як знайти букву «Л»?
Ідіть направо. Відрахуйте п'ять кроків. Потім ідіть ліворуч, вважайте в зворотному порядку. Потім від п'яти ялинок
знову направо. Ялинки вам доведеться намалювати, тому що наш ліс - листяний. Зробіть десять кроків. Пошукайте в паркані хвіртку / Там живуть три букви. Вони скажуть.
Спасибі, - сказала Аля цим дивним буквах, і, повернувшись праворуч, вона разом з буквою «А» почала вважати: 1, 2, 3, 4, 5, потім вони повернули ліворуч і знову почали вважати: 5, 4, 3, 2 , 1.
Ну, малюй ялинки, - сказала Аля.
Я не маю чим, - відповіла буква «А».
Ой, а де мій олівець? - злякалася Аля.- Ну звичайно! Забула його у «Г», коли вирішувала її дурну завдання. Що ж мені тепер робити?
Вони сіли на пеньок. Буква «А» тут же вдарилася в сльози. Альо теж було якось невесело.
Може бути, нас знову виручать читачі? - міркувала вона вслух.- Адже не так важко намалювати ялинки, якщо у тебе є зошит і олівець під руками.
Ах, не знаю, - схлипнула буква «А» .- Почекаємо.
глава шоста
Скоро здалася річка Чернілка. Вона текла між високих лісистих берегів. Над ліловими хвилями кружляли ластівки. Моста, по якому можна було перейти на лівий берег, не було. Вчора тут був ураган. Видно, міст знесло ураганом.
Рівень Чернілкі піднявся. Про те, щоб перейти вбрід, не могло бути й мови. Вплав теж не можна було перебратися - течія в цьому місці було дуже швидке.
Давай спиляємо сосну, - запропонувала буква «А» .- перекинемося її на той берег.
Цікаво, чому ж ти будеш пиляти? - запитала Аля підлим голосом.
Буква «А» стала кричати, щоб хто-небудь з того берега пригнав човен. Але ніхто не відгукувався. Аля придумала, як бути.
Давай Витрусіть бублики, - скомандувала вона.- Ми перекинемо рядок з берега на берег і по ній пройдемо, як по мосту.
Так вони і зробили.
Буква «А» швидко перебігла на ту сторону. Але як
тільки Аля ступила на цей саморобний міст, рядок під нею захитався і прогнулася. Альо стало страшно.
Треба зміцнити місток паличками! - закричала буква «А» з того берега.
Якими паличками, раз у мене немає олівця? Чим мені написати палички? Ой! Ой! - У Алі запаморочилося в голові. Ось-ось рядок провалиться!
Швидше, швидше, не втрачаючи ні хвилини, все, у кого є олівець і папір, - цілу рядок паличок!
/////////////////////
Ну ось, Аля перебралася на той берег. Скільки часу згаяно! Вони побігли. Добігли до маленького чистенького будиночка літери «Л». Але що це? Нікого немає. Хвіртка навстіж. Двері відкриті. У будинку - нікого. Тільки сидить в будці і навіть не гавкає собачка Стрічка. Сліди багатьох ніг ведуть від хвіртки вліво.
Аля і буква «А» пішли по слідах. Сліди привели до сараю, складеному з грубезних колод. Біля дверей сараю сиділи озброєні до зубів буква «К» і буква «М». Аля відразу про все здогадалася. Звичайно, вони стережуть в сараї бідолаху «Л».
Куди? - крикнула буква «К».
Нам потрібно бачити «Л», - сказала Аля.- Ця буква потрібна мені, щоб підписати листа.- І вона зробила ще крок до сараю.
Буква «К» вихопила револьвер.
Ні з місця! Кіра мила раму. У Кіри коси.
Що ти мариш? Краще відкрий двері, - сказала Аля.
Не можна, - суворо відповідала буква «К» .- Коси хороші. Кіра мала.
Що це з нею? - запитала Аля у «М».
«М» посміхнулася і здалася не такою вже лютої, як з першого погляду.
Ця буква «К» довго працювала в букварі. А тепер бук-
варь написали новий. Взяли туди букву «К» молодші. А ця образилася. Вона вважає, що той буквар був краще. Ось і бурмоче слова, які були в букварі на її сторінці.
Каша. Коні. Сук. Ком, - підтвердила буква «К».
Кляксіч обіцяв їй поставити пляму на нове «К». Ось вона і підлизується.
А ти, ти-то що? - обурилась буква «А».
А я що? Я не зла. Мед. Малина. Мак. Мармелад, - додала буква «М» на підтвердження своєї доброти.
Так допоможи ж нам. Давай випустимо ні в чому не винну букву «Л», а в сарай замкнемо цю злу букву «К».
Можна, - сказала буква «М».
І не встигла злюща буква «К» озирнутися, як опинилася в сараї, а буква «Л» радісно вибігла назустріч Але. З сараю мчали обурені крики:
Каша! Кури! Кіра пішла в кіно!
Але їх ніхто вже не слухав. Умовивши букву «М» постерегти «К», всі троє рушили далі на пошуки Кляксіча і на виручку літери «Я».
глава сьома
Аля і буква «А» швидко пішли геть від сараю, а за ними слідом, ледве встигаючи, бігла буква «Л». Кляксіч не велів її годувати, поки вона була під замком, і вона дуже ослабла.
Біля дороги був вкопаний величезний стовп, а до стовпа прибита стрілка, теж величезна, і на ній написано «НОП».
Що це таке? - запитала Аля.
Науково-дослідний пункт, - пояснила буква «А».
Це така установа?
Звісно.
А що там роблять?
Ставлять досліди. Там працюють «Н», «О» і «П». Стрілки з НОПамі почали траплятися все частіше, і незабаром
подорожні побачили сірий цегляний будинок зі світлими вікнами на всю стіну.
Вони увійшли. Акуратненька вахтерка - крапка з комою - провела їх в лабораторію. Там щось кипіло і шипіло на спиртівку, щось булькало в пробірках.
Вибачте ... - почала було Аля.
Тсс! - зашкалює на неї «Н», «О» і «П». Всі троє були в білих халатах і білих шапочках.- Тихо! Йде досвід!
Але нам дуже ... - несміливо помітила буква «А». «Н», «О» і «П» замахали руками.
Почалося! - заявила буква «Н».
Плавиться? - запитала буква «П» пошепки у своїх товаришів.
Окислюється, - прошепотіла у відповідь буква «О» .- Реакція йде з виділенням тепла ... Непотрібні букви випадають в осад.
Що ви тут робите? - не витримала Аля.
Тсс! - зашкалює на неї все трое.- Ми переплавляють слова.
Що? Що? - Здивувалася Аля.
Готово! - закричали «Н», «О» і «П» хором.
Вони підскочили до якоїсь колбі, і буква «Н» урочисто оголосила:
Досвід пройшов блискуче. Ось будь ласка. Замість звичайного нетривкого швидкопсувного вірші ми
отримали лабораторним шляхом стійкі вірші, що не бояться ні отруйних речовин, ні поганий погоди. Послухайте:
Жив на світі Розумний слон. У нього був ТелеПОН. Ходить слоник - Топ-топ-топ, Дзвонить слонячий ТелеНОП ...
Стривайте, стривайте! - не витримала буква «А» .- Що ж це ви робите? Ви ж замінюєте своїми літерами інші літери! Вас що, Кляксіч підмовив, чи що?
Тсс! - зашкалює знову все три букви в білих халатах.- Тсс! Ми продовжуємо досвід.
Пішли, - сказала Аля.- Тут ми все одно толку не доб'ємося.
Жив собі. світло Розумний слон.
У НЬОГО вив ТЕЛЕПОН.
ходить слоник -Топ-топ-топ,
Дзвонить слонової ТЕЛЕНОП ...
глава восьма
Аля,буква «А» і буква «Л» вийшли на вулицю в повній розгубленості. Аля сказала:
Ну, що робити будемо? Може, підемо знайдемо букву «Р» і що-небудь у неї дізнаємося?
Навряд чи вона нам що-небудь скаже, - зітхнула буква «А».
Бачиш, вона - собака. Дуже хороша собака, цікавою породи - різеншнауцер, звуть її Розочка. Вона добра і розумна. Коли Кляксіч став бешкетувати в Абетці, вона здорово наричала на нього: «Рррр!» Він підмовив описки, той і написав на її будці - «Сабака Розачка». І вона тепер зовсім розболілася. Вона завжди хворіє, коли слово «собака» пишуть з помилкою.
Як шкода! - зітхнула Аля.- Я дуже люблю собак ... Може, підемо знайдемо букву «С»?
Здрра-сс-ті! ... - раптом почулося звідкись сверху.- Здрассте, я тут, тут!
Аля побачила, що на паркані сидить буква «С» - сорока.
Чи не знаєш ти що-небудь про Кляксіча? - запитала буква «А» .- Куди він подівся, не чула ти чого?
Сорока витріщила на неї очі і заторохтіла!
Сонна сорока сиділа на сосні. Снігур та сойки снилися їй уві сні, «Швидше!» - сердилися сойки. «Поспішаємо!» - снігур свистів. Сороку стукнув по спині, І сон з неї злетів.
Виявилося, що сорока інших слів, крім як на «С», вимовляти не хоче. Ну що тут було робити?
А може, нам буква «Т» що-небудь підкаже? - з надією запитала Аля.
Буква «А» похитала головою.
Сонна сорока свд amp; ш, на сосні. снігуріі сойки знімаючи їй уві сні. "Швидше!" - сердилися сойки."Поспішаємо!" - снігур свистів. \ Соросу стукнув по спині,
ІСОН З НЕЇ
- «Т» - хороша буква, тільки вона Тютя.
Що це означає? - не зрозуміла Аля.
Тютя, і все. Чи не розумієш - «Тютя»?
Вона не встигла пояснити Альо, що означає «Тютя», тому що хтось став кричати і кликати букву «А». Це була буква «У». Вона мчала до них через бруківку, не звертаючи уваги на червоне світло і на рухомий транспорт.
Ну нарешті то! - кричала вона.- Буква «А», нарешті я тебе розшукала!
Тсс, тихіше! - зупинила її буква «А» .- Я повернулася в Азбуку потайки, адже Кляксіч вигнав мене, хіба ти не знаєш?
Який жах! Коли ж цьому край? Адже цей Кляксіч, огидний, злий Кляксіч розсердився на мого друга Федю.
За що ж? - запитала Аля.
За те, що він не хотів дозволити йому заховати в своєму дуплі букву «Я».
І що ж Кляксіч з ним зробив? - з тривогою запитала буква «А».
Буква «У» витерла очі хусткою.
Не знаю, - сказала вона.- Він не прилітає до мене більше, і я не могла розшукати його в лісі. Ось я і шукаю тебе, буква «А». Я ходжу по лісі і не можу без тебе кричати «Ау». У мене виходить «У-у», а пугач Федя, напевно, думає, що це просто вітер, і не відгукується. Ходімо зі мною в ліс, будь ласка.
Аля і буква «А» перезирнулися. Що ж робити? Вони шукають букву «Я», в ліс йти їм зовсім ніколи. Але ж треба ж виручати пугача Федю!
Ходімо, - сказала Аля букві «А» і букві «Л» .- У якому лісі живе пугач Федя? - запитала вона у літери «У».
Зовсім недалеко, - заметушилася буква «У» .- Он там, за тією вулицею, починається ліс, там він і живе і завжди прилітає до мене чай пити, він дуже любить пряники. А ось тепер, бідний, бідний ...
У Федіному лісі росло багато старих дуплистих дубів. Густа листя затуляла сонце. Трава була вологою.
Ау, ау! - крикнули літери «А» і «У» в зелений напівтемрява Федіному лісу.
Їм ніхто не відповів.
Ay, ay! - закричали вони знову.
Альо здалося, що у відповідь лунають якісь неясні звуки, тільки звідки, вона не могла зрозуміти.
Федя! Федя! - надривалася буква «У».
Бу-бу ... - долинуло до них ледве чутно.
Раптом буква «Л», яка втомлено тягнулася позаду всіх, побачила напис, вирізану на корені дуба: «тен». І на іншому дубі теж «тен». І поруч «тен». І ще на одному - «ніліф». Що означають ці таємничі написи ?!
Всі почали оглядати дуби, стукати по стовбурах. Дуби були товсті. Сучков внизу не було. Влізти на дуб, щоб оглянути вершину, було майже неможливо. І потім, на який з них лізти?
Зрозуміла! - раптом закричала Аля.- Давайте встанемо один одному на плечі, а ти, буква «У», лізь на самий верх і шукай дупло.- З цими словами Аля підбігла до дуба з написом «ніліф».
Буква «У» влізла на товстий сук і стала нишпорити по корі.
Нічого немає! - крикнула вона сверху.- Тут тільки гілки! Спускайте мене!
Шукай, шукай! - наполягала Аля.
Ой! - закричала буква «У» .- Гілки падають! Так вони і не ростуть тут! Дупло! Воно було загороджено гілками! І замазане чорнилом!
Буква «У» трохи повозитися з гілками, і пугач Федя опинився на волі.
Все радісною юрбою рушили назад до міста.
А як ти здогадалася, де Кляксіч сховав Федю? - запитала буква «А» у Алі.
Так це ж простіше простого, - сказала Аля, але не договорила ...
Хтось мчав їм назустріч, перекидаючись і роблячи по два кроки то на руках, то на ногах.
Хто це? - здивувалася Аля.
Це Хитрюга, буква «X».
Ось добре! - зраділа Аля.- Ми зараз розпитаємо її, може бути, вона знає, куди подівся Кляксіч.
Ні, ні, - сказала буква «У» .- У неї не треба питати. Вона дуже хитра. Вона скаже вам, що дружить з вами, а потім зустріне вашого ворога, перевернеться, встане на руки - і будь ласка, вона вже і йому перший друг. Адже вона виглядає однаково - хоч на руках, хоч на ногах.
З хорошою погодка! - сказала буква «X», порівнявшись з німі.- Звідки це ви йдете?
Гуляли в лісі, - буркнула буква «У» .- Ми поспішаємо. До побачення.
До побачення, до побачення, хоча добре було б хоч хвилиночку поговорити з вамі.- І буква «X» сладенько посміхнулася.
Але буква «У» прискорила кроки.
Дякую вам всім, - сказала буква «У» .- Ви допомогли мені знайти Федю. Ходімо до мене пити чай з пряниками.
Але Аля за всіх відмовилася:
Спасибі, але ми не можемо. Нам треба шукати букву «Я», з нею, напевно, трапилася якась біда, раз Кляксіч за нею так полює.
Аля, буква «А» і буква «Л» проводили «У» та «Ф» до дому і пішли далі.
глава дев'ята
Сонце піднялося, і стало жарко. Вони дійшли до якогось запиленого скверика з ріденькими кущами та обгорілими клумбами. Стомлено опустилися на лавку. На сусідню лавочку тут же плюхнулися літери «Ч» і «Ц». Вони обидві реготали.
Що веселого чутно? - запитала буква «А» сердитим голосом.
Ми граємо в хованки, - сказала буква «Ч» .- Ось подивися, чи зумієш ти нас відшукати? - І вони заторохтіли, перебиваючи один одного:
Чаптіа аг'т цёрньж, Ернш.а. Цёрнал Чепльііркшем іЕРТіла. Подуцідся оцень істенькій шртёетс, станеш вгору * ногами - відразу розберешся!
Дуже весело, - пробурчала буква «А» .- Ви б мені краще сказали, де буква «Я»? Де Кляксіч?
Ніцего, тобто нічого не знаємо. Ми весь час грали. Запитайте у сестер «Ш» і «Щ», вони серйозні.
А де вони живуть?
Так тут поруч.
Але йти нікуди не довелося: в сквер прибігла буква «Щ», засмучена, вся в сльозах.
Біда, біда ... - голосила вона.
Що з тобою? - стривожено запитала Аля.
Не зі мною - з сестрічкой.- Крізь сльози буква «Щ» ледве вимовляла слова.- Кляксіч розтягнув її на гачки за те, що вона не хотіла видавати букву «Я». Він зачарував сестричку, і тепер гачечки будуть все окремо, поки хто-небудь не напише букву «Ш» тисячу разів по сто. Але ж цього ніхто не зможе зробити. Бідна моя сестричка!
Чи не убивайся так, - сказала Аля.- Ми з буквою «А» давно вже подорожуємо, і нас не раз виручали читачі. Я впевнена, що кожен з них спочатку перепише собі гачечки в зошит і коли навчиться їх писати зовсім правильно, то напише багато-багато «Ш» і надішле тобі. Ось у тебе і набереться достатньо, щоб зруйнувати чаклунство.
Буква «Щ» трохи заспокоїлася.
Скажи, а куди подівся Кляксіч?
Він пішов кудись в самий кінець Абетки, - сказала буква «Щ» .- Я чула, як він лаявся з твердим і м'яким знаками. Кляксіч їх на щось намовляв. Твердий знак не погоджувався, лаявся з Кляксічем і кричав: «Мені не страшно! Ось з'їм тебе і недоїдки собакам кину! » А м'який знак просив: «Хіба тобі не шкода? Кинь! Залиш! Перестань! » - але я була так засмучена, що не зрозуміла, про що вони говорять.
А де зараз буква «Я»?
Не знаю. Буква «Ш», моя сестричка, знала. Але вона не хотіла розповідати: вона боялася, що Кляксіч задумав щось недобре.
Що ж, прощай, - сказала Аля, і вони вирушили в кінець Абетки, туди, де жила буква «Е».
У букви «Е» був маленький власний будиночок, критий
черепицею. Буква «Е» зустріла їх ласкаво, кожному простягнула руку і назвала себе:
Емма-Елла-Ерна-Евеліна.
«Батюшки, яке у неї довге і складне ім'я», - подумала Аля.
В гостях у Емми-Елли-Ерни-Евеліни була її подружка буква «Ю», яку всі звали Юля в Юбке, тому що вона ніколи не носила суконь.
Не трудіться пояснювати, я знаю, навіщо ви прийшли, - сказала буква «Е» .- Все, що мені відомо, я вам відкрию. Але, на жаль, я знаю не так вже й багато. Букву «Я» ховало слово «заєць». Коли Кляксіч все-таки здогадався, де буква «Я», він погнався за зайцем. Йому б ніколи не вдалося наздогнати зайця, але той втік так швидко, що буква «Я» не зуміла втриматися при такій швидкості і вискочила з слова. Тут Кляксіч її і схопив!
Ах! - вирвалося у літери «А».
І, - продовжувала буква «Е», - він склав якусь зачаровану напис, яку неможливо прочитати. Хто прочитає її, той і звільнить букву «Я». Ми з Юлею переписали напис, але розшифрувати не змогли.
Де цей напис? - запитала Аля.- Покажіть швидше!
Так ось, - сказала Емма-Елла-Ерна-Евеліна.
Все просто остовпіли. Так що ж це таке? Хто зуміє прочитати ці мудровані перекручені букви?
Ніхто не міг вимовити ні слова. Всі мовчки дивилися на зачаровану напис. Аля стала зовсім похмурою. Буква «А» заплакала.
Раптом в розчинене вікно влетіла маленька пташка - зарянка. Це була буква «3».
Дзеркало! Дзеркало! Дзеркало! - тричі прокричала вона і випурхнула в вікно.
Стривай, поясни! - закричала їй услід буква «Е», але зарянка точно розтанула в повітрі.
Що «дзеркало»? Що «дзеркало»? Чому «дзеркало»? - без кінця повторювала буква «А».
Не знаю, - зітхнула Емма-Елла-Ерна-Евеліна.
Поняття не маю, - засмутилася Юля в Юбке.
Аля підійшла до дзеркала - воно не показало їй нічого, крім самої Алі.
Що ж робити? - запитала вона задумчіво.- Може, нам знову допоможуть хлопці?
Не знаю, - сумно відповіла буква «А».
Допоможуть, звичайно! - сказала Аля.- Їх так багато. І всі вони розумні. Вони здогадаються.
Глава десята, і остання
Ну ось тепер, коли все так благополучно скінчилося ... Що? Звичайно, хлопці здогадалися, як прочитати зачаровану напис, і буква «Я» звільнилася від свого страшного полону. І Аля написала такого листа:
Мила мамуся! Я так рада, що ти скоро приїдеш і відведеш мене сама в 1 -й клас. Приїжджай швидше.
Твоя дочка Аля.
Все це прекрасно. Але куди подівся злодій Кляксіч? Чи зуміла Аля перемогти його?
Всім дуже хотілося б, щоб це було так. Але ... Кляксіча зловити не вдалося. Він втік. Він покинув Абетку разом з дружками помарки і описку. Вони тепер разом бігають із зошита в зошит і будують людям усілякі капості нишком.
народилася Ірина Петрівна Токмакова 3 березня 1929 року в інтелігентній родині інженера-електротехніка Петра Карповича Манукова і дитячого лікаря Лідії Олександрівни Ділігентская.
З малого віку Токмакова писала вірші, але всерйоз своє захоплення не сприймала і тому вибрала професію лінгвіста. Ірина Петрівна закінчила школу з відзнакою, із золотою медаллю. Вступила на філологічний факультет МГУ. У 1953 році закінчила філологічний факультет МГУ, вчилася в аспірантурі за загальним і порівняльного мовознавства. Одночасно працювала перекладачем.
Велику роль на початку творчого шляхузіграв чоловік, художник-ілюстратор Лев Токмаков, він відніс переклади шведських віршів до видавництва, де їх прийняли до друку.
Через рік вийшла перша книжка власних віршів - «Дерева», - зроблена разом з Левом Токмаковим.
Перу Токмаковой належать освітні повісті-казки для дітей дошкільного вікуі класичні переклади англійських і шведських фольклорних віршів.
Ірина Петрівна Токмакова, лауреат Державної премії Росії за твори для дітей та юнацтва (за книгу « Щасливої дороги!»).
Пізніше випущено велику кількість творів для дітей: «Пори року», «Сосни шумлять», «Казка про сазанчики», «Женька-Совеня», «На рідній землі: Переказ »,« Літній злива »,« Зачароване копитце »,«
Казки Токмаковой.Ірина Петрівна Токмакова (народилася 3 березня 1929 року) - дитячий поет і прозаїк, перекладач дитячих віршів. Її перу належать кілька освітніх повістей-казок для дітей дошкільного віку та класичні переклади англійських і шведських фольклорних віршів. Дружина художника-ілюстратора Льва Токмакова.
Народилася в Москві, батько - інженер-електротехнік, Петро Карпович, мати - Лідія Олександрівна, дитячий лікар, завідувала «Будинком підкидьків».
З дитинства писала вірші, але вважала, що літературних здібностей у неї немає, тому вибрала професію лінгвіста. У 1953 році закінчила філологічний факультет МГУ, вчилася в аспірантурі за загальним і порівняльного мовознавства. Одночасно працювала перекладачем.
Художні переклади дитячих віршів почалися з того, що в Росію приїхав у справах шведський енергетик пан Боргквіст, який, познайомившись з молодою перекладачкою, дізнався, що вона любить шведську поезію, а пізніше надіслав їй для маленького сина збірник шведських народних дитячих пісеньок. Перші переклади віршів робилися для особистого вживання, але чоловік, Лев Токмаков, відніс їх до видавництва, і вони були прийняті.
Через рік вийшла перша книжка власних віршів - «Дерева», - зроблена разом з Левом Токмаковим.
Це інтерв'ю виходить із запізненням на 3 роки. Ірина Петрівна Токмакова завжди дуже трепетно і вимогливо ставилася до слова, - ось і цього разу вона хотіла, щоб у тексту була «вірна інтонація». Але коли прийшов час заключних правок, Ірину Петрівну почало підводити здоров'я, і ми відклали узгодження матеріалу на невизначений термін. На жаль, за життя Ірини Петрівни ми так і не повернулися до нашої бесіди. А позавчора, 5 квітня, у віці 89 років, вона померла.
Повагавшись, ми все ж вирішили опублікувати це інтерв'ю в пам'ять про чудову дитячої письменниці, поетесі і перекладачці, автора повістей-казок «Може, нуль не винен?», «Щасливої дороги», «Аля, Кляксіч і буква А», «Щасливо, Івушкіна! », віршів і п'єс, перекладів англійською та шведською поезії і прози, серед яких« Аліса в чарівній країні »Льюїса Керролла,« Вітер у вербах »Кеннета Грема,« Мумі-троль і капелюх чарівника »Туве Янссон,« Вінні-Пух і його друзі »Алана Мілна.
Ми дуже сподіваємося, що ця розмова стане приводом для всіх нас відкрити разом з дітьми книги Ірини Петрівни Токмаковой і хоча б на вечір поринути в казковий світ, якому вона присвятила все своє життя.
Ірина Петрівна, чому казки?
Але ці пісеньки і танці діти розучували на тлі жахливого голоду. Знаєте, дерев'яні миски в їдальнях були дірявими - не тому, що стара посуд, а тому, що малюки так вишкрібали ложками дно. І коли мама давала мені трохи грошей, я йшла на базар і купувала їм цукерки. Яка для них це була радість! У той час я цілу добу допомагала мамі. Гуляла з ними, вкладала спати. Я дуже звикла до дітей, полюбила їх. Тоді я почала складати казки і розповідати їм перед сном. Діти з раннього дитинства увійшли до мене в душу. Ніколи не було бажання бути дорослим прозаїком. І якщо я писала лірику, то рідко, для душі.
Уже тоді ви зрозуміли, що письменництво - ваша стезя?
Література завжди давалася мені легко. Шкільний твір за урок писала і собі, і сусідці по парті. Писала вірші, звичайно. Але потім вийшов зрив. Зі мною вчилася дочка Лебедєва-Кумача, Марина. Я попросила її показати мої вірші батька. Він прочитав і написав доросле рецензію, звертаючись до мене як до дорослого автору. Йому не сподобалися якісь образи. Він сказав, що так не може бути і що мені треба писати сюжетні вірші. А адже це такий авторитет. Я пішла його рекомендацій і на цьому зламалася. Потім довго нічого не писала.
Добре, що в евакуації була хороша викладачка англійської. Я захопилася іноземною мовою і стала готуватися на філфак. Щоб вступити без іспитів, мені була потрібна золота медаль. І весь час я займалася. Мама гнала гуляти, але я поставила собі за мету - медаль. Надійшла без іспитів, але вірші закинула остаточно.
А коли ви повернулися до казок?
До казок я повернулася через переклади англійських і шведських віршів. За фахом я лінгвіст, закінчувала романо-германське відділення. Навчалася в аспірантурі філологічного факультету на кафедрі загального та порівняльного мовознавства. У мене була маленька дитина, стипендія крихітна, і паралельно я підробляла в якості гіда-перекладача. І в одній з міжнародних делегацій енергетиків до мене підійшов дуже відомий в своєму середовищі пан Борквіст. Ми розговорилися, і він розчулився, коли я прочитала йому вірш Густава Фредінга шведською мовою (це мій другий мова).
Коли пан Борквіст повернувся в Стокгольм, то прислав мені томик віршів Фредінга, і оскільки у мене був маленький син, доклав ще книгу дитячих народних пісеньок. Мені дуже захотілося їх перевести. Я перевела, а чоловік намалював до них ілюстрації і відніс пісеньки в Дітгіз (зараз це видавництво «Дитяча Література»). А вони якраз думали видавати серію народних пісеньок. І відразу все у мене взяли. Мені це справа дуже сподобалося, і я вирішила продовжити. Тоді в Ленінці, де я працювала над дисертацією, я знайшла шотландські народні пісеньки. Вони здалися мені чарівними. Я їх перевела, і їх теж тут же взяли.
Переклад - фактично новий твір. Вам доводилося адаптувати тексти для маленьких читачів?
Англійські казки сильно відрізняються від наших. У них більше абсурду, а в росіян - мелодії, заколисування, руху. Вони динамічні, але не хитромудрі, а в англійському фольклорі багато незрозумілого, він тягучий. Те, що я перекладала, - трилогію Едіт Несбіт - це початок 20 століття. Славні казочки, але є деяка затягнутість, старомодність. Довелося адаптувати, але не сильно втручаючись.
Хоча іноді переклад стає популярнішим оригіналу. Наприклад, переклад казки «Вінні-Пух» Бориса Заходера. Він дуже подобається дітям. Але Заходер вніс багато свого, як він сам говорив, «додав Заходер». Я зробила свій переклад «Вінні-Пуха», за інтонацією він ближче до авторської. Але цей переклад вийшов один раз, а перевидати неможливо - все права куплені, чи не підступишся. Що я перекладала слово в слово - це «Міо, мій Міо» Астрід Ліндгрен. Вона так дивно написана, така мова чудовий. А ось «Пітер Пен» здався мені складним, затягнутим, недитячим, тому невелике втручання є. Ще перевела Туве Янссон. Широко опублікований переклад здався мені сухуватим. Перекладач знає мову, але він педагог і вчений більше, ніж письменник.
А коли ви самі стали писати?
На той момент я закінчила аспірантуру і стала працювати викладачем англійської мови в фізтеху в Долгопрудном. Дорога займала дуже багато часу, до того ж я захворіла. Тоді чоловік наполіг, щоб я залишила роботу і зайнялася перекладами. А після цих перекладів на дачі влітку раптом стало до мене вірш «На яблуньку». І тоді я придумала написати цілий дитячий цикл про дерева. Це не дуже-то відразу гладко вийшло, але при великому старанні вийшло. А чоловік мій, крім того, що був художником, добре редагував. Він ці вірші проілюстрував і відредагував. Тепер книжка «Дерева» виходить постійно.
Ідеї всіх творів з'являються «раптом»?
Цілий освітній цикл казок мене попросили написати в «Мурзилке». Прохання в редакції журналу була така, щоб з'явилося щось про російською мовою. Я написала казку «Аля, Кляксіч і буква А» про російський алфавіт. Там всі букви - ожилі персонажі. Кляксіч прогнав букву Я, а дівчинка Аля не могла підписати лист мамі. І ось Аля з буквою А подорожували за алфавітом.
Потім була друга книжка - «Аля, Кляксіч і Вреднюга» - базові правила російської мови для першого класу. Потім «Аля, Антон і роздоріжжях» - це другий клас. Ще одна казка про цифри. Там пропадає персонаж з завдання, і її неможливо вирішити. І остання з серії пригод Алі - про англійська мова. Там, обнахалівшісь, я писала деякі вірші по-англійськи. До речі, ім'я героїні - Аля, скорочення від повного «Олександра» - прийшло від Пахмутової. Ми були добре знайомі з їх родиною.
Часто реальні люди виступали в якості прототипів ваших героїв?
Багато що я беру зі свого життя. Наприклад, у нас був ердельтер'єр. І ось я написала казку, в якій собака розуміла людську мову, якщо з нею розмовляв добра людина, А недобрі чули тільки гавкіт. Головного героя я писала зі свого вихованця. Пізніше була книжка «І настане веселе ранок» - це казка, де дівчинка потрапляє в повоєнний час в місто Крутогорск, прототипом якого була Пенза часів нашої евакуації. А в казці «Маруся ще повернеться» Головна героїняжила на дачі, яку я списала зі своєї. У казці фігурує говорить будинок, якого звали Зелений Клим. Ми до сих пір так кличемо наш дачний будинок. У «Щасливо, Івушкіна!» будинок теж реальний, в такому ми жили в Костромській області. Практично скрізь, де є опис будинку, фігурує інтер'єр моєї дачі або місць, де мені доводилося жити. А ось дитячі персонажі вигадані.
А синові казки складали?
Для сина казки не складала. Правда, одну довелося. У дитинстві він дуже погано засинав. І я придумала «Вечірню казку», в якій хлопчик не хоче спати, тому сови вирішили його поцупити і перетворити в совеня, щоб він ночами не спав. З цієї казці навіть написана п'єса «Женька-совеня».
Повчальні елементи в казці продумуєте заздалегідь, наприклад, зараз буде казка про дружбу або зараз про те, як корисно рано лягати спати?
Я не роблю це свідомо: ось зараз я напишу мораль. Це приходить з підсвідомості, із засіків вилазить. Наприклад, в казці «Щасливо, Івушкіна!» я не думала: треба написати, що діти не повинні сумніватися в батьках. Саме вийшло.
Я пишу, що не продумуючи всієї казки. Це п'єса продумується дію за дією. Коли пишу прозу, я випускаю героїв на сторінку і не знаю, що буде далі. Вони починають жити. Я за ними просто спостерігаю. Ніколи не знаю наперед, що вони зроблять.
Я високо ціную Самуїла Маршака. А рекомендації залежать від віку. «Хлопці і тваринка» - для найменших, «Як Гришка порвав книжки» - для школярів. І я дуже люблю «Тиху казку» - дуже славне, добре вірш про їжачків. Люблю твори Льва Кассіля. Наприклад, для дітей середнього віку чудово підійде «Велике протистояння». Дуже багато гарної прози для дошкільнят і найменших у Віталія Біанкі - про природу, про тварин. Дотепна і чарівна книга «Пригоди капітана Врунгеля» Андрія Некрасова.
Секрет гарної казки - завжди пам'ятати, що казка пишеться для дитини. Коли я дивлюся деякі сучасні мультики, мені прикро від того, що там є все: автори демонструють себе, свою фантазію і майстерність. Немає тільки одного - любові до дітей.
Як вам здається, в чому саме секрет успіху ваших книг?
По-перше, любов до дітей. дитячому письменникуперш за все потрібно любити дітей. По-друге, знання дитячої психології і професійний підхід. Писати казки - це серйозна професія. У порівнянні з Маршака, Барто, Михалковим багато зараз виглядає дилетантськи. А мій особистий секрет такої: я дуже строго до себе підходила і багато працювала. Коротенький вірш про сосни я писала два місяці. Чоловік допомагав, був редактором, він завжди розбирав дуже багато варіантів, домагаючись досконалості. І я не могла собі дозволити нечітку риму, перебивання ритму. Вимогливість до себе дуже важлива для справжнього, а не одномоментного успіху.
Розмовляла Катерина Люльчак
Теги:
Наприклад, 50 рублів на місяць - це багато чи мало? Горнятко кави? Для сімейного бюджету - небагато. Для Матрон - багато.
Якщо кожен, хто читає Матрони, підтримає нас 50 рублями в місяць, то зробить величезний внесок в можливість розвитку видання і появи нових актуальних і цікавих матеріалів про життя жінки в сучасному світі, Сім'ї, виховання дітей, творчої самореалізації і духовних сенсах.
про автора
Закінчила філософський факультет МДУ, захистила дисертацію з політології та вивчилася у ВДІКу на сценариста. Працювала науковим журналістом в РБК, писала статті про незвичайних людей для «Огонька» і соціальні проблеми на Православие.ру. Після 10 років роботи в журналістиці офіційно зізналася в любові до психології, ставши студенткою факультету клінічної психології МГППУ. Але журналіст завжди залишається журналістом. Тому на лекціях Катерина черпає не тільки нові знання, а й теми для майбутніх статей. Захоплення клінічною психологією повністю поділяють чоловік Катерини і її дочка, недавно урочисто яка перейменувала плюшевого бегемотика Гіппо в Гіпоталамус.
