Новий 1925 рік для Булгакова почався вдало. Альманах «Надра», в якому були надруковані його «Дьяволиада» і «Фатальні яйця», замовив йому повість. Уже через два місяці (7 березня) на зборах літераторів «Никитинский суботники» він читає першу частину нового твору, дещо пізніше - другу. Про повісті заговорять, МХАТ запропонує зробити інсценування, поставити спектакль на своїй сцені. Все складається просто чудово, якби не донос. Високий партійний чин Лев Каменєв накладає фатальну резолюцію і забороняє публікацію.

Булгаков, професор Преображенський: довгий шлях на батьківщину

«Собаче серце» вперше надрукують в 1968 році за кордоном, майже одночасно в двох країнах: ФРН і Англії. Додому вона повернеться тільки в 1987 р, опублікує в журналі «Знамя», а до цього розійдеться по країні в машинописних текстах самвидаву. Уже через рік глядачі побачать однойменний двосерійний телевізійний серіал (прем'єра відбудеться 19 листопада) режисера Володимира Бортко. У фільмі знімалися чудові актори: Євген Євстигнєєв, Борис Плотніков, Ніна Русланова, Роман Карцев.

З тих пір для більшості людей, що населяють пострадянський простір, професор Преображенський ( «Собаче серце»), книга, фільм і образ - злилися в Євгенії Євстигнєєва. Іншим Пилипа Пилиповича уявити неможливо, не вистачить фантазії. Дві особи: літературний геройі актор - єдине органічне явище, сплав літератури і кіно.

Перша екранізація: інша точка зору з Італії

Італійське кіно відкрило Булгакова в 70-і роки минулого століття. Італійці зняли фільми за творами Булгакова «Майстер і Маргарита», «Фатальні яйця». Режисер Альберто Латтуада, класик італійського неореалізму, з натхненням взявся за екранізацію повісті. Знімали в Белграді. Головну роль зіграв шведський популярний артист Макс фон Сюдов. Булгаков (професор Преображенський в прочитанні майстра кіно - інтелігент, причетний до приходу до влади безумців кулькових, сп'янілих ідеями комунізму і фашизму, можливо, не схвалив би таке трактування образу. Інтелігенція тут не жертва системи - вона її ідеолог, творець надідеї, які підхопило малоосвічена більшість. Руки його замазані, режисер довго крупним планом показує закривавлені медичні рукавички вченого. Він жадібний, схиблений на розкоші, їсть делікатеси при обслузі, тим самим підкреслюючи соціальну прірву між ними. у фільмі акцентується увага на епізоді спалення в печі листування Енгельса з Каутським. згодом також надійдуть з неугодними книгами фашисти. Словом, в італійській інтерпретації образ професора Преображенського - вкрай несимпатичний. Нам ближче і рідніше інший.

«Є треба вміти ...»

Преображенський (професор) - чоловік 60-ти років, він носить гостру борідку і пухнасті вуса, які роблять його схожим на французьких лицарів. На обличчі блищать окуляри в дорогій оправі, в роті «золотий частокіл». Удома він носить блакитний халат і червоні туфлі. На вулиці - шубу на лисицю, що виблискує іскрою. Під верхнім одягом - чорний костюм з англійського сукна, на животі - золотий ланцюг. Голос у нього розливається по квартирі, як командна труба. Він владний, повний величного гідності, вальяжен, неквапливий, задумливий.

Тут же вступає деталь, дрібна і докладна, яка перетворює Пилипа Пилиповича з важкої, живої статуї академічного вченого, в літньої людини з усталеними милими, трохи смішними звичками. Він без кінця наспівує, любить оперу, курить сигари, знає толк в хорошому алкоголі і з насолодою їсть тільки корисну їжу. Це навчений багатим життєвим досвідом людина, любить ступеневу бесіду і вважає, що «розруха не в клозетах, а в головах». Його чіткі, ясні, повні іронії думки, вражають об'єктивністю і послідовністю. Професор Преображенський, цитати, якими він практично говорить, давно стали крилатими.

Прототипи Пилипа Пилиповича

Філологи вважають, що прототипів було кілька. Преображенський (професор) - такий собі збірний образ світил того часу. Очолює список - дядько письменника, лікар-гінеколог Микола Покровський. По-перше, опис квартир збігаються: така ж розкішна і велика, така ж важка, дорогі меблі. По-друге, зовнішню схожість. Перша дружина письменника згадувала, що одразу впізнала цю сердито, що роздуваються ніздрі, запальність і виспівування арій.

Француз і лікар Шарль Броун-Секар, досягнувши 70 років, вирішив омолодитися і придумав ліки з сім'яників кроликів. У 1889 році він зробив доповідь в Паризькому науковому товаристві, оголосивши себе молодим і бадьорим. Дослідження доктора стали сенсацією, але ненадовго. Підйом життєвих сил був більше психологічного характеру, оскільки лікар скоро знітився і помер.

Експеримент продовжив теж французький учений, родом з Росії - Самуїл Волков, прищеплював тканини мавпячих яєчок, людині. До нього вишикувалася черга охочих випробувати радість другої молодості, але один з багатьох пацієнтів помер, а Волкова прозвали шарлатаном. Дослідники творчості Булгакова схильні зарахувати до прототипам вчених Бехтерева, Павлова та інших відомих лікарів і дослідників того часу.

Згадаймо не фільм, а текст. Преображенський, професор, приймає пацієнтів, а за ними спостерігає бездомний пес Шарик. Йому огидний запах парфумів і кремові кальсони, прикрашені котячими ненависними мордами, дивного вигляду чоловіки. Потім хіікающая жінка, яка не бажає зізнатися, скільки їй років, лепече про молодого коханця, карткового шулера. Собачий «свіже око» вириває цих людей зі звичного медичного контексту. Для доктора вони всього лише пацієнти, для тварини - щось неприємне і огидне. У повісті піднімається вічна тема моральної відповідальності вченого за мир і його долі. Людство не раз було свідком, як наукове відкриття зверталося проти нього, вбивало, калічило, приносило страждання.

«Яка гадина, а ще пролетар!»

Книга починається дивним монологом бездомної дворняги. Йому кухар їдальні нормального харчування службовців центральної ради народного господарства (назва-то яке) облив окропом лівий бік. Вулиця холодна і пустельна, дме вітер. Він би сховався в підворітті, зализав рану, але ворог двірник, «сама мерзенна мерзота» з усіх пролетарів, обов'язково прішібёт. Вулицею розтікається солодкий запах смаженої цибулі і каші. Це вечеряють пожежні. Собака з вдячністю згадує панського кухаря графів Толстих Власа. Тепер таких вже немає. Пес бачить, як по вулиці біжить машиністочка. Вітер куйовдить спідничку, під якою запрану білизну. На ній фільдеперсові панчішки, подаровані коханцем, за них розпусник потребують витонченої любові. Немає у нещасної радості: з мізерної зарплати відняли, з легкими непорядок, на кінематограф не вистачає, а для жінок він - єдина розрада в житті. Дівчина ховається за дверима їдальні, з якої пахне щами з прогнилої солониною.

«Пес став на задні лапи і створив перед Пилипом Пилиповичем якийсь намаз»

Своїм рятівником пес захоплений до буйної собачої екзальтації. Він відданий і готовий терпіти навіть нашийник. Вчений зі світовим ім'ям постає в ореолі своєї величі. Перед ним тремтять жилтоваришів, один дзвінок до впливового покровителя вирішує проблему загрожує «ущільнення». Він розмірковує докладно і мудро, як людина, що глибоко знає життя. Професор Преображенський про розруху скаже вагомо і в саму точку. Ми запам'ятаємо. Професор Преображенський, цитати, які ми повторюємо - це цілий світ, він захоплює проникливістю.

"Вчитися читати абсолютно ні до чого, коли м'ясо і так пахне за версту»

Все закінчиться з перетворенням Шарика в Поліграфа Поліграфовича. Це вже не милий Шарик, а Клим Чугункин, безпробудний п'яниця, який грає на балалайці в трактирах. Нахабна, темна сила переверне налагоджене життя вдома: чи стане неможливий прийом, потоп винесе воду на сходовий майданчик, друзі Шарикова стягнуть з передпокою калоші і іменну дорогу хазяйську тростину. Плід рук людських страшніше Швондера: настане день і Шариков змете його зі свого шляху і знищить. Небезпека страшна тим, що розростається зсередини, від неї нікуди неможливо дітися. На очах змінюється сам господар квартири. Борменталь помітить, як він змарнів, згорбився, став менше, бурчить, немов старий. Преображенський, професор і вчений глибоко задумався, в ньому зріє, шириться і пригнічує чорна думка про вбивство. Ось розплата за чистоту наукової ідеї. І він вимовляє гіркі знамениті слова про безглуздість штучного фабрикування Спіноза, коли будь-яка баба їх може легко народити, як народила мадам Ломоносова свого знаменитого в Холмогорах. Блискучий експеримент професора Преображенського безглуздий.

Починаючи свої міркування про професора Преображенському, герої твору «Собаче серце», хотілося б трохи зупинитися на деяких фактах біографії автора - Булгакова Михайла Опанасовича (15.05.1891 р Київ - 10.03.1940 р, Москва), російського письменника, театрального драматурга і режисера. Все це для того, щоб провести деякі паралелі, які будуть багато в чому об'єднувати автора і його уявного героя.

Трохи про біографію автора

Булгаков з'явився на світ у родині доцента Київської духовної академії, але сам незабаром став учнем медичного факультету Київського університету. У Першу світову він працював прифронтовим лікарем. Навесні 1918 року він повернувся до Києва, де практикував як приватний лікар-венеролог. У громадянську війну 1919 Булгаков - військовий лікар Української військової армії, Потім Збройних сил півдня Росії, Червоного хреста, Добровольчої армії і т. Д. Захворівши на тиф в 1920 році, він лікувався у Владикавказі, і після в ньому прокинувся письменницький талант. Своєму двоюрідному брату він напише, що, нарешті він зрозумів: його справа - писати.

Прототип професора Преображенського

З прототипом головного героя дійсно можна порівняти Булгакова, надто вже багато у них спільного. Однак прийнято вважати, що Преображенський (професор) як образ був списаний з дядька Михайла Опанасовича - знаменитого лікаря Москви, гінеколога

У 1926 році ОГПУ провело обшук у письменника, і в результаті було вилучено рукописи «Собачого серця» і щоденник.

Ця повість була небезпечна для письменника тим, що вона стала сатирою на радянську владу 20-30-х років. Новоспечений клас пролетаріату тут представляють герої типу Швондеров і кулькових, які абсолютно далекі від цінностей знищеної царської Росії.

Їм всім протиставив професор Преображенський, цитати якого заслуговують на окрему увагу. Цей хірург і вчений, який представляє собою світило російської науки, з'являється вперше в той момент, коли в повісті пес, майбутній Шариков, здихає в міський підворітті - голодний і холодний, з обпаленим боком. Професор з'являється в найбільш болісні годинник для собаки. Думки пса "озвучують" Преображенського як пана культурного, з інтелігентної борідкою і вусами, як у французьких лицарів.

експеримент

Головне справу професора Преображенського - лікувати людей, шукати нові шляхи досягнення довголіття і дієві засобиомолодження. Звичайно ж, як і всякий учений, він не міг жити без експериментів. Пса він підбирає, а заодно в голові лікаря народжується план: він вирішує провести операцію з пересадки гіпофіза. Цей експеримент на собаці він робить в надії знайти дієвий метод для здобуття «другої молодості». Однак наслідки операції виявилися несподіваними.

Протягом декількох тижнів собака, якій дали кличку Шарик, стає людиною і отримує документи на прізвище Шариков. Професор Преображенський і його асистент Борменталь намагаються прищепити йому гідні і благородні людські манери. Однак їх «виховання» не приносить ніяких видимих ​​результатів.

Перетворення в людини

Преображенський висловлює асистентові Івану Арнольдовичу Борменталю свою думку: необхідно розуміти весь жах, який полягає в тому, що у Шарикова вже не собаче серце, а людське, причому "найпаршивіше з усіх існуючих в природі".

Булгаков створив пародію на соціалістичну революцію, описав зіткненні двох класів, в яких Пилип Пилипович Преображенський - професор і інтелігент, а робітничий клас - Шариков і йому подібні.

Професор, як справжній дворянин, який звик до розкоші, що живе в 7 кімнатній квартиріі кожен день вживає в їжу різні делікатеси типу сьомги, вугрів, індички, ростбіфів, і запивати все це коньяком, горілкою і вином, раптом потрапив в несподівану ситуацію. У його спокійну і соразмеренность аристократичне життя вриваються неприборкані і нахабні Шарикова і Швондера.

домком

Швондер - це окремий екземпляр пролетарського класу, він і його компанія складають будинковий комітет в будинку, де мешкає Преображенський - професор-експериментатор. Вони, втім, не на жарт взялися воювати з ним. Але той теж не так простий, монолог професора Преображенського про розруху в головах говорить про те, що пролетаріат і його інтереси йому просто ненависні, і поки у нього є можливість присвячувати себе своїй улюбленій справі (науці), йому будуть байдужі дрібні шахраї і шахраї на кшталт Швондера.

Але ось зі своїм домочадців Кульковим він вступає в серйозну боротьбу. Якщо Швондер тисне чисто зовні, то від Шарикова так просто не відхрестишся, адже це саме він - продукт його наукової діяльності та породження невдалого експерименту. Шариков вносить в його будинок таку смуту і розруху, що за два тижні професор відчув більше стресів, ніж за всі свої прожиті роки.

образ

Однак образ професора Преображенського вельми цікавий. Ні, він аж ніяк не втілена чеснота. У нього так само, як і у будь-якої людини, є свої недоліки, він - досить егоїстична, самозакохана, пихата, але жива і справжня особистість. Преображенський став чином справжнього інтелігента, поодинці б'ється з розрухою, яку несе покоління кулькових. Хіба цей факт не гідний симпатії, поваги і співчуття?

час революції

Повість «Собаче серце» показує дійсність 20-х років двадцятого століття. Описано брудні вулиці, де всюди розвішані вивіски з обіцянками світлого майбутнього людям. Ще більш гнітючий настрій викликає погана, холодна погана погода і бездомний спосіб собаки, яка, як і більшість радянських людей нової споруджуваної країни, буквально виживає і знаходиться в постійному пошуку тепла і їжі.

Ось в цьому хаосі і з'являється один з небагатьох, хто вижив в період небезпечного і складного часу інтелігентів Преображенський - професор-аристократ. Персонаж Шариков, ще в своєму собачому тілі, оцінив його по своєму: що він «їсть рясно і не краде, нічого очікувати штовхати ногою, і сам нікого не боїться, тому що завжди ситий».

Дві сторони

Образ Преображенського - як промінь світла, як острівець стабільності, ситості і благополуччя в страшній дійсності післявоєнних років. Він насправді приємний. Але багатьом не подобається людина, у якого, в общем-то, все справи йдуть добре, але яким мало мати сім кімнат, - він хоче ще одну, восьму, щоб зробити в ній бібліотеку.

Однак будком почав посилену боротьбу проти професора і побажав відібрати у нього його квартиру. В кінці все-таки пролетарів не вдалося зашкодити професору, і тому читача цей факт не міг не порадувати.

Але це тільки одна сторона медалі життя Преображенського, а якщо глибше вникнути в суть справи, то можна побачити не дуже привабливу картину. Те добробут, яким володіє головний геройБулгакова, професор Преображенський, йому, треба сказати, теж не впало раптом на голову і не перейшло у спадок від багатих родичів. Своє багатство він сам нажив. А тепер він обслуговує людей, які отримали владу в свої руки, адже зараз настав їх час користуватися всіма благами.

Дуже цікаві речі озвучує один з клієнтів Преображенського: «Скільки не краду, все йде на жіноче тіло, шампанське« Абрау-Дюрсо »і ракові шийки» ». Але професор, незважаючи на всю свою високу моральність, інтелігентність і чутливість, не намагається напоумити пацієнта свого, перевиховати або висловити незадоволення. Він розуміє, що йому необхідні гроші, щоб підтримувати свій звичний спосіб життя без потреби: з усією необхідною прислугою в будинку, зі столом, наповненим провізією типу ковбаси не з «Моссельпрома» або ікри, намазала на хрусткий свіжий хліб.

У творі професор Преображенський собаче серце використовує для свого експерименту. Чи не через любов до тварин він підбирає змученого пса, щоб нагодувати або обігріти, а тому що у нього в голові, як йому здається, зародився геніальний, але жахливий план щодо нього. І далі детально описується в книзі ця операція, яка викликає тільки неприємні емоції. В результаті операції по омолодженню у професора в руках опиняється «новородіт» людина. Ось тому не дарма Булгаков дає говорить прізвище і статус свого героя - Преображенський, професор, який вживляет потрапила до нього собаці мозочок злодія-рецидивіста Климко. Це дало свої плоди, таких побічних ефектів професор не очікував.

Фрази професора Преображенського містять думки про виховання, яке, на його думку, могло б з Шарикова зробити більш-менш прийнятного члена соціального суспільства. Але шансів Шарикову не дали. У Преображенського дітей не було, і азами педагогіки він не володів. Можливо, тому і експеримент його не пішов в потрібному руслі.

І мало хто звертає увагу на слова Шарикова про те, що його, як бідну тварину, вхопили, пошматували і тепер гребують, а він, між іншим, свого дозволу на операцію не давав і може пред'явити позов. І, що найцікавіше, ніхто не помічає що стоїть за його словами правди.

Учитель і вихователь

Преображенський став першим учителем словесності для Шарикова, хоча він і розумів, що навчити говорити - це зовсім не означає стати повноцінною людиною. Він хотів зробити з звіра високорозвинену особистість. Адже сам професор в книзі - еталон освіченості і високої культури і прихильник старих, дореволюційних традицій. Він дуже чітко визначив свою позицію, кажучи про настала розрусі і нездатності пролетаріату з нею впоратися. Професор вважає, що людей потрібно в першу чергу вчити самої елементарної культури, він упевнений, що, використовуючи грубу силу, в світі нічого неможливо добитися. Він усвідомлює, що створив істота з мертвої душею, і знаходить єдиний вихід: зробити зворотну операцію, так як його виховні методи на Шарикова не подіяли, адже він в розмові зі служницею Зіною зазначив: "Нікого дерти не можна ... На людину і на тварину можна діяти тільки навіюванням ".

А ось навички демагогії, як виявилося, засвоюються набагато легше і швидше, ніж навички творчої діяльності. І Швондер процвітає в вихованні Шарикова. Він не вчить його граматиці і математиці, а починає відразу з листування Енгельса з Каутським, в результаті чого Шариков зі своєю низькою ступінню розвитку, незважаючи на всю складність теми, від якої у нього "голова опухла", прийшов до висновку: «Взяти все і поділити! » Ось ця ідея соціальної справедливості була зрозуміла найкраще народною владою і новоспеченим громадянином Кульковим.

Професор Преображенський: «Розруха в головах»

Треба відзначити, що «Собаче серце» з усіх боків показує всю абсурдність і безумство нового устрою суспільства, що виник після 1917 року. Це добре розумів професор Преображенський. Цитати персонажа про розруху в головах унікальні. Він каже, що якщо лікар замість того, щоб проводити операції, почне співати хором, у нього настане розруха. Якщо він стане мочитися повз унітаз, і це буде робити вся його прислуга, то і в вбиральні почнеться розруха. Отже, розруха - не в клозетах, а в головах.

Відомі цитати Професори Преображенського

Взагалі, книга «Собаче серце» - це справжній цитатник. Основні і яскраві вирази професора були описані в тексті вище, але є ще кілька, які теж заслуговують на увагу читача і для різних роздумів будуть цікаві.

- «Чи встигає всюди той, хто нікуди не поспішає».

- «Чому прибрали килим з парадних сходів? Що, Карл Маркс забороняє тримати на сходах килими? »

- «Людство саме піклується про це і в еволюційному порядку щороку наполегливо з маси всякої мерзоти створює десятками видатних геніїв, що прикрашають земну кулю».

- "Що таке ця ваша розруха? Старуха з костуром? Відьма, яка вибила усі шибки, загасила всі лампи?"

Образ професора Преображенського в світлі таємниць "Собачого серця"

Фільм "Собаче серце"за однойменним твором М. Булгакова вперше був показаний по Центральному Телебаченню Радянського Союзу 19 листопада 1988 року. Наскільки пам'ятаю, це стало дуже важливим кіноподією. Все населення СРСР припала до блакитних екранів, стежачи за перипетіями пса Шарика в образі громадянина Шарикова.
Але головним героєм став професор, який учинив чудо перетворення. Але захоплював навіть не стільки сюжет, скільки влучні і їдкі характеристики нашої, як нам тоді здавалося, радянської дійсності. Професора Преображенського виконав народний артист Євген Євстигнєєв, та настільки яскраво, що когось іншого в цьому образі уявити складно (хоча є й інший, закордонний фільм Собаче Серце), Настільки мудрий і переконливий був Євген Євстигнєєв в цій ролі
Днями Євгену Олександровичу Євстигнєєву (9 жовтня 1926 року, Нижній Новгород, РРФСР, СРСР - 4 березня 1992 року, Лондон, Великобританія) відзначався б 90-річний ювілей.
Але для нас, глядачів він залишається живим у втілених їм кіноролях, і перш за все в ролі Професори Преображенського.

За право зіграти професора Преображенського в фільмі режисера Володимира Бортко боролися такі маститі актори, як Леонід Бронєвой, Михайло Ульянов, Юрій Яковлєв, Владислав Стржельчик, але перемогу здобув Євген Євстигнєєв.
Незважаючи на те, що Євген Олександрович до роботи над картиною не читав повість «Собаче серце», він був так органічний в ролі Пилипа Пилиповича, що ця робота стала однією з кращих в його кінокар'єрі. Син актора, відомий оператор, режисер і продюсер Денис Євстигнєєв згадував: «Цей фільм виник в життя батька дуже вчасно і буквально врятував його.
Папа переживав складний період, коли у МХАТі його відправили на пенсію. Важко погоджуючись на роботу в «Собачому серці», він потім просто жив нею. Що було на майданчику, я не знаю, але він постійно говорив про свою роль, щось награвав, показував якісь сцени ... В той момент картина стала для нього опорою ».

У цьому пості представлений цитатної образі характеристика професора Преображенського в повісті "Собаче серце", тобто опис зовнішності і характеру героя в цитатах з повісті, але образно все одно вважається Євген Євстигнєєв, виконуючий цю роль.

Отже:
Повне ім'я героя - Пилип Пилипович Преображенський:
"... Доброго здоров'я, Пилип Пилипович ..."
"... Ви знущаєтесь, професор Преображенський? .."

Вік професора Преображенського - 60 років:
"... Мені 60 років, я вам можу давати поради ..."

Батько професора Преображенського був кафедральним протоієреєм:
"... Батько - кафедральний протоієрей ..."

Зовнішність професора Преображенського:
"... пан, з французької гострою борідкою і вусами сивими, пухнастими і лихими, як у французьких лицарів, але запах по хуртовини від нього летить кепський, лікарнею. І сигарою ..."
"... перед люстерком на стіні розправив пухнасті вуса ..."
"... Піна мене вашими фетровими боти, я Слова не вимовлю ..."
"... допомагала знімати важку шубу на чорно-бурого лиса з синюватою іскрою ..."

"... За зняття шуби він виявився в чорному костюмі англійського сукна, і на животі у нього радісно і неяскраво виблискувала золотий ланцюг ..."
"... блискучими, як золоті обода його очок, очима спостерігав за цією процедурою ..."
"... Ніздрі його яструбиного носа роздувалися ..."
"... Яструбині ніздрі його роздувалися ..."

"... підстрижені його сивина ховалася під білим ковпаком ..."
"... Пилип Пилипович широко розчепірив короткі пальці ..."
"... особа Пилипа Пилиповича стало страшним. Він вишкірив порцелянові і золоті коронки ..."
"... зареготав так, що в роті у нього засяяв золотий частокіл ..."
"... тяжка дума мучила його вчений з взлізамі лоб ..." (взлізи - залисини)

"... Пилип Пилипович був в своєму блакитному халаті і червоних туфлях ..." (вдома)
"... Він вийшов у відомому всім блакитному халаті ..."
"... поцілував в пухнасті, сильно прокурені вуса ..."
"... Преображенський поплескав себе по крутій і схильною до паралічу шиї ..."

Професор Преображенський - владний і енергійний чоловік:
"... Колишній владний і енергійний Пилип Пилипович, повний гідності, постав перед нічними гостями ..."

Професор Преображенський - людина з характером:
"..« Ось це хлопець, - в захваті подумав пес, - весь в мене. Ох, хопне він їх зараз, ох, хопне. Не знаю ще - яким способом, але так хопне ... "

Професор Преображенський - запальна людина:
"... говорив Пилип Пилипович, - голубе, я іноді на вас кричу на операціях. Вибачте старечу запальність ..."

Професор Преображенський - людина слова:
"... Я ж ніколи не говорю на вітер, ви це чудово знаєте ..."

Професор Преображенський - чесна людина. Він не кидає колег в біді:
"... кидати колегу в разі катастрофи, самому ж вискочити на світовому значенні, вибачте ..."

Професор Преображенський працював на кафедрі в університеті:
"... Пилип Пилипович, - прочувственно вигукнув він, - я ніколи не забуду, як я напівголодним студентом з'явився до вас, і ви дали притулок мене при кафедрі ..."

Професор Преображенський - член Всеросійського хірургічного товариства:
"...якщо в великому театріне було «Аїди» і не було засідання Всеросійського хірургічного товариства, божество містилося в кабінеті в глибокому кріслі ... "

Професор Преображенський - хірург зі світовим ім'ям:
"... Пилип Пилипович, ви - величина світового значення ..."
"... якщо б ви не були європейським світилом ..."
"..« Не має рівних в Європі ... Їй-богу! », - смутно подумав Борменталь ..."
"... Проф. Преображенський, ви - творець ..."

Професор Преображенський - видатна особистість і великий вчений:
"..« але особистість видатна. ».."
"... Ви великий вчений, ось що! - мовив Борменталь ..."
"... Невже ви думаєте, що через гроші виробляю їх? Адже я ж все-таки вчений ..."

Преображенський проводить неймовірні експерименти над людьми і тваринами:
"... Щоб в один прекрасний день наймилішого пса перетворити в таку мразь, що волосся дибки стає ..."

Можливо, прототипом професора Преображенського послужив для автора його дядько, брат матері, Микола Михайлович Покровський, лікар-гінеколог. Його квартира в деталях збігається з описом квартири Пилипа Пилиповича, і, крім того, у нього була собака. Цю гіпотезу підтверджує також перша дружина Булгакова, Т. Н. Лаппа, в мемуарах
«Я як почала читати« Собаче серце », відразу здогадалася, що це він. Такий же сердитий, наспівував завжди щось, ніздрі роздувалися, вуса такі ж пишні були. Він тоді на Михайла дуже образився за це. Микола Михайлович відрізнявся непокладістим, запальним характером ». Втім, цими деталями подібності і обмежуються. Скандальних експериментів Покровський не проводив.

Як прототипів літературного персонажа професора Преображенського називаються кілька реальних медиків.

Сергій (Самуїл) Абрамович Воронов(10 липня 1866, Воронеж, Російська імперія - 3 вересня, 1951, Лозанна, Швейцарія) - французький хірург російського походження. Здобув популярність за методику щеплення тканини яєчок мавп до людських яєчок, яку він розробив у Франції в 1920-х і 1930-х роках. Однак незабаром його робота перестала бути популярною і він став мішенню для насмішок.
В кінці XIX століття, Воронов ввів собі під шкіру екстракт перемелених яєчок собаки і морської свинки. Ці експерименти не виправдали його сподівань щодо підвищення гормонального рівня для затримки процесу старіння.
Решта експерименти Воронова були продовженням цього початкового досвіду. Він продовжив з пересадкою яєчок страчених злочинців мільйонерам, і коли попит перевищив його можливості по постачанню, він почав використовувати тканину з яєчок мавп.

Сенсаційне откритіе.Во французької медичної академії наш співвітчизник, доктор Сергій Воронов, зробив сенсаційне повідомлення про операції, проведеною ним в його клініці над 14-річним хлопчиком ідіотом. З шестирічного віку розумовий розвиток цього хлопчика зупинилося, причому явно позначалися всі ознаки ненормальності і кретинізму: згаслий погляд, тупість і нерозуміння самих звичайних речей. Воронов зробив цьому хлопчику щеплення зобної залози мавпи. Успіх перевершив очікування. У хлопчика ожив погляд, з'явилися розумові здібності, тямущість, допитливість.

Олексій Андрійович Замків(1883 - 25 жовтень 1942 року, Москва) - російський, радянський лікар, хірург, терапевт, уролог, творець першого в світі промислового препарату гормональної терапії «Гравідан». Чоловік відомої радянської скульптора-монументаліста Віри Мухіної (одружилися в 1918 році).
Здобув популярність після того як, створений ним в 1929 році, препарат Гравідан при клінічних випробуваннях (на червоноармійців) дав помітний позитивний ефект при лікуванні цілого ряду захворювань. Пацієнтами Замкова стали відомі радянські політики і діячі культури - Молотов, Калінін, Клара Цеткін, Максим Горький і ін .. У 1938 році його інститут був розформований. Замків тяжко захворів, у нього стався інфаркт, а через 4 роки другої, після якого, у віці 59 років він помер.
Похований в Москві на Новодівичому кладовищі. На могилі встановлено пам'ятник роботи його дружини - Віри Мухіної, з написом: «Я зробив для людей все, що міг».

Ілля Іванович Іванов(20 липня 1870 році, Щигри, Курська губернія - 20 березня 1932 Алма-Ата) - російський і радянський біолог зі спеціалізацією в області штучного запліднення і міжвидової гібридизації тварин. Брав участь в спробах вивести гібрид людини з іншими приматами.
Проводив дослідів штучного осіменіння самок шимпанзе спермою людини, і робив спроби провести запліднення жінок спермою мавпи в Сухумі.
В ході політичної чистки в радянському науковому товаристві Горбунов був засланий в Алма-Ату, де він працював, зберігши звання і посаду професора в Казахському ветеринарно-зоотехнічному інституті до своєї смерті від інсульту 20 березня 1932 року.

І щодо «татуся» - це ви даремно. Хіба я просив мені операцію робити?
Отакої: вхопили тваринну, пошматували ножем голову ...
А я, може, свого дозволу на операцію не давав.
А так само і мої рідні.
Я позов, може, маю право пред'явити.

Поясніть мені, будь ласка, навіщо потрібно штучно фабрикувати Спіноза, коли будь-яка баба може його народити коли завгодно?

Людство саме піклується про це і в еволюційному порядку щороку наполегливо, виділяючи з маси всякої мерзоти, створює десятками видатних геніїв, що прикрашають земну кулю.

Зрозумієте, що весь жах в тому, що у нього вже не собаче, а саме людське серце. І саме паршиве з усіх, яке існує в природі.

Професор Преображенський - працьовита людина:
"... Двері відчинялися, змінювалися особи, гриміли інструменти в шафі, і Пилип Пилипович працював, не покладаючи рук ..."
"... Адже я п'ять років сидів, виколупував придатки з мізків ... Ви знаєте, яку я роботу виконав - розуму незбагненно ..."

Професор Преображенський - людина фактів і спостереження:
"... Голубчик, ви мене знаєте? Чи не так? Я - людина фактів, людина спостереження. Я - ворог необґрунтованих гіпотез. І це дуже добре відомо не тільки в Росії, але і в Європі. Якщо я що-небудь кажу, значить, в основі лежить якийсь факт, з якого я роблю висновок ... "

Професор Преображенський - завзятий вчений. Він весь час щось досліджує:
"... Руки в слизьких рукавичках важлива людина занурював в посудину, діставав мізки, - завзятий чоловік, наполегливий, все чогось домагався, різав, розглядав, мружився і співав ..."

Преображенський - вчитель і друг доктора Борменталя:
"... Ось що, Борменталь, ви перший учень моєї школи і, крім того, мій друг, як я переконався сьогодні ..."

Преображенський знайомий з важливими чиновниками:
"... якщо б ви не були європейським світилом, і за вас не заступалися б самим обурливим чином<...>особи, яких, я впевнена, ми ще роз'яснимо, вас слід було б заарештувати ... "

Перша редакція «Собачого серця» містила практично відкриті натяки на ряд політичних персон того часу, зокрема на радянського повпреда в Лондоні Християна Раковського та ряд інших функціонерів, відомих серед радянської інтелігенції скандальними любовними пригодами

Професор Преображенський - заможна людина:
"... Втім, у нього і так, мабуть, грошей кури не клюють ..."

Професор Преображенський живе в Москві:
"... З 1903 року я живу в цьому будинку. І ось, протягом цього часу до березня 1917 року було жодного випадку ..."

Преображенський живе в "Калабуховского будинку" на Пречистенці:
"... Хіба десь у Карла Маркса сказано, що 2-й під'їзд Калабуховского будинку на Пречистенці слід забити дошками ..."

Москва, вулиця Пречистенка, 24/1 ( "Калабуховского будинок"). Архітектор Семен Кулагін. 1904

Прийнято вважати, що основним прообразом житла професора Преображенського послужив дохідний будинок 24/1 на розі Пречистенка і Обухова провулка, побудований за проектом архітектора С. Ф. Кулагіна в 1904 році на ділянці, що належала Е. С. Павловської. Будинок являє собою п'ятиповерхову масивне будову з облицюванням рустом по першому поверху. По фасаду, зверненого до Обухова (з 1922 року - Чистий) провулок, розташовані два високих вікна, які об'єднують другий і третій поверхи. Кілька вікон по фасаду на Пречистенці прикрашені портиками з напівколонами.

На початку XX століття в цьому будинку жили два дядька Булгакова по матері - лікарі Микола Михайлович і Михайло Михайлович Покровські. Перший з них став основним прототипом Ф. Ф. Преображенського. У московських адресно-довідкових книгах дореволюційних і перших пореволюційних років один і той же адресу братів значиться по-різному: «Покровський Н. М. - жіночі хвороби - Обухів провулок, 1, квартира 12» і «Покровський М. М. - венеричні хвороби - Пречистенка, 24, квартира 12 ».

В кіноверсії «Собачого серця», яка знімалася в Ленінграді, роль «Калабуховского» виконав будинок 27-29 на Мохової вулиці - колишній прибутковий будинок страхового товариства «Росія», побудований в стилі французького ренесансу за проектом архітектора Л. Н. Бенуа в кінці XIX - початку ХХ століття.

Петербург, вул. Мохова, 27-29

Преображенський живе в 7-кімнатній квартирі. Тут же він і працює:
"... Ви один живете в семи кімнатах ..."
"... Я один живу і працюю в семи кімнатах, - відповів Пилип Пилипович, - і хотів би мати восьму. Вона мені необхідна під бібліотеку ..."

Зіна, там в приймальні ... Вона в приймальні?
- У приймальні, зелена, як купорос.
- Зелена книжка ...
- Ну, зараз палити. Вона казенна, з бібліотеки!
- Переписка - називається, як його ... Енгельса з цим чортом ... У грубку її!

Московський краєзнавець і булгакознавців Б. С. Мягков вказує, що квартира Покровського спочатку налічувала п'ять кімнат, однак після приїзду племінниць в 1920 році одна з великих кімнат була перегороджена, в результаті кімнат утворилося сім. Племінниці Покровського - Олександра Андріївна і Оксана Митрофанівна жили в цій квартирі до кінця 1970-х років.
Вказуючи, що опис семикімнатної квартири професора Преображенського в деталях збігається з квартирою Покровського, Б. В. Соколов робить спостереження, що «в адресі прототипу назви вулиць пов'язані з християнською традицією, а його прізвище (в честь свята Покрова) відповідає прізвища персонажа, пов'язаної з святом Преображення Господнього ».

Вестибюль «Калабуховского дому» з мармурової парадними сходами і бельетаж, де містилася «розкішна квартира» Преображенського, запозичені Булгаковим з стояв навпроти будинку 13/7, стр. 1 на перетині Пречистенки і Лопухінского провулка.

Доходнийдом Я. А. Рекка. Москва, Пречистенка, 13/7
Імпозантний будинок по вулиці Пречистенка, 13 в Москві, що на розі з Лопухінского провулком, побудували в 1911 році на замовлення торгово-будівельного товариства під управлінням «девелопера» Якова Рекка. Проект розробив архітектор Г.А. Гельріх в стилі московського модерну.

У будинку розкішний екстер'єр: перші два поверхи викладені рельєфною кладкою; фасад оформлений ліпними прикрасами; горіння форми еркерні вікон; балюстради на лоджіях арочного виду. Крім цього, у будинку є упорядкований внутрішній дворик.

До революції дві квартири на останньому, шостому поверсі будинку займав родич ювеліра Фаберже Олександр. Прізвище Анни Францівни фужери - ювелірши з «Майстра і Маргарити» - співзвучна прізвища Фаберже. Хоча «проживала» вона в квартирі на Великій Садовій, 10 (там жив сам письменник і де створено його музей «Погана квартира»), але внутрішнє оздобленняприміщень відповідало обстановці в колишніх кімнатах Олександра Фаберже: величезна люстра на ланцюгу (на ній гойдався один з персонажів - кіт Бегемот); камін з прекрасно виконаної чавунною решіткою; дерев'яні диванчики, розташовані на сходових майданчиках; опис парадного входу в будівлю.

Під'їзд будинку Я. А. Рекка. Москва, Пречистенка, 13/7

Після революції будинок був «ущільнений». Фаберже виявився в еміграції, а в належали йому квартирах 11 і 12 оселилися знайомі Булгакова, художники з групи «Бубновий валет». Булгаков любив бувати у них в гостях. Частина інтер'єрів квартири професора Преображенського запозичена з їх житла.
Внутрішні приміщення мали багате оздоблення і відповідає запитам багатих клієнтів планування: величезні влаштовані квартири до семи кімнат, дубовий паркет, високі стелі з ліпними прикрасами, зроблений з мармуру парадні сходи.

інтер'єр з сусідньому прибутковим будинку Перцова в Москві.

Разом з бельетажі, відсутнім в будинку 24, запозичені для Калабуховского будинки та інші реалії, що належали до дому 13, - скляні двері парадного, у якій чергував швейцар з «околицею з золотими галунами», щаблі сірого мармуру у вестибюлі, килим на сходах, дубова вішалка, «калошна стійка». Дому 13 відповідає і кількість квартир на сходах Калабуховского будинку: «Зауважте, тут 12 квартир ...» - говорить професор Борменталю. У будинку 24 квартир було 8.

Сучасного вигляду парадних сходів

Чому прибрали килим з парадних сходів? Хіба Карл Маркс забороняє тримати на сходах килими? Хіба де-небудь у Карла Маркса сказано, що 2-й під'їзд Калабуховского будинку на Пречистенці слід забити дошками і ходити навкруги через чорний двір? Кому це потрібно?
Собаче серце. Гл. 3

Такого оздоблення в будинку на розі Пречистенка і Чистого (Обухова) провулка вже точно не було. Та й посилання на кількість квартир - числом 12 - точно відповідало дому на вулиці Пречистенка, 13.
В цьому елітному клубному будинку зараз 15 квартир. Реконструкція прибуткового будинку Рекка, побудованого архітектором Густавом Гельріхом. У квартирі діючий камін. Прекрасні панорамні види на Кремль і історичний центр Москви. Стелі 3.8 метрів. Цілодобова охорона. (З оголошення про продаж квартир).

«- Це вас вселили в квартиру Федора Павловича Сабліна?
- Нас, - відповів Швондер.
- Боже! Пропав калабуховський будинок! - в розпачі вигукнув Пилип Пилипович і вплеснул руками ».

Собаче серце. Гл. 2
Знову повторює її професор, почувши доносяться «звідкись зверху і збоку» звуки хорового співу нових сусідів - «жилтоваришів»:

«- Знову! - гірко вигукнув Пилип Пилипович, - ну, тепер, стало бути, пропав калабуховський будинок. Доведеться їхати, але куди, питається? Все буде як по маслу. Спочатку щовечора спів, потім у сортирах замерзнуть труби, потім лопне котел у паровому опаленні і так далі. Кришка Калабухова! »
- Собаче серце. Гл. 3

Будинкові комітети, на які нарікав професор Преображенський, і один з яких очолював Швондер, дійсно працювали після революції дуже погано. Як приклад можна привести припис мешканцям Кремля від 14 жовтня 1918 року: «[...] будинкові комітети абсолютно не виконують покладених на них законом обов'язків: бруд на дворах і площах, в будинках, на сходах, в коридорах і квартирах жахлива. Сміття від квартир не виноситься тижнями, стоїть на сходах, поширюючи заразу. Сходи не тільки не миються, але і не прибираються. На дворах тижнями валяється гній, покидьки, трупи дохлих кішок і собак. Усюди бродять бездомні коти, будучи постійними носіями зарази. У місті ходить "іспанська" хвороба, яка зайшла і в Кремль і вже дала смертні випадки ... »

Дозвольте-с вас запитати, чому так огидно пахне?
Шариков понюхав куртку заклопотано.
- Ну, що ж, пахне ... відомо: за фахом. Вчора котів душили, душили.

Професор Преображенський - розумний і впевнений в собі людина:
"... Після цього ми мали нараду з Філіпом Пилиповичем. Вперше, я повинен зізнатися, бачив я цього впевненого і разюче розумної людини розгубленим ..."

Професор Преображенський - розсудлива і досвідчена людина:
"... ніякої цієї самої контрреволюції в моїх словах немає. У них здоровий глузд і життєва досвідченість ..."

Професор Преображенський не любить пролетаріат:
"..- Ви ненависник пролетаріату! - гордо сказала жінка.
- Так, я не люблю пролетаріату, - сумно погодився Пилип Пилипович ... "

Що таке ця ваша розруха? Стара з костуром? Відьма, яка вибила усі шибки, загасила всі лампи? Так її зовсім і не існує. Що ви маєте на увазі під цим словом? Це ось що: якщо я, замість того, щоб оперувати щовечора, почну у себе в квартирі співати хором, у мене настане розруха. Якщо я, входячи до вбиральні, почну, вибачте на слові, мочитися повз унітаз і те ж саме будуть робити Зіна і Дарина Петрівна, у вбиральні почнеться розруха. Отже, розруха не в клозетах, а в головах.

Не читайте перед сніданком радянських газет.
- Але ж інших немає.
- Ось ніяких і не читайте.

Папа - судовий слідчий ...
- Дак це ж погана спадковість!

Щось ви мене боляче гнобили, папаша.
- Що ?! Який я вам папаша! Що це за фамільярність? Називайте мене по імені-по батькові.
- Та що ви все: то не плювати, то не кури, туди не ходи. Чисто, як в трамваї. Чого ви мені жити не даєте?

Документ, Філіп Пилиповичу, мені треба.
- Документ? Чорт ... А, може бути, це ... як-небудь ...
- Це вже - перепрошую. Самі знаєте, людині без документів суворо забороняється існувати.

Але я не Айседора Дункан! Я буду обідати в їдальні, а оперувати в операційній!

Холодними закусками і супом закушують тільки недорізані більшовиками поміщики. Хоч трохи поважає себе, оперує закусками гарячими (Преображенський).

Професор Преображенський - законослухняний громадянин:
"... На злочин не йдіть ніколи, проти кого б воно не було направлено. Доживемо до старості з чистими руками ..."

Професор Преображенський не любить метушитися і поспішати:
"... Чи встигає всюди той, хто нікуди не поспішає, - повчально пояснив господар. - Звичайно, якби я почав стрибати по засіданнях, і виспівувати цілий день, як соловей, замість того, щоб займатися прямим своєю справою, я б нікуди не поспів ... "

Професор Преображенський не любить насильства:
"... Нікого дерти не можна, - хвилювався Пилип Пилипович, - запам'ятай це раз назавжди. На людину і на тварину можна діяти тільки навіюванням ..."

Професор Преображенський любить музику. Наприклад - оперу "Аїда" Верді:
"... сьогодні в великому -« Аїда ». А я давно не чув. Люблю ... Пам'ятаєте? Дует ... тари-ра-рим ..."

Преображенський любить наспівувати пісні:
(Наприклад, "Від Севільї до Гренади" і "До берегів священним Нілу")
"... розглядав, мружився і співав:« До берегів священним Нілу ... "
"... Співаючи за своїм звичаєм, він запитав:« Що ж ми тепер будемо робити? » І сам же відповів буквально так: «Москвошвея, да ... Від Севільї до Гренади ...» .. "

Професор Преображенський - самотня людина:
"... По суті ж я такий самотній ..."

«Цей їсть рясно і не краде, цей не стане штовхати ногою, але і сам нікого не боїться, а не боїться тому, що вічно ситий.» (Шарик)

P.S. Вперше повість була надрукована за кордоном в 1968 році, а в нашій країні вона побачила світ лише під час перебудови. Публікація «Собачого серця» відбулася в червневому номері журналу «Знамя» за 1987 рік, а вже в листопаді наступного року відбулася прем'єра телевізійної версії повісті.
У 1990 році режисер картини Володимир Бортко і Євген Євстигнєєв, який виконав роль професора Преображенського, стали лауреатами Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих.

Герой повісті «Собаче серце» - професор медицини Пилип Пилипович Преображенський. Він займається модною в той час проблемою омолодження людини. Треба віддати належне таланту вченого. Він відомий своїми працями і за кордоном. Роботяга: приймає пацієнтів, а після, ввечері, вивчає медичну літературу. Не чужий професор і маленьких земних радощів: любить смачно поїсти, поблістать в поважному товаристві в дорогому одязі, поговорити зі своїм помічником Борменталем на різні слизькі теми. Словом, типовий інтелігент, яким Радянська влада ще не встигла остаточно перекрити, як то кажуть, кисень. Втім, такий вчений більшовиків цілком влаштовує: він не займається політикою.

Основні події розгортаються після появи в будинку професора дворняги Шарика. Його характер дивним чином співзвучний «гомо совєтікусу»: пес готовий на все заради шматка ковбаси, у нього безглузда і агресивний характер. Проходячи повз швейцара, Шарик думає: «От би хильнути його за пролетарську мозолисту ногу». А на опудало сови він дивиться з такими почуттями: «А сова ця - дрянь. Нахабна. Ми її роз'яснимо ».

Професор, захоплений наукою, не помічає, якого монстра привів в будинок. У порядку експерименту він пересаджує Шарику насінні залози людини, мріючи облагодіяти людство. На очах здивованого вченого пес поступово перетворюється на людину.

Шарик, або вже Поліграф Поліграфович Шаріков, швидко знаходить в людському суспільстві свою соціальну нішу. Все відбувається, як в радянській державі: низи, дорвавшись до влади, починають тіснити все, що раніше займало це соціальне життєвий простір. В результаті сам його «батько» Преображенський мало не виявляється на вулиці, і лише його старі зв'язки рятують його від свавілля Шарикова.

Булгаков показує психологічний тип російського вченого, який ще не стикався з усіма «принадами» більшовицького режиму. Його ще гладили по шерстці. Але він, захопившись своїми розробками, не помітив, що сам створив собі такого представника суворої влади.

Шарик буквально зживає вченого зі світу. За сміховинну сюжету стоїть глибока трагедія російської наукової інтелігенції, яка в ті роки мимоволі допомогла більшовикам зміцнити свої позиції. Шарикова поступово висунулися в усі вищі ешелони влади і стали не тільки отруювати долю нормальним людям, а й вирішувати її. Вони стали визначати і зовнішню політику країни.

Професор в пізньому каяття нарікає на свою помилку: «Я дбав зовсім про інше, про євгеніки, про поліпшення людської породи. І ось на омолодження нарвався ». Усвідомивши свою фатальну помилку, професор стає учасником злочину: за порадою Борменталя вони вирішують позбутися від Шарикова і звільнити людство від цього кошмару.

Професор вирішується ще на одну операцію і повертає Шарікова до свого попереднього стану.

Фінал повісті, однак, не благополучний, бо за стінами будинку професора, де мирно дрімає пес Шарик, залишилося багато заражених мікробом Шарикова людей, і вони ще нароблять в країні багато гірких справ.

До 100-річчя Жовтневої революції

Вивчення природи робить людину в кінці кінців

таким же безжальним, як і сама природа.

Г. Уеллс. Острів доктора Моро.

1. Собаче серце

У 1988 році режисер Володимир Бортко за допомогою Центрального телебачення представив широкій російській публіці свій безумовний шедевр - телефільм «Собаче серце» (далі - СС), знятий за однойменною повістю Михайла Булгакова (далі - МБ). Роком раніше, в 6-й книжці «товстого» журналу «Знамя» вона вже була опублікована - вперше в Росії - і не залишилася непоміченою. Невідомо, якою була б доля СС в читацькому сприйнятті без фільму, але приголомшлива стрічка абсолютно затьмарила книгу, нав'язавши їй одну-єдину трактування, беззастережно прийняту всіма верствами російського суспільства. Всі були в цілковитому захваті. Ще б! Після 70-річної гегемонії робітничого класу невимовно приємно було смакувати фрази типу «Я не люблю пролетаріату», «Розруха не в клозетах, а в головах», «Неможливо в один і той же час підмітати трамвайні колії і влаштовувати долі якихось іноземних голодранців »та ін. Фільм був зроблений руками переконаного комуніста, який набрав до лав КПРС в самому що не є зрілому віці - 37 років - і вийшов з партії в 1991 році на хвилі горезвісної перебудови. У 2007 році, проте, Володимир Володимирович знову став комуністом, на цей раз вступивши до лав КПРФ. Стало бути, щось змінилося у світогляді режисера, якщо він вдруге став прихильником тих же самих ідей, які не без допомоги МБ настільки талановито висміяв у своїй стрічці. Втім, припускати можна все, що завгодно, а з плином часу не змінюються тільки самі недалекі люди. Є тільки одне питання. Якою була б трактування головних образів повісті, коли б випало Бортко знімати СС в даний час? Нічого певного з цього приводу сказати неможливо, але фільм, вважаю, вийшов би якісно інший.

Минуло 30 років. Видершись з-під руїн Радянського Союзу, Росія пройшла великий і складний шлях у відомому напрямку. Почалося осмислення того, що раніше приймалося виключно на емоціях. Емоції схлинули - заробив розум. З'явилися статті, публікації, книги з альтернативними думками про повість. Наприклад. «Тим, хто простодушно або своєкорисливо вважає чисто позитивним героєм професора Преображенського, що страждають від негідника Шарикова, загального хамства і безладу нового життя, варто згадати слова з пізнішої фантастичною п'єси Булгакова« Адам і Єва »про чистеньких дідка-професорів:« По суті справи, стареньким байдужа яка б то не було ідея, за винятком однієї - щоб економка вчасно подавала каву. ... Я боюся ідей! Будь-яка з них хороша сама по собі, але лише до того моменту, поки дідусь-професор неозброєний її технічно »». (В. І. Сахаров. Михайло Булгаков: письменник і влада). Або: «7 і 21 березня 1925 року автор читав повість в багатолюдному зібранні« Никитинский суботників ». У першому засіданні обговорення не було, а ось потім брати-письменники свою думку висловили, воно збереглося в стенограмі (Держ. Літературний музей) ». Сахаров наводить «їхні виступи повністю», я ж обмежуся тільки одним, що належить літератору Б. Нік. Жаворонкова: «Це дуже яскраве літературне явище. З суспільної точки зору - хто герой твору - Шариков або Преображенський? Преображенський - геніальний міщанин. Інтелігент, [який] брав участь в революції, а потім злякався свого переродження. Сатира спрямована якраз на такого роду інтелігентів ».

А ось ще. «Сатира в« Собачому серці »двосічна: вона спрямована не тільки проти пролетарів, а й проти того, хто, тішачи себе думками про незалежність, знаходиться в симбіозі з їх відумерлою владою. Це повість про черні і еліті, до яких автор ставиться з однаковою ворожістю. Але чудово, що і публіка на Никитинский суботниках, і читачі радянського самвидаву в булгаковські 1970-ті, і творці, так само як і глядачі фільму «Собаче серце» в 1990-і побачили тільки одну сторону. Цю ж сторону, судячи з усього, побачила і влада - може бути, тому видавнича доля «Собачого серця» склалася нещасливо »(А. Н. Варламов. Михайло Булгаков.)« Повість Булгакова побудована таким чином, що в перших розділах професор куражиться, причому не тільки над дрібними радянськими сошками, але і над природою, кульмінацією чого і стає операція з пересадки гіпофіза і насіннєвих залоз бездомному псові, а починаючи з п'ятого розділу отримує за свій кураж по повній від «незаконного сина», на самому що ні на є законній підставі поселяються в одній з тих самих кімнат, якими Пилип Пилипович так дорожить »(там же).

Несподівано сплив мало кому відомий в Росії фільм італійського режисера Альберто Латтуади, першим екранізував «Собаче серце» (Cuore di cane) в 1976 році. Картина виявилася спільної, італійсько-німецької, і в німецькому прокаті називалася «Чому гавкає пан Бобиків?» (Warum bellt Herr Bobikow?). У цій стрічці Бобиків, що фігурує замість Шарикова, представлений не таким монструозні, як в російському телефільмі. Режисер поставився до нього з явним співчуттям, показавши його кілька дурнуватим, безглуздим і дивним недотепа. Мало того. У тамтешнього Бобикова зав'язується деяка, не виявлена ​​до кінця зв'язок з «соціал-служницею» Зіною, що відноситься до нього з жалем і симпатією. Картина італійця про революційної Росії, з моєї точки зору, вийшла так собі, за одним винятком - блискуче зіграної Максом фон Сюдовим ролі професора Преображенського. Сюдов вирішує роль кардинально інакше, ніж чудовий Е. Е. Євстигнєєв, проте шведський актор не менше переконливий, ніж російський. В цілому ж, на мій погляд, В. Бортко уважним оком розглянув картину попередника, перш ніж приступив до власної версії.

Я назвав тільки дві книги, але були й інші публікації з різного роду трактуваннями повісті МБ. Накопичувалися і мої власні спостереження, які вимагали письмового втілення. Але тільки відеоролик з переконливими міркуваннями про твір відомого російського військового історика і археолога Клима Жукова показав: подальше зволікання з висловлюванням про «Собачому серці», що має підзаголовок "Жахлива історія», подібно до відсутності у мене висловлювання як такого. А це далеко не так, у чому можливий читач, сподіваюся, переконається в самий найближчий час.

Тому - приступимо.

2. Геніальний пес

У-у-у-у-у-гу-ГУГ-ГУУ! О, гляньте на мене, я гину, - так починає свої промови «говорить собачка», ведуча, з волі автора, досить осмислені внутрішні монологи.

Бідного пса ошпарюють окропом «Негідник в брудному ковпаку - кухар їдальні нормального харчування службовців Центральної Ради Народного Господарства», - звідси і вищенаведений крик. «Яка гадина, а ще пролетар», - подумки вигукує пес, атестує себе згодом, тобто в людській подобі, як «трудовий елемент». Справа починається 1924 році, це з'ясується з голови II, коли один з пацієнтів професора Преображенського, описуючи клінічні наслідки операції, виробленої доктором, заявить:

25 років, клянусь богом, професор, нічого подібного. Останній раз в 1899-му році в Парижі на Рю де ла Пе.

Що сталося через 25 років після Рю де ла Пе (вулиці Миру в Парижі), впізнається в ході подальшого викладу, тобто цього хворого, як скаже свого часу розумний пес, «ми роз'яснимо».

Із щоденника доктора Борменталя, докладно фіксує всі стадії хірургічного експерименту свого вчителя професора Преображенського, читач дізнається, що «людина, отриманий при лабораторному експерименті шляхом операції на головному мозку», з'явився на світ у грудні 1924 року. За день до операції, 22 грудня, асистент записує: «Лабораторна собака приблизно двох років від роду. Самець. Порода - дворняжка. Кличка - Шарик. ... Харчування до надходження до професора погане, після тижневого перебування - вкрай вгодований ». Стало бути, початок нашої історії доводиться на 15 грудня 1924 року, а її фінал - на березень 1925; про це йдеться в заключній главі повісті: «Від березневого туману пес вранці страждав головними болями, які мучили його кільцем по головному шву». У «Майстрі і Маргариті» головними болями будуть страждати практично все, з ким так чи інакше стикнеться нечиста сила. Наскільки чистою виявиться сила професора Преображенського - побачимо. 1924-25 роки - розпал нової економічної політики (НЕП) країни Рад, тимчасового відкату соціалістичної економіки на капіталістичні позиції. Може бути, тому професор Преображенський, відчуваючи свою безкарність, відкрито проголошує, як зауважив обережний Борменталь, «контрреволюційні речі».

Місце дії СС - столиця СРСР, а в Москві - прибутковий калабуховський будинок, елітне на ті часи житло для багатих москвичів, як то «буржуй Саблін», «цукрозаводчик Полозов», ну, і, зрозуміло, «професор Преображенський», проживає в 7 -і кімнатній квартирі, де Шарик в результаті складних медичних еволюцій спершу стає Кульковим, потім назад Шариком.

Міркування пса, за вирахуванням чисто собачого скуляжа «У-у-у-у-у», виявляють особина, відому не тільки з багатьма аспектами людського життя, а й здатну робити на основі побаченого цілком розумні висновки.

По-перше, він знає толк в общепітовской кулінарії: «На Неглинна в ресторані« Бар »жеруть чергову страву - гриби, соус пікан по 3 р. 75 к. Порція. Це справа на любителя - все одно, що калошу лизати ».

По-друге, розуміє і відчуває музику: «І якби не гримза якась, що співає на лузі під місяцем -« мила Аїда »- так, що серце падає, було б відмінно» (візьмемо «Аїду» на замітку: знадобиться надалі). Попутно з приводу слововживання «гримза». Арію «Мила Аїда» в опері Верді співає начальник палацової варти Радамес, а старої гримза зазвичай називають жінок. Однак в тлумачному словнику Кузнєцова сказано, що так говорять взагалі «про старому сварлива людина» без вказівки статі. Втім, собака могла і переплутати, тим більше що «Всі голоси у всіх співаків однаково мерзенні» (В. Єрофєєв. Москва - Петушки).

Пес, по-третє, розсудливо міркує з приводу відносин, що виникають між чоловіками і жінками: «Інша машиністочка отримує по IX розряду чотири з половиною червінця, ну, правда, коханець їй фільдеперсові панчішки подарує. Та скільки за цей фільдеперс їй знущань треба винести. Адже він її не яким-небудь звичайним способом, а піддає французької любові ».

По-четверте, знаходиться в курсі закулісної сторони людського буття: «Подумати тільки: 40 копійок з двох страв, а вони обидва ці страви і п'ятиалтинний не варті, тому що інші 25 копійок завгосп украв».

По-п'яте, вміє читати - навчився за вивісками, а це не кожному людині під силу, особливо в країні, ще не досягла рівня поголовної грамотності: «Завірюха заплескала з рушниці над головою, здійняла величезні букви полотняного плакату" Чи можливо омолодження? "»

По-шосте, підкований політично. Коли його замикають у ванній перед операцією, пес гірко думає: «Ні, куди вже, ні на яку волю звідси не підеш, навіщо брехати ... Я панський пес, інтелігентне істота, покуштував кращого життя. Та й що таке воля? Так, дим, міраж, фікція ... Бред цих злощасних демократів ... »

По-сьоме, восьме ... Я б міг чимало ще наговорити про цю визначної собачої особистості, але думаю, сказаного поки що досить. Після операції над Шариком асистент професора, все той же доктор Борменталь відзначить у своєму щоденнику: «Тепер, проходячи по вулиці, я з таємним жахом дивлюся на зустрічних псів. Бог їх знає, що у них таїться в мізках ». Він має рацію: чужа душа - космос.

«Двері через вулицю в яскраво освітленому магазині грюкнули і з неї показався громадянин», - продовжую я цитувати потік собачого свідомості. - «Саме громадянин, а не товариш, і навіть - найвірніше, - пан. Ближче - ясніше - пан ». Вуличний пес незбагненним чином дізнається професора Преображенського, причому не тільки по імені, але і за родом занять. «Цей тухлої солонини лопати не стане, а якщо де-небудь йому її і подадуть, підніме такий скандал, в газети напише: мене, Пилипа Пилиповича, обгодувати». І далі: «А ви сьогодні снідали, ви, величина світового значення, завдяки чоловічим статевим залозам». Саме так - «Пилип Пилипович, ви - величина світового значення» - в розділі VIII назве Преображенського доктор Борменталь, умовляючи професора винищити знахабнілого Шарикова. Зауважимо: собака і людина називають професора Преображенського на ім'я та по батькові.

Натяк МБ недвусмислен: ескулапа завдяки його дослідам кожна собака знає, і, зрозуміло, майбутній Шарик-Шариков далеко не перша жива істота, що потрапило під скальпель знаменитого доктора, який здійснює свої експерименти «світового значення». Борменталя собака не знає, називаючи його не інакше як «хопнутий», тобто укушений Шариком під час погрому, влаштованого переляканим псом в квартирі професора, перед тим як доктора взялися лікувати йому ошпарений кухарем бік.

3. Благодійник

Ф ить-фіть, - посвистав пан, входячи в розповідь, як і собака, з вигуки. Потім він «відламав шматок ковбаси, званої" особлива краківська "», кинув собаці «і додав суворим голосом:

Бери! Шарик, Шарик! »

Так відбувається наречення пса, хоча, строго кажучи, називає його цим іменем за кілька хвилин до професора «панночка» в «кремових панчішках», під спідницею якої Шарик завдяки поривам «відьми сухий хуртовини» зауважив «погано випране мереживне білизну» - звідки і взялися собачі просторікування про фільдіперсах і французької любові. «Знову Шарик. Охрестили », - думає наш пес. - «Та називайте як хочете. За такий винятковий ваш вчинок ». Підманити ковбасою дві доби не евшую, ошпарену і замерзлу худобину «пану» труднощів не становить. «Бок хворів нестерпно, але Шарик часом забував про нього, поглинений однією думкою - як б не загубити в штовханині чудесного бачення в шубі і чим-небудь висловити йому любов і відданість».

- Доброго здоров'я, Пилип Пилипович, - прямо-таки з собачою відданістю вітає прийшов швейцар будинку в Обухівському провулку, тим самим частково підтвердив для читача інтуїцію Шарика (ім'я-по батькові пана названі, рід занять Ще нема голосів) і вселивши псині побожний трепет перед своїм рятівником і провідником в прийдешній світ чистоти, ситості, тепла, затишку і ... скальпеля.

«Що це за така особа, яке може псів з вулиці повз швейцарів вводити в будинок житлового товариства?» Адже, на думку Шарика, швейцар «в багато разів небезпечніше двірника. Абсолютно ненависна порода. Гаже котів. Шкуродер в позументи ». «Шкуродерками в позументи» на ім'я Федір «інтимно» повідомляє Філіпу Пилиповичу про вселення «жилтоваришів» «в третю квартиру», а коли «важливий песий благодійник» обурився, додає:

У всі квартири, Пилип Пилипович, будуть вселяти, крім вашої.

Повідомивши читача, крім цієї, ще одну примітну для нас подробиця: «На мармуровій майданчику повіяло теплом від труб», - автор починає розповідати про лінгвістичні здібності Шарика, супроводивши свою розповідь вельми підлим зауваженням: «Якщо ви проживаєте в Москві, і хоч які небудь мізки у вас в голові є, ви волею-неволею навчитеся грамоті, притому без жодних курсів ». І взагалі: «З сорока тисяч московських псів хіба вже який-небудь досконалий ідіот не зможе скласти з букв слово" ковбаса "». Іншими словами, якщо навіть собаки ліквідують власну безграмотність самостійно, то на кой лікнепи людям, за визначенням, вінців творіння? Більшовики, однак, вважали інакше.

Кількість бродячих собак явно взято «зі стелі». Згідно з переписом 1926 року в Москві проживало трохи більше 2-х млн. Чоловік. Стало бути, за версією МБ, на 50 жителів припадав один вуличний пес. Забагато буде, як ви знаєте. З іншого боку, Гамлет у Шекспіра вигукує:

Офелія - ​​моя!

Будь у неї хоч сорок тисяч братів, -

Моя любов вагоміше стократ!

Якщо так, то чотириногий персонаж повісті - це свого роду густопсовий Гамлет серед сорока тисяч грамотних московських собак, беззавітно закоханих в краківську ковбасу. І, подібно Гамлету, пес напореться в лиху годину на холодну зброю.

Букву «ф» - «пузату двубокую погань, невідомо що означає", - Шарику впізнати не вдається, і він, не довіряючи самому собі, ледь не приймає слово «професор» на дверний табличці свого благодійника за слово «пролетар», але вчасно приходить в себе. «Він підняв ніс догори, ще раз обнюхав шубу» Пилипа Пилиповича «і впевнено подумав:" Ні, тут пролетарем не пахне. Вчене слово, а бог його знає - що воно означає "». Вельми скоро він про це дізнається, але свіже знання не принесе йому ніякої собачої радості. Скоріше навпаки.

Зіна, - скомандував пан, - в оглядову його зараз же і мені халат.

І тут почалося! Наляканий пес влаштовує в квартирі професора Содом і Гоморру разом узяті, але переважаючі сили противника все-таки долають і присипляють тварина - для його ж, втім, користі: «Коли він воскрес, у нього легенько паморочилося в голові і трохи нудило в животі, боки же начебто не було, бік солодко мовчав ».

Від Севільї до Гренади ... в тихому сутінку ночей, - заспівав над ним розсіяний і фальшивий голос.

Р-лунають серенади, лунає стукіт мечів! Ти навіщо, бродяга, доктора вкусив? А? Навіщо скло розбив? А?

А далі професор буде наспівувати ці рядки з «Серенади Дон Жуана» А. К. Толстого на музику П. І. Чайковського на протязі всієї повісті, перемежовуючи цей мотив іншим: «До берегів священним Нілу», - з опери Д. Верді «Аїда », частково відомої, як показав автор, і псові. Причому нікого - а Пилип Пилипович буде витягувати з себе ці звуки все тим же «розсіяним і фальшивим голосом» навіть при сторонніх, - нікого це не буде дратувати. Зате коли Шарик, який став «мсьє Кульковим», візьметься віртуозно наярювати на балалайці народну пісню «Світить місяць» - аж до того, що професор мимоволі почне підспівувати, - то пана Преображенського музичні вправи створеного ним «людини маленького росту і несимпатичний зовнішності» почнуть дратувати несказанно, аж до головного болю.

Як це вам вдалося, Пилип Пилипович, підманити такого нервового пса? - запитав приємний чоловічий голос.

Питання Борменталя дає професорові привід вибухнути невеликою промовою, в якій моральний аспект, приправлений повчальністю, властивої людині похилого віку і педагогу, запросто поєднується з нападками на існуючу в ті роки влада комуністів-більшовиків.

Ласкою-с. Єдиним способом, який можливий у поводженні з живою істотою. Терором нічого вдіяти не можна з твариною, на якій би ступені розвитку воно не стояло. ... Вони даремно думають, що терор їм допоможе. Ні-с, ні-с, не допоможе, який би він не був: білий, червоний і навіть коричневий! Терор зовсім паралізує нервову систему.

Вражаюча річ: під визначення професора - тварина, «на якій би ступені розвитку воно не стояло», - підпадає і людина, оскільки саме людей зазвичай піддають терору, тоді як терор по відношенню до тварин називається трохи інакше: скажімо, винищенням або знищенням популяції. Забігаючи вперед, відзначу: може бути, саме тому, вбиваючи в кінці повісті «товариша Поліграфа Поліграфовича Шарікова ... складається завідувачем підвідділом очищення міста Москви від бродячих тварин», рафіновані інтелігенти Преображенський і Борменталь не надто гризете совістю, адже дли них він не більше ніж тварина, за словами професора, «несподівано з'явилося істота, лабораторне». Або, як каже Борменталь, який має намір «нагодувати» Шарикова «миш'яком»:

Адже врешті-решт - це ваше власне експериментальне істота.

Власне - відмінно сказано! «Людина, отриманий при лабораторному експерименті шляхом операції на головному мозку», - власність професора, тому доктор має право робити з ним все, що завгодно, аж до вбивства? Мабуть, так. Для Преображенського смерть «лабораторного істоти» - справа буденна. Каже ж він до досвіду над Шариком:

Нічого робити сьогодні не будемо. По-перше, кролик здох, а по-друге, сьогодні в Великому - «Аїда». А я давно не чув. Люблю...

«Кролик здох» - не справляти ж по ньому поминки, - а професор як людина високої культури обожнює культурно відпочивати.

З іншого боку, можливо, професійні навички і уявлення Преображенського кілька домінують в його свідомості, так що він схильний мимоволі переносити їх в сферу соціального спілкування. Запам'ятаємо, однак, пасаж про ласку і подивимося по ходу викладу, яким чином поєднується практика відносин професора з людьми з його ж теоретично «ласкавими» викладками.

МБ устами Преображенського говорить про «білому, червоному і навіть коричневому» терорі. Перші два автор спостерігав безпосередньо в епоху революцій і громадянської війни, а про коричневому, очевидно, знає з преси, адже штурмові загони (нім. Sturmabteilung) «коричневорубашечников», нацистські воєнізовані підрозділи, були створені в Німеччині ще в 1921 році.

Коли пес, знайшовши момент, все-таки «роз'яснює» сову плюс розриває професорські калоші і розбиває портрет доктора Мечникова, Зіна пропонує:

Його, Пилип Пилипович, потрібно хлистом віддерти хоч один раз, - професор розхвилювався, сказавши:

Нікого дерти не можна ... запам'ятай це раз назавжди. На людини і на тварину можна діяти тільки навіюванням.

І скальпелем, додамо ми, знову ж таки забігаючи вперед.

Є ще один авторський натяк, що передбачає перехід пса зі світу тварин в світ людей. На прийомі у Преображенського, дивлячись на типу, на голові якого «росли зовсім зелені волосся», Шарик подумки дивується:« Господи Ісусе ... ось так фрукт! » А під час потопу, трохи пізніше влаштованого Кульковим в квартирі професора, туди через кухню «просочується» бабуся, якій:

Яка говорить собачку цікаво подивитися.

«Стара вказівним і великим пальцем обтерла запалий рот, припухлими і колючими очима оглянула кухню і вимовила з цікавістю:

О, господи Ісусе »

Ніхто з персонажів повісті більше Спасителя не згадувати, хіба тільки ті, хто ще не піддався руйнівної, на думку автора, атаці високоосвічених експериментаторів - неважливо, ідеологічної або науково-дослідницької.

4. Пацієнти Преображенського

Ф ить, фіть. Ну, нічого, нічого, - заспокоїв підданого лікування пса Преображенський. - Йдемо приймати.

Йдемо, говоримо ми слідом за професором, поки ще не розуміючи, кого або що приймати і навіщо. Репліка «хильнути» - «Колишній» - діла не прояснює, і читач разом з псом готовий подумати: «Ні, це не лікарня, кудись в інше місце я потрапив». Помиляється собака, помиляється і читач. Це виявилася якраз лікарня, але з дивними пацієнтами. Взяти хоча б першого, тобто «колишнього». «На борту» його «розкішного піджака, як очей, стирчав коштовний камінь». Коли на вимогу доктора роздягтися він «зняв смугасті штани», «під ними виявилися небачені ніколи кальсони. Вони були кремового кольору, з вишитими на них шовковими чорними кішками і пахли парфумами ». У відповідь на неминуче професорське «Багато крові, багато пісень ...» - а крові вже пролито і буде пролито в надлишку - з тієї ж «серенади Дон Жуана», культурний суб'єкт підспівує:

- «Я ж тієї, що всіх чарівніше! ..» - «деренчливим, як сковорода, голосом». А в тому, що «з кишені брюк увійшов упускає на килим маленький конвертик, на якому була зображена красуня з розпущеним волоссям», нічого страшного не знаходить навіть пан професор, закликавши тільки пацієнта не зловживати - тими, ймовірно, діями, якісь той якраз і виробляв 25 років тому в районі паризької вулиці Миру. Втім, «суб'єкт підстрибнув, нахилився, підібрав» красуню «і густо почервонів». Ще б не почервоніти! У його явно поважному віці інші люди про душу думають, а не віддаються юнацьким порокам за допомогою порнографічних листівок, в чому він, не червоніючи, зізнається своєму не менш поважному лікареві:

Чи вірите, професор, щоночі оголені дівчата зграями.

Потім він «відрахував Пилипові Пилиповичу пачку білих грошей» (білі гроші - радянські червінці) і, ніжно потиснувши «йому обидві руки», «солодко хихикнув і пропав».

Слідом виникає схвильована жінка «в хвацько зсунутому набік капелюсі і з блискучим кольє на млявою і жеваной шиї», і «дивні чорні мішки висіли у неї під очима, а щоки були кукольно-рум'яного кольору».

(На момент написання повісті МБ було 34 роки. У такому віці уявити себе старим рішуче неможливо. Зате можна уїдливо зауважити про літній жінці, що у неї «млява і жеваной шия». І. Ільфом було 30 років, Е. Петрову - 25, коли вони хльостко написали в «Дванадцяти стільцях» про постарілій коханці Кіси Вороб'янінова Олені Боур, що вона «позіхнула, показавши пащу п'ятдесятирічної жінки». Д. Кедрін пішов ще далі, написавши в 1933 році:

І ось вони - вічна пісенька скарг,

Сонливість, так втёртий в зморшки жовток,

Так косо, по-вовчому звисає на лоб,

Скупий, бруднуватий, сивий завиток.

І це про свою матір! Поетові тоді було 26 років.)

Дама намагається ввести доктора в оману щодо свого віку, але суворо виводиться професором на свіжу воду. Нещасна жінка повідомляє доктору причину своїх печалей. Виявляється, вона шалено любить якогось Моріца, між тим «він картковий шулер, це знає вся Москва. Він не може пропустити жодної брудної модистки. Адже він так по-диявольському молодий ». А коли вона знову ж на вимогу професора, що не церемонящегося навіть з дамами, приймається «знімати штани», пес «абсолютно затуманився і все в голові у нього пішло догори ногами. "Ну вас до біса, - мутно подумав він, поклавши голову на лапи і дрімаючи від сорому, - і намагатися не буду зрозуміти, що це за штука - все одно не зрозумію" ». Читач теж не зовсім розуміє, але смутно починає про дещо здогадуватися, коли професор заявляє:

Я вам, пані, вставляю яєчники мавпи.

Здивований пані погоджується на мавпу, домовляється з професором про операції, причому на її прохання і за 50 червінців професор буде оперувати особисто, і, нарешті, знову «колихнулася капелюх з пір'ям» - але вже в зворотному напрямку.

А в прямому - вторгається «лиса, як тарілка, голова» наступного пацієнта і обіймає Пилипа Пилиповича. Тут починається взагалі щось екстраординарне. Судячи з усього, такий собі «схвильований голос» вмовляє професора ні багато ні мало як зробити аборт 14-річній дівчинці. А той намагається якось присоромити прохача, мабуть, з збентеження звертаючись до нього у множині:

Господа ... не можна ж так. Потрібно стримувати себе.

Знайшов кого виховувати! А на заперечення прийшов:

Ви розумієте, розголос погубить мене. Днями я повинен отримати закордонне відрядження, - доктор натурально «включає дурочку»:

Та я ж не юрист, голубчику ... Ну, почекайте два роки і одружитеся на ній.

Ну, але ж до нього і прийшли не як до юриста.

Одружений я, професор.

Ах, панове, панове!

Достеменно невідомо, чи погоджується Преображенський на запропоновану йому мерзенність, але, виходячи з контексту СС, можна з великою часткою впевненості сказати: так, погоджується. Високопоставлений педофіл приходить до професора не випадково, а швидше за все за наводкою обізнаних панів; доктор - блискучий професіонал і до того ж особа приватна, стало бути, все буде зроблено чудово і шито-крито; та й прецедент пахне аж ніяк не жалюгідними 50-ю червінцями попередньої дами, а куди більш великою сумою - діло-то адже незаконне.

Прийом триває: «Двері відчинялися, змінювалися особи, гриміли інструменти в шафі, і Пилип Пилипович працював, не покладаючи рук». А в результаті: «" паскудних квартирка ", - думав пес». Якщо, заглянувши в кінець повісті, розмишляйте над тим, як обійшлися з ним самим, то можна сказати: передчуття його не обманюють.

5. Непрохані гості

У Увечері того ж дня до професора навідається зовсім інша публіка. «Їх було відразу четверо. Всі молоді люди і всі одягнені дуже скромно ». Пилип Пилипович «стояв біля письмового столу і дивився на прибулих, як полководець на ворогів. Ніздрі його яструбиного носа роздувалися ». Спілкується він з новими відвідувачами якісно інакше, ніж зі своїми пацієнтами.

Перебиває, не даючи людям слова сказати.

Ми до вас, професор ... ось у якій справі ... - заговорив чоловік, згодом опинився Швондером.

Ви, панове, дарма ходите без калош в таку погоду ... по-перше, ви простудитесь, а, по-друге, ви наслідили мені на килимах, а всі килими в мене перські, - застерігає виховання пан тих, у кого нет не тільки перських килимів, але навіть калош.

Принижує увійшов «блондина в папасі».

- Вас, шановний пане, прошу зняти ваш головний убір, - переконливо сказав Пилип Пилипович.

У відповідь на спробу Швондера викласти суть справи геть ігнорує говорить:

Боже, пропав калабуховський будинок ... що ж тепер буде з паровим опаленням?

Ви знущаєтесь, професор Преображенський?

Поза всяким сумнівом - знущається, глумиться, куражиться.

Вимагає роз'яснити йому мету відвідування:

У якій справі ви прийшли до мене? Говоріть якомога швидше, я зараз йду обідати, - а сам тільки затягує розмову.

Нарешті, викликає відповідну реакцію, оскільки наступну репліку Швондер вимовляє вже «з ненавистю»:

Ми, управління будинку ... прийшли до вас після загальних зборів мешканців нашого будинку, на якому стояло питання про ущільнення квартир будинку ...

Тут інтелігентний професор вказує «прибульцям» на неграмотне побудова фрази.

Хто на кому стояв? - крикнув Пилип Пилипович, - потрудіться викладати ваші думки ясніше.

Питання стояло про ущільнення.

Досить! Я зрозумів! Вам відомо, що постановою 12 цього серпня моя квартира звільнена від яких би то не було ущільнень і переселень?

Швондер в курсі, але намагається урезонити Преображенського:

Загальні збори просить вас добровільно, в порядку трудової дисципліни, відмовитися від їдальні. ... І від оглядового також.

Оскаженілий доктор дзвонить своєму високопоставленому радянському покровителю Петру Олександровичу і доносить до нього ситуацію, що склалася в такий спосіб:

Зараз до мене увійшли четверо, з них одна жінка, переодягнена чоловіком, і двоє озброєних револьверами і тероризували мене в квартирі з метою відібрати частину її.

Совработнік, судячи з розмови, не дуже вірить ескулапа, який отримав свого часу залізну «охоронну грамоту», на що той вибухає таким пасажем:

Вибачте ... У мене немає можливості повторити все, що вони говорили. Я не мисливець до нісенітниць.

Якщо у ввійшли і є зброя (автор нічого про нього не говорить), то вони професору револьверами не загрожують, хіба що «схвильований Швондер» обіцяє «подати скаргу у вищі інстанції». Ніхто Преображенського НЕ тероризує і не збирається забирати частину квартири. Йому всього-на-всього пропонують - з власної волі - відмовитися від пари кімнат. Іншими словами, нічого особливого не відбувається. Доктор цілком міг своїми силами відбитися від візитерів, однак він вважає за краще підлити масла в вогонь. При цьому професор починає і закінчує свою «апеляцію» чимось на зразок відвертого шантажу:

Петро Олександрович, ваша операція скасовується. ... Так само, як і всі інші операції. Ось чому: я припиняю роботу в Москві і взагалі в Росії ... Вони ... поставили мене в необхідності оперувати вас там, де я до сих пір різав кроликів. В таких умовах я не тільки не можу, але і не маю права працювати. Тому я припиняю діяльність, закриваю квартиру і їду в Сочі. Ключі можу передати Швондеру. Нехай він оперує.

Подібного фортеля не очікує навіть бувалий голова будинкового комітету:

Дозвольте, професоре ... ви перекрутили наші слова.

Попрошу вас не вживати таких виразів, - зрізає його Преображенський і передає трубку з Петром Олександровичем на дроті.

Швондер отримує міцну прочуханку від високо сидить начальства і, згораючи від сорому, вимовляє:

Це якийсь ганьба!

«Як обплював! Ну і хлопець! » - захоплюється пес.

Намагаючись зберегти хоч якесь обличчя, «жінка, переодягнена чоловіком», «як завідувач культвідділом будинку ...» (- За-ве-дме, - тут же поправляє її найдосвідченіша Пилип Пилипович) пропонує йому «взяти кілька журналів на користь дітей Німеччині. За полтинику штука ». Професори не бере. Дітям Німеччини він співчуває (це неправда), грошей йому не шкода (це правда), але ...

Чому ж ви відмовляєтеся?

Не хочу.

Чи знаєте, пане професоре, - заговорила дівчина, тяжко зітхнувши, - ... вас варто було б заарештувати.

А за що? - з цікавістю запитав Пилип Пилипович.

Ви ненависник пролетаріату! - гордо сказала жінка.

Так, я не люблю пролетаріату, - сумно погодився Пилип Пилипович.

Принижена і ображена четвірка в сумному мовчанні видаляється, сповнений побожного захвату «Пес став на задні лапи і створив перед Пилипом Пилиповичем якийсь намаз», після чого «ненависник пролетаріату» в прекрасному настрої вирушає обідати. А даремно він так запросто і поблажливо ображає і принижує «чарівний», за його словами, «будинковий комітет». Деякий час по тому це йому відгукується, наприклад, в розмові з тим же Швондером.

Ось що, е ... чи немає у вас в будинку вільної кімнати? Я згоден її купити.

Жовтенькі іскри з'явилися в карих очах Швондера.

Ні, професор, на превеликий жаль. І не передбачається.

Так-то ось. Не слід налаштовувати проти себе людей, які можуть доставити тобі неприємності, незважаючи на всі твої «охоронні грамоти». Адже якби професори не поводився зі Швондером настільки зарозуміло і нагло, можливо, той не став би згодом і сам писати доноси на Преображенського, і допомагати в цьому мерзенному справі Шарикову.

Чим завинив перед професором пролетаріат, ми ще поговоримо, а поки слід зупинитися на горезвісному ущільненні. Як не банально це звучить, але пролетарська революція в Росії робилася зовсім не в інтересах «потойбічного класу» (Н. Ердман. Самогубець). По крайней мере, на перших порах нова влада сприяла пригнобленим, стимулювавши результат трудящих з хатин під «палаци». Робочі в масі своїй жили в казармах, мало чим відрізнялися від бараків майбутнього ГУЛАГу, тулилися в підвалах і напівпідвалах, знімали кути та ін. Була, звичайно, робоча еліта, висококваліфіковані робітники, які заробляють не гірше інженерів. Були заводчики-оригінали на кшталт А. І. Путилова, вітався з роботягами за руку, організовував для них школи, лікарні, крамниці з дешевими товарами, але в цілому робітничий клас жив по-скотськи і радісно почав ущільнювати «буржуїв». Нічого хорошого панам, які проживають в шикарних багатокімнатних квартирах, ущільнення не обіцяло. Мирне співіснування утвореного і витонченого класу з грубим, лихослівним, що п'ють, які не знають правил пристойності чорним людом, підігрітим гаслами типу «Грабуй награбоване!», Було практично виключено. Як стверджує Вікіпедія, «Вселення робочих в квартири інтелігенції неминуче призводило до конфліктів. Так, житлові підвідділи були завалені скаргами мешканців на те, що "підселенці" ламали меблі, двері, перегородки, дубові паркетні підлоги, спалюючи їх в печах ». Думка меншості, проте, майже не бралося до уваги, оскільки переселення в нормальне житло відповідало інтересам більшості, а опалювати приміщення за відсутності парового опалення якось треба було.

З приводу ущільнення видавалися закони і виносилися постанови, до яких я відсилаю любителів давним-давно опублікованих першоджерел. Наведу тільки одну дуже характерну і не зовсім виразну, на мій погляд, цитату з брошури В. І. Леніна «Чи втримають більшовики державну владу?», Опубліковану в жовтні 1917 року, за кілька днів до перевороту 25 жовтня (7 листопада) того ж року (В. І. Ленін. ПСС. Т. 34): «Пролетарському державі треба примусово вселити вкрай потребує сім'ю в квартиру багатої людини. Наш загін робочої міліції складається, припустимо, з 15 осіб: два матроса, два солдата, два свідомих робітників (з яких нехай тільки один є членом нашої партії або співчуваючим їй), потім 1 інтелігент і 8 чоловік з трудящої бідноти, неодмінно не менше 5 жінок, прислуги, чорноробів і т. п. Загін є в квартиру багатого, оглядає її, знаходить 5 кімнат на двох чоловіків і двох жінок ». Через буквально кілька днів після публікації теорія вождя стала практикою і зовсім не такий райдужним і безхмарним, як йому здавалося, породивши масу зловживань і злочинів. Втім, йому було все одно, оскільки «революцію не роблять в білих рукавичках».

Так у великих російських містах, перш за все в Москві і Петрограді, з'являються комунальні квартири. Ті самі комуналки, де на «38 кімнаток всього одна вбиральня» (В. Висоцький. Балада про дитинство) і які прийнято проклинати як безумовне зло, свого часу були справжнім благом для десятків тисяч робітників і робочих сімей. «Буржуазному елементу» в ту пору було не до жиру, аби живу. Можливо, до грудня 1925 року, про який йде мова в повісті, ущільнювати було вже практично нікого, бо, як скаже надалі Шариков, «панове все в Парижі»: тубільні французькі і аж ніяк не по своїй волі понаїхали російські. Проте повіримо авторові на слово і подивимося, що там і як на обіді у професора Преображенського.

6. Кулінарна полеміка

А за обідом у Філіпа Пилипович відбувається полеміка МБ з ... А. П. Чеховим (далі АЧ). Речі професора - це пряма відповідь секретарю з'їзду Івану Гурьічу Жиліну з чеховської «Сирени». І не просто відповідь, а різке, жорстке і, я б навіть сказав, гнівне заперечення. Преображенський як персонаж полемізує з Жиліним, МБ як письменник і громадянин - з АЧ.

Жилін каже:

Ну-с, а закусити, душа моя Григорій Савич, теж потрібно вміючи. Треба знати, чим закушувати.

Преображенський йому вторить, переходячи від приватного тези про правильне закушування до загального - про правильне харчування:

Їжа, Іван Арнольдович, штука хитра. Їсти потрібно вміти, і, уявіть собі, більшість людей зовсім цього не вміє. Потрібно не тільки знати, що з'їсти, але і коли і як.

Булгаковський герой, прошу зауважити, слідом за чеховським в розмові про їжу звертається до персонажу, званому по імені та по батькові. Тільки Преображенський міркує під час обіду, а Жилін - до.

Найкраща закуска, якщо бажаєте знати, оселедець, - каже Жилін. - З'їли ви її шматочок з цибулькою і з гірчичним соусом, зараз же, благодійник мій, поки ще відчуваєте в животі іскри, їжте ікру саму по собі або, якщо хочете, з лимончиком, потім простий редьки з сіллю, потім знову оселедця, але все краще, благодійник, рижики солоні, якщо їх порізати дрібно, як ікру, і, розумієте, з цибулею, з прованським маслом ... смакота!

Жиліна заперечує Преображенський, який змусив Борменталя закусити чарку горілки чимось схожим «на маленький темний хлебік»:

Зауважте, Іван Арнольдович: холодними закусками і супом закушують тільки не дорізала більшовиками поміщики. Хоч трохи поважає себе, оперує закусками гарячими. А з гарячих московських закусок - це перша. Колись їх чудово готували в Слов'янському Базарі.

Оселедець, ікра, редька, рижики солоні ... Секретар з'їзду якраз таки «оперує» закусками холодними і отримує час по тому недвозначний отлуп від професора медицини. Чому Преображенський, сам теж з недорізаних, так зневажливо, з вживанням «революцьонной» лексики, відгукується про побратимів по класу, незрозуміло. Може, МБ тим самим нарікає АЧ, що поклав життя на опис різного роду російських «вирожденцев», на те, якими слабкими, нікчемними, нездатними на опір ті виявилися в лиху годину? А може бути, на те, що саме «недорізані» і випестували майбутніх Шарікових? Або прогледіли їх поява?

Коли ви входите в будинок, - смакує Жилін, - то стіл вже повинен бути накритий, а коли сядете, зараз серветку за краватку і не поспішаючи тягнетеся до карафки з горілочкою. Так її, матусю, наливаєте не в чарку, а в який-небудь допотопний дідівський стаканчик зі срібла або в такий собі пузатенький з написом «його ж і Монас сприймають», і випиваєте не відразу, а спочатку зітхне, руки потрёте, байдуже на стелю подивіться , потім так не поспішаючи, піднесете її, горілочку-то, до губ і - негайно ж у вас з шлунка по всьому тілу іскри ...

Преображенський і горілку п'є інакше, ніж Жилін, без всяких там травних моментів передчуття і відтягування задоволення, а саме: «Пилип Пилипович ... викинув однією грудкою вміст чарки собі в горло». «Викидали» Преображенський саме з чарки, а не з стаканчика з написом «його ж і Монас сприймають», як радить Жилін, повстаючи проти чарок. Інші часи - інша посуд. Не до «дідівського допотопного срібла», можливо, вже реквізованого або проданого заради шматка хліба. Втім, свій «світової закусон» професор медицини, який має серйозного покровителя в радянських органах, підчіплює на «лапчасту срібну вилку», стало бути, реквізиція «недорізаним» поки не загрожує.

Секретар у АЧ згадує, до речі, і гарячі закуски: минь печінку (можливо, її подавали і холодної), душоние білі гриби (це те ж саме, що і тушковані, тільки душоние) і кулеб'яку.

Ну-с, перед кулеб'якою випити, - продовжував секретар напівголосно ... - Кулеб'яка повинна бути апетитна, безсоромна, у всій своїй наготі, щоб спокуса була. Подмігнёшь на неї оком, отрежешь такий собі кусіще і пальцями над нею поворухнути отак, від надміру почуттів. Станеш її їсти, а з неї масло, як сльози, начинка жирна, соковита, з яйцями, з потрохами, з цибулею ...

У МБ нічого не говориться про другу чарці, але ж не міг же російська людина за обідом обійтися всього лише однією. Не міг. Треба думати, не обійшлися і Преображенський з Борменталем. «Вторітельно» вони закушували ... супом всупереч заклинанням професора: «3асім від тарілок піднімався пахне раками пар». До речі і зауваження про рожеві «від супу і вина» Борменталя, «хильнути» Шариком напередодні.

Суп залишився поза письменницької компетенції МБ, а у АЧ секретар і з приводу супів розливається «як співаючий соловей», що не чує «нічого, крім власного голосу»:

Щи повинні бути гарячі, вогневі. Але найкраще, благодійник мій, борщик з буряка на хохлацький манер, з ветчінка і з сосисками. До нього подаються сметана і свіжа петрушечку з укропцем. Чудово також розсольник з потрухів і молоденьких нирок, а якщо любите суп, то з супів найкращий, який засипається корінням і зеленями: морквою, спаржею, кольоровий капустою і всякої тому подібної юриспруденцією.

Жилін і Преображенський сходяться ще в одному питанні. Секретар з'їзду радить:

Якщо, скажімо, ви їдете з полювання додому і бажаєте з апетитом пообідати, то ніколи не потрібно думати про розумного; розумне та вчене завжди апетит відбиває. Самі зволите знати, філософи і вчені щодо їжі найостанніші люди і гірше їх, вибачте, не їдять навіть свині

Якщо ви дбаєте про своє травленні, ось добру пораду - не кажіть за обідом про більшовизм і про медицину.

Більшовизм і медицина якраз входять в розряд «розумних та вчених» тим, начисто «відбиває апетит».

З приводу газет, проте, наші герої висловлюють суто протилежні думки.

Так лягайте на спинку, животиком вгору, і беріть газетку в руки. Коли очі злипаються і у всьому тілі дрімота варто, приємно читати про політику: там, дивись, Австрія схибив, там Франція кому-небудь не потрафити, там тато римський наперекір пішов - читаєш, воно і приємно.

Преображенський:

І, боже вас сохрани, не читайте до обіду радянських газет. ... Я зробив тридцять спостережень у себе в клініці. І що ж ви думаєте? Пацієнти, що не читають газет, відчували себе чудово. Ті ж, яких я спеціально змушував читати «Правду», втрачали у вазі. ... Мало цього. Знижені колінні рефлекси, кепський апетит, пригнічений стан духу.

Післяобідній дозвілля і у АЧ, і у МБ - сигарний. У першого - під запеканочку:

Домашня самоделковая запеканочку краще всякого шампанського. Після першої ж чарки всю вашу душу охоплює нюх, такий собі міраж, і здається вам, що ви не в кріслі у себе вдома, а де-небудь в Австралії, на якому-небудь щонайм'якшої страуса ...

У другого - під Сен-Жюльєн - «пристойне вино», якого «тепер немає», або під що-небудь інше, про що не йдеться (лікерів професор не любить).

Чеховського героя після обіду охоплює дрімота, як Шарикова: «Дивне відчуття, - думав він (Шариков - Ю. Л.), закриваючи обважнілі повіки, - очі б мої не дивилися ні на яку їжу». Перед цим «Собаці дістався блідий і товстий шматок осетрини, яка йому не сподобалася, а безпосередньо за цим шмат закривавленого ростбіфа». Те ж саме, мабуть, вживають і Преображенський з Борменталем, а значить, перелік і розпорядок страв у МБ практично збігаються з чеховським, тільки у АП рибна та м'ясна зміни розписані живими, соковитими, апетитними, гастрономічно вивіреними фарбами:

Як тільки з'їли борщок або суп, зараз же кажіть подавати рибне, благодійник. З риб безмовних найкраща - це смажений карась в сметані; тільки, щоб він не пах тванню і мав тонкість, потрібно протримати його живого в молоці цілу добу. ... Хорош також судак або Карпа з підливою з помідорів і грибків. Але рибою не наситишся, Степан Францич; це їжа не суттєва, головне в обіді не риба, що не соуси, а спекотне.

Після обіду Жилін, прямо як Манілов, думає про всіляку дурниці:

Ніби ви генералісимус або одружені на найпершим красуні в світі, і ніби ця красуня плаває цілий день перед вашими вікнами в такому басейні з золотими рибками. Вона плаває, а ви їй: «Серденько, йди поцілуй мене!»

Преображенський - докладно розмірковує про світову революцію і диктатуру пролетаріату (про це пізніше).

АЧ устами Жиліна скептично відгукується про лікарів і має на те повне право, бо сам доктор:

Катар шлунка доктора придумали! Більше від вільнодумства та від гордості буває ця хвороба. Ви не звертайте уваги. Приміром, вам їсти не хочеться або нудно, а ви не звертайте уваги і їжте собі. Якщо, скажімо, подадуть до жаркого парочку дупел, та якщо додати до цього куропаточку або парочку перепёлочек жирненьких, то тут про всяк катар забудете, далебі слово.

МБ, теж доктор, робить лікарів вершителями долі людської, наділяє їх властивостями і якостями деміурга і пророків.

7. Ситий голодного не розуміє

«Е той їсть рясно і не краде, цей не стане штовхати ногою, але і сам нікого не боїться, а не боїться тому, що вічно ситий», - так на самому початку повісті атестує безіменний на ту пору пес наближається до нього пана. Інтуїція собаки підтверджується і в цьому випадку. Стіл у професора багатий, вишуканий, до речі кажучи, не без холодних закусок. «На розмальованих райськими квітами тарілках з чорною широкою смугою лежала тонкими скибочками нарізана сьомга, мариновані вугри. На важкій дошці шматок сиру зі сльозою, і в срібній діжці, обкладеного снігом, - ікра. Між тарілками кілька тоненьких чарочок і три кришталевих графинчика з різнокольоровими горілками ». А тут ще «Зіна внесла срібне крите блюдо, в якому щось гарчало. Запах від страви йшов такий, що рот пса негайно наповнився рідкої слиною. «Сади Семіраміди!» - подумав він і застукав по паркету хвостом, як палицею ».

Сюди їх, - хижо скомандував Пилип Пилипович ... - Доктор Борменталь, благаю вас, миттєво цю штучку, і якщо ви скажете, що це ... Я ваш кровний ворог на все життя.

«Сам він з цими словами підчепив на лапчасту срібну вилку щось схоже на маленький темний хлебік», - на якому ми зараз і зупинимося. СБ не роз'яснює, чому саме закушували лікарі, пропустивши по першій. Сучасники письменника, вважаю, чудово його зрозуміли, а нам що робити? А нам залишається хіба що заглянути в книгу В. Гіляровського «Москва і москвичі» і розшукати там главу «Трактири»: «Моментально на столі вишикувалися холодна смирновка в льоду, англійська гірка, шустовського горобинівки і портвейн Леве №50 поруч з пляшкою Пікон. Ще двоє пронесли два окости провесной, нарізаною прозоро рожевими, паперової товщини, скибочками. Ще піднос, на ньому гарбуз з огірками, смажені мізки диміли на чорному хлібі(Напівжирний шрифт мій - Ю. Л.) і два срібних дзбану з сірої зернистої і блискуче-чорної ачуевской паюсной ікрою. Нечутно виріс Кузьма зі стравою сьомги, прикрашеної косинцями лимона ». Зауважимо деякий кулінарне схожість між трактирним столом у Гіляровського і домашнім - у МБ і підемо далі. Оскільки нічого іншого більше у нас немає, то і виходить, що найкраща закуска під сорокаградусну - гарячі смажені мізки з чорним хлібом. Тобто професор не тільки, кажучи по-сучасному і, як зазвичай, забігаючи вперед, виносить мозок оточуючим своїм витійством, не тільки терзає скальпелем «людські мізки», але і з апетитом наминали їх - в їх телячу, звичайно ж, або якому- чи іншому втіленні. Якщо я правий, і мова дійсно йде про смажених мізках, то, можливо, МБ навмисно не став говорити про кулінарно-закусочної перевагу Преображенського, щоб читачі самостійно прийшли до сформульованому мною висновку.

Якщо ви дбаєте про своє травленні, - ораторствує доктор, сьорбаючи раковий супчик, - мій добрий порада - не говорите за обідом про більшовизм і про медицину, - а сам тим часом без угаву говорить саме про більшовиків, більшовицької влади і про все медичному.

Післяобідні міркування професора під сигару і «Сен-Жюльєн - пристойне вино ... але тільки адже тепер же його немає» доведеться коментувати чи не пословно, але робити нічого, адже його «словеса вогняні» не тільки виявляють ставлення Преображенського до навколишньої дійсності, але і розкривають його внутрішній світ. Філіппіки Пилипа Пилиповича починаються після того як «Глухий, пом'якшений стелями і килимами, хорал донісся звідкись зверху і збоку». Дізнавшись від своєї прислуги Зіни про те, що жилтоваришів «знову загальні збори зробили», - професор починає кричати.

Він взагалі постійно кричить (і чортихається) на всьому протязі повісті, навіть в ситуаціях, які не потребують крику. Більше нього не кричить (і не чортихається) в СС ніхто. Прискіпливий читач може це перевірити сам. Цього разу Преображенський вигукує:

Пропав калабуховський будинок. ... Спочатку щовечора спів, потім у вбиральнях замерзнуть труби, потім лопне котел у паровому опаленні і так далі.

Найбільше доктора турбує опалення. Справді - кому охота мерзнути у власній 7-кімнатній квартирі. Трохи нижче він скаже:

Я не кажу вже про паровому опаленні. Не кажу. Нехай: раз соціальна революція - не потрібно топити.

Тому давайте внесемо ясність в дане питання. На самому початку моїх заміток, коли професор наводить в будинок пса, я звернув увагу читачів на фразу «На мармуровій майданчику повіяло теплом від труб». Значить, тоді з паровим опаленням було все в порядку. Після просторікувань професора про розруху, про що ми з вами ще поговоримо, автор не без іронії зауважує: «Видно, вже не така страшна розруха. Незважаючи на неї, двічі в день сірі гармоніки під підвіконням наливалися жаром, і тепло хвилями розходилося по всій квартирі ». Це зауваження геть спростовує сказане Преображенським. Добре. Припустимо, він говорить на підставі чужого досвіду. У нього є телефон, він зустрічається і спілкується з колегами, і вони могли нагнати на нього жах про своїх холодних, нетоплених оселях. Однак напередодні операції над Шариком, коли той спокійно спостерігає за священнодійством Преображенського, «Труби о цій порі нагрівалися до вищої точки. Тепло від них піднімалося до стелі, звідти розходилося по всій кімнаті ». А незадовго до фіналу МБ констатує: «Сірі гармонії труб грали». Тобто на всьому протязі оповідання професор зовсім мерз. Але ж про себе в післяобідньої бесіді з Борменталем він не без гордості говорить так:

Я - людина фактів, людина спостереження. Я - ворог необґрунтованих гіпотез. ... Якщо я що-небудь кажу, значить, в основі лежить якийсь факт, з якого я роблю висновок.

Чому ж він робить неправильні висновки з існуючих фактів?

З 1903 року я живу в цьому будинку, - міркує доктор. - І ось, протягом цього часу до березня 1917 року було жодного випадку ... щоб з нашого парадного внизу при загальній незамкненими двері пропала б хоч одна пара калош. ... У березні 17-го року в один прекрасний день пропали всі калоші, в тому числі дві пари моїх. ... Питається, - хто їх попер? Я? Не може бути. Буржуй Саблін? (Пилип Пилипович тикнув пальцем в стелю). Смішно навіть припустити. Цукрозаводчик Полозов? (Пилип Пилипович вказав убік). Ні в якому разі!

Професор має цілковиту рацію: калоші могли пропасти саме в березні 17-го року, якраз після лютневої революції, коли А. Ф. Керенський, ставши міністром юстиції, по суті справи скасував попереднє судочинство, розігнав судових діячів і разом з політв'язнями амністував кримінальників. Урки заполонили вулиці Москви і Петрограда, і ніякої управи на них не було. У той час це було відомо всім і кожному, включаючи докторів. Як, втім, і те, що пролетарі і люмпен-пролетарі - це не одне і те ж.

Але я питаю, - метає громи і блискавки професор, - чому, коли почалася вся ця історія, - все стали ходити в брудних калошах і валянках мармуровими сходами? ... Чому пролетар не може залишити свої калоші внизу, а бруднить мармур?

Так у нього ж, Пилип Пилипович, і зовсім немає калош, - не без підстав заперечує вчителю Борменталь.

Кілька годин тому професор собственноусто нарікає Швондеру і К °, які прийшли його «тероризувати»:

Ви, панове, дарма ходите без калош в таку погоду, - а тепер начисто про це забуває.

Викриваючи і обурюючись, доктор ставить себе в комічне становище: нібито він двома парами калош, скраденних у нього, окалошіл всіх безкалошних пролетарів - як Спаситель нагодував п'ятьма хлібами і двома рибами «близько п'яти тисяч чоловік, крім жінок і дітей» (Мат. 14: 21). На це трохи нижче натякає і МБ: «Набравшись сил після ситного обіду, гримів він подібно древньому пророку». Нічого, крім посмішки, у читача це викликати не може.

Чому електрику, яке, дай бог пам'яті, тухлої протягом 20-ти років два рази, в теперішній час акуратно гасне раз на місяць?

Розруха, Пилип Пилипович, - дає абсолютно точну відповідь Борменталь.

І наривається на жорстку відповідь, що не обгрунтовану ніякої реальністю.

Ні, - абсолютно впевнено заперечив Пилип Пилипович, - ні. ... Це - міраж, дим, фікція. ... Що таке ця ваша розруха? Стара з костуром? Відьма, яка вибила усі шибки, загасила всі лампи? Так її зовсім і не існує.

Пасаж про «стару з костуром» розтлумачує Б. В. Соколов у своїй фундаментальній Булгаковської енциклопедії (де чомусь нічого не сказано про «маленькому темному хлебіке»): «На початку 20-х років в московській Майстерні комуністичної драматургії була поставлена ​​одноактна п'єса Валерія Язвицкий (1883-1957) «Хто винен?» ( «Розруха»), де головною дійовою особою була давня скорчені стара в лахмітті на ім'я Розруха, що заважає жити родині пролетаря ».

Тепер про перебої з електрикою. Дія СС, як я вже сказав, розгортається в 1925 році, а за попередні 20 років в Україні відбуваються такі події:

1. Російсько-японська війна, розпочата, правда, роком раніше, але завершилася поразкою Росії в 1905 році. (Професор, нагадаю, живе в «Калабухова» з 1903 року) «Росія затратила на війну 2452 млн руб, близько 500 млн рублів було втрачено у вигляді відійшло до Японії майна». Російська армія втратила вбитими від 32 до 50 тис. Чоловік. «Крім цього, від ран і хвороб померли 17 297 російських ... солдат і офіцерів» (тут і далі: дані взяті з Вікіпедії - Ю. Л.).

2. Революція 1905-1907 років. «Всього з 1901 по 1911 рік у ході революційного терору було вбито і поранено близько 17 тисяч осіб (з них 9 тисяч припадають безпосередньо на період революції 1905-1907 років). У 1907 році щодня в середньому гинуло до 18 осіб. За даними поліції, тільки в лютому 1905 року по травень 1906 було вбито: генерал-губернаторів, губернаторів і градоначальників - 8, віце-губернаторів і радників губернських правлінь - 5, поліцмейстер, повітових начальників і справників - 21, жандармських офіцерів - 8, генералів (стройових) - 4, офіцерів (стройових) - 7, приставів і їх помічників - 79, околоточних наглядачів - 125, городових - 346, урядників - 57, стражників - 257, жандармських нижніх чинів - 55, агентів охорони - 18, цивільних чинів - 85, духовних осіб - 12, сільських властей - 52, землевласників - 51, фабрикантів і старших службовців на фабриках - 54, банкірів і великих торговців - 29 ». Влада відповідали арештами, каральними заходами і погромами.

3. Перша світова війна 1914-1918 років. «Всього за роки війни в армії воюючих країн було мобілізовано понад 70 мільйонів чоловік, в тому числі 60 мільйонів у Європі, з яких загинуло від 9 до 10 мільйонів. Жертви цивільного населення оцінюються від 7 до 12 мільйонів людей; близько 55 млн осіб отримали поранення. ... В результаті війни припинили своє існування чотири імперії: Російська, Австро-Угорська, Османська і Німецька ». За різними джерелами втрати російської армії склали: вбитими і зниклими безвісти - від 700 до 1300 тис. Чоловік; пораненими - від 2700 до 3900 тис. чоловік; полоненими - від 2000 до 3500 тис. чоловік.

4. Лютнева революція 1917 року. «Хоча Лютнева революція іменувалася« безкровної », в дійсності це було не так - тільки в Петрограді і тільки з боку повсталих в дні повалення старої влади загинуло близько 300 осіб, близько 1200 чоловік були поранені. На Балтійському флоті було вбито близько ста офіцерів. Кров пролилася в багатьох місцях Росії. Початок Громадянської війни в Росії ряд істориків відраховують від лютого 1917 року ».

6. Громадянська війна, що тривала до липня 1923 року. «В ході Громадянської війни від голоду, хвороб, терору і в боях загинуло (за різними даними) від 8 до 13 млн осіб. ... Емігрувало з країни до 2 млн чоловік. Різко збільшилася кількість безпритульних дітей ... За одними даними в 1921 році в Росії налічувалося 4,5 млн безпритульних, за іншими - в 1922 році було 7 млн ​​безпритульних. Шкоди народному господарству склав близько 50 млрд золотих руб., Промислове виробництво впало до 4-20% від рівня 1913. ... Сільське виробництво скоротилося на 40% ».

Не випадково Дар'я Павлівна, проганяючи Шарика зі своєю кухонної території, волає:

Геть! ... он, безпритульний кишеньковий злодій! Тебе тут не вистачало! Я тебе кочергою! .. - оскільки від безпритульних дітей після всіх революційних перипетій не було порятунку ні «чистої публіки», ні вуличним торговкам, ні навіть непмановской крамницях і Лабазов.

А великий учений доктор ні про що таке не знає, не відає ?! Де ж він жив весь цей час? За кордоном? Зовсім ні. Якщо він не поїхав сам або його не надіслали з Росії на сумнозвісному «філософському пароплаві», як більше двохсот «видних юристів, лікарів, економістів, діячів кооперації, письменників, журналістів, філософів, викладачів вищої школи, інженерів» (електронна версія Великий російської енциклопедії), отже, він прийняв Радянську владу, став співпрацювати «з режимом», тому і не потрапив до числа людей, яких, за словами Л. Д. Троцького, «вислали тому, що розстріляти їх не було приводу, а терпіти було неможливо ». І міркує професор саме про 20-х роках, протягом яких в Москві, незважаючи ні на які катаклізми, електрику «тухлою ... два рази». Всього два рази - за 20-то років! Значить, пролетарі, ненавидять ескулапом, все-таки працюють, трудяться в умовах воєн і революцій, по 12-14 годин на добу займаються «прямим своєю справою» - забезпеченням його комфортного життя, проживаючи при цьому в бараках, підвалах і напівпідвалах, в очі не бачачи ні осетрини, ні ростбіфу з кров'ю, ні ракового супу, ні сьомги, ні маринованих вугрів, ні ікри, ні сиру зі сльозою. 20 років країна буквально ходить ходуном, в Москві і Петрограді чи не щодня звучать постріли, гинуть люди, нарешті, йде війна, яка забрала мільйони життів, - а професор Преображенський сидить у своїй шкаралупі, вивчає медицину, оперує, викладає, пише наукові роботи, Вибудовує свої медичні теорії, затуливши вуха, закривши очі, відмовившись від оточував його хаосу ?! Прямо як у вірші Б. Пастернака «Про цей вірш»:

У кашне, долонею затуляючись,

Крізь фортку крикну дітворі:

Яке, милі, у нас

Тисячоліття надворі?

Або професор про все забув?

Якщо я, замість того, щоб оперувати щовечора, почну у себе в квартирі співати хором, у мене настане розруха, - продовжує віщати Преображенський. - Якщо я, входячи до вбиральні, почну, вибачте на слові, мочитися повз унітаз і те ж саме будуть робити Зіна і Дарина Петрівна, у вбиральні почнеться розруха.

Все так, але не можна ж побутовими або суб'єктивними факторами підміняти об'єктивні, перераховані мною вище.

Значить, коли ці баритони кричать "бий розруху!» - я сміюся. ... Це означає, що кожен з них повинен лупити себе по потилиці! І ось, коли він вилупиться з себе всякі галюцинації і займеться чищенням сараїв - прямою своєю справою, - розруха зникне сама собою.

Ось воно що! Виявляється, люди, що оточують професора, придатні тільки на те, щоб займатися важкою фізичною працею. Це їх святий обов'язок, оскільки вони покликані працювати на пана Преображенського і таких, як він. «Його слова на сонного пса падали точно глухий підземний гул», - пише МБ. «Він би прямо на мітингах міг гроші заробляти, - мутно мріяв пес», якому професор своїми промовами «все мізки розбив на частини, все звивини заплёл» (В. Висоцький). «Першокласний діляга», - робить висновок одурманена словесами собака.

Двом богам служити не можна! Неможливо в один і той же час підмітати трамвайні колії і влаштовувати долі якихось іспанських голодранців! Це нікому не вдається, доктор, і тим більше - людям, які, взагалі відставши в розвитку від європейців років на 200, до цих пір ще не зовсім впевнено застібають свої власні штани!

Щось схоже про слов'янські народи напише один початківець німецький письменник в книзі під назвою «Майн кампф», опублікованій якраз в 1925 році.

Сам професор, природно, не відстав від європейців, він навіть випереджає їх завдяки своїй медицині, і вже звичайно, він «впевнено застібає свої власні штани». Висновок очевидний: ескулап ненавидить і зневажає власний народ, відмовляючи йому в праві самостійно влаштовувати власну долю, вчитися, здобувати освіту, розвиватися. Скільки сарказму, презирства і здивування містить, скажімо, ця його фраза:

Адже народила ж у Холмогорах мадам Ломоносова цього свого знаменитого.

Мовляв, «смерд, неосвічених грубіян» (Б. В. Шергін. Слово про Ломоносова), а ось ти диви - став людиною. Професору на відміну від А. Н. Некрасова (вірш «Школяр») противно думати, що:

Архангельський мужик

За своєю та Божої волі

Став розумний і великий.

Це не вписується в його картину світу, суперечить його образу думок, заважає жити, існувати або, якщо підібрати більш точний дієслово, - обивать.

Сам-то Преображенський - хто? Він що, від народження доктор і професор медицини? Його «батько - кафедральний протоієрей» - чи був задоволений професійним вибором сина. Можливо, у майбутнього ескулапа були розбіжності з батюшкою і на релігійному грунті, адже синок, яким він показаний в повісті, - стовідсотковий атеїст. Може бути, священнослужитель, який належить до так званого білого духовенства, незважаючи ні на що, оплатив навчання сина, але цілком імовірно, юний Філіп Преображенський здобував освіту так, як переважна більшість тодішніх молодих людей російської імперії: голодував, недосипав, бігав по урокам, добуваючи гроші на життя і на оплату курсу. А тим часом ... Наведу цитату із зовсім іншої епохи, але як не можна краще підходить до даної ситуації: «Прожив ти свої 30 років (професору 60 - Ю. Л.) і весь час чогось жер. Он - міцно пив, солодко спав. А в цей час цілий народ на тебе горб, взував тебе, одягав. Воював за тебе! » (С. С. Говорухін. Место встречи изменить нельзя).

І про іспанських голодранців - в точку. МБ немов передбачає події у фашистській Іспанії, коли СРСР допомагав республіканцям у війні проти франкістів. Але допомагати все-таки треба. Якби свого часу Росія не допомогла, кажучи словами професора, болгарським обшарпанцям під Шипкой і Плевной, то Болгарії як держави, можливо, не існувало б. Правда, Преображенський - яка йому різниця! - кілька плутає: дівчина, схожа на юнака, пропонує професору допомогти голодуючим дітям Німеччини, яку після поразки в Першій світовій війні обкладають абсолютно непідйомною для неї контрибуцією і де в силу цього панує повальний голод. У фільмі Бортко репліка професора відредагована: замість «іспанських голодранців» говориться «іноземних голодранців». «Двом богам служити не можна», спотворюючи і пересмикуючи євангельську цитату щодо Бога і животи, кричить Преображенський, тому сам він служить - ревно і праведно - тільки одному богу: самому собі. Тому і не бачить далі власного носа, тому і кипить демагогічним обуренням, тому і каже, як пророк, нині знамените:

Отже, розруха не в клозетах, а в головах.

Все вірно. Розруха не в туалеті Пилипа Пилиповича, тому що там порядок наводять його «соціал-служниці» Зіна і Дарина Петрівна. Розруха - в голові доктора, тому що там навести порядок нікому: воістину - без царя в голові!

Ні, все він знає і пам'ятає! Пам'ятає розстріли, експропріації, приниження, своє розтоптане людську гідність, можливо, репресованих або покинули Росію колег і знайомих. Пам'ятає холод і голод післяреволюційної Москви, коли рухнула колишня сите життя і, щоб вижити, доводилося продавати приховане і не експропріює. Пам'ятає, але намагається не думати про це, начисто викреслити з пам'яті - тому що до смертного жаху боїться «повсталого хама», «чарівного домкома» і брудних валянок на мармурових сходах і перських килимах. Тому і волає:

Городовий! Це і тільки це. І зовсім неважливо - чи буде він з бляхою або ж в червоному кепі. Поставити городового поруч з кожною людиною і змусити цього городового стримати вокальні пориви наших громадян. ... Як тільки вони припинять свої концерти, положення само собою зміниться на краще.

Професор приймає - не тільки тілом, а й душею - навіть ненависну їм Радянську владу - аби життя текла в нормальному, з його точки зору, руслі.

Я прихильник поділу праці. У Великому нехай співають, а я буду оперувати. От і добре. І ніяких розрух ...

А городовий «в червоному кепі» нехай стежить за пролетарем, а пролетар нехай виконує своє головне призначення - важко працювати, горбити, а не потикатися зі своїм свинячим рилом в Колишній ряд професорів Преображенських. Абсолютно правий був інший німецький письменник, який сказав: «Але є і такі, що вважають за доброчесність сказати:" Чеснота необхідна "; але в душі вони вірять тільки в необхідність поліції ». (Ф. Ніцше. Так говорив Заратустра. Про доброчесних). Так міг би міркувати майбутній Шариков, вийди він з-під лікарського скальпеля освіченим і культурним людиною.

Тому «Пилип Пилипович увійшов в азарт» в процесі розмови, що впевнений: «приставлений» до нього заступник вічно осяє його своїми високо взнесённимі крилами. Тому і відповідає на зауваження Борменталя про контрреволюційності своєї обивательської балаканини:

Ніякої цієї самої контрреволюції в моїх словах немає. У них здоровий глузд і життєва досвідченість.

На жаль, немає в них ні здорового глузду, ні життєвої досвідченості. Будь вони в наявності, професор як мінімум не повірив би в те, що настали слідом за військовим комунізмом часи нової економічної політики - це «всерйоз і надовго». Зовсім не випадково «жінка, переодягнена чоловіком», говорить йому перед відходом:

Якби ви не були європейським світилом, і за вас не заступалися б самим обурливим чином ... особи, яких, я впевнена, ми ще роз'яснимо ...

Дієслово «роз'яснити» на чекістському жаргоні того часу означав - заарештувати і розстріляти. Коли в СРСР настане чергова «пора роз'яснення», від якої не буде застрахований ніхто, Швондер і його будком пригадають професору все. А якщо їх самих на той час «роз'яснять», то святе місце порожнім не буває ...

8. На забій

П набрякла солодка собаче життя. «Протягом тижня пес зжер стільки ж, скільки в півтора останніх голодних місяця на вулиці. Ну, звичайно, тільки за вагою. Про якість їжі у Пилипа Пилиповича і говорити не доводилося. ... Пилип Пилипович остаточно отримав звання божества ». Хуліганства, втім, не прощають: «Тягли тикати в сову (« роз'яснено »Шариком напередодні - Ю. Л.), причому пес заливався гіркими сльозами і думав:" Бийте, тільки з квартири не виганяйте "... На наступний день на пса наділи широкий блискучий нашийник ». І хоча на прогулянці «якийсь довготелесий з рубаним хвостом дворняга облаивает його" панської сволотою "і" шісткою "», Шарик нітрохи не засмучується, бо «Скажена заздрість читалася в очах у всіх зустрічних псів». А коли - нечувана річ! - «Федір-швейцар власноруч отпёр парадні двері і впустив Шаріка», той подумки гострить: «Нашийник - все одно, що портфель».

Незважаючи на бурхливий протидію кухарки, пес проникає і «в царство ... Дар'ї Петрівни», на кухню, де «гострим вузьким ножем вона відрубувала безпорадним рябчиком голови і лапки, потім, як лютий кат, з кісток здирала м'якоть, з курей виривала нутрощі , щось крутила в м'ясорубці. Кулька в цей час нищив Рябчикову голову ». Відзначимо порівняння благородного ремесла кухарки з брудної діяльністю заплічних справ майстрів, схожість зі скальпелем хірурга її «вузького ножа», шматувати рябчиків в присутності Шарика, який днем ​​дивиться на кухонні страсті-мордасті, а вечорами «лежав на килимі в тіні і, не відриваючись , дивився на жахливі справи. У огидною їдкою і каламутній рідині в скляних судинах лежали людські мізки. Руки божества (ми вже знаємо, хто це - Ю. Л.), оголені по лікоть, були в рудих гумових рукавичках, і слизькі тупі пальці копошилися в звивинах. Часом божество озброювалося маленьким блискучим ножем і тихенько різало жовті пружні мізки ». І, само собою, тихенько наспівувало:

До берегів священним Нілу.

Тобто днем ​​Шарик спостерігає кулінарну різанину, ввечері - медичну. Нарешті, настає «той жахливий день», коли пес «ще вранці» звіриним чуттям відчуває недобре, тому і «півчашки вівсянки і вчорашню баранячу кісточку з'їв без всякого апетиту». А тут ще Борменталь «привіз з собою погано пахне валізу, і навіть не роздягаючись, кинувся з ним через коридор в оглядову». Але ми-то розуміємо: хтось помер, бо напередодні професор інструктував асистента:

Ось що, Іван Арнольдович, ви все ж слідкуйте уважно: як тільки відповідна смерть, негайно зі столу - в живильну рідину і до мене!

Не турбуйтеся, Пилип Пилипович, - патологоанатоми мені обіцяли.

Хто помре - для доктора зовсім неважливо; головне - щоб смерть людини була «підходяща». Дізнавшись про приїзд свого вірного учня, «Пилип Пилипович кинув недопиту чашку кави, чого з ним ніколи не траплялося, вибіг назустріч Борменталю». До того ж «Зіна виявилася несподівано в халаті, схожому на саван, і почала бігати з оглядового в кухню і назад». І - верх підлості і приниження! - Шарика, який не встиг навіть поснідати, «заманили і замкнули у ванній». Коли «напівтемрява у ванній стала страшною, він завив, кинувся на двері, став дряпатися». «Потім ослаб, полежав, а коли піднявся, шерсть на ньому встала раптом дибки, чомусь у ванні привиділися огидні вовчі очі». Словом, заварюється щось недобре.

Далі - гірше. Шарика за нашийник тягнуть в оглядову, а там - «Білий м'яч під стелею сяяв до того, що різало очі. У білому сяйві стояв жрець і крізь зуби наспівував про священні береги Нілу (куди ж без цього - Ю. Л.) ... божество було все в білому, а поверх білого, як епітрахиль, був надітий гумовий вузький фартух. Руки - в чорних рукавичках ». Найбільше пса вражають очі «хильнути»: «Зазвичай сміливі і прямі, нині вони бігали на всі боки від пёсьіх очей. Вони були насторожені, фальшиві і в глибині їх таїлося недобре, капосне справу, якщо не ціле злочин ». Як «Показання до операції» Борменталь записує в своєму щоденнику: «Постановка досвіду Преображенського з комбінованої пересадкою гіпофіза і яєчок для з'ясування питання про приживлюваності гіпофіза, а в подальшому і про його вплив на омолодження організму у людей». Перший раз собаку кладуть на операційний стіл заради благої справи - лікування ошпареного боки, а тепер - для якогось незрозумілого експерименту, причому в його позитивному результаті експериментатор зовсім не впевнений. Швидше навпаки - переконаний в негативному, адже «операція по проф. Преображенському », як з'ясовується з заміток все того ж Борменталя,« перша в Європі ».

«У Зіни миттєво стали такі ж мерзенні очі, як у хильнути. Вона підійшла до пса і явно фальшиво погладила його. Той з тугою і презирством подивився на неї », а потім подумав:« Що ж ... Вас троє. Візьмете, якщо захочете. Тільки соромно вам ... »Але це пес задрёмивает від сорому, аби не чути одкровення розпусних пацієнтів Преображенського, а ескулапів, приманити і приручити собаку, не соромно. Точніше кажучи, не соромно професору, адже його очі нітрохи не змінилися; його асистентам все-таки ніяково зраджувати довіряє їм псинка. «Тваринну», як потім виявиться Шариков, хапають, присипляють хлороформом і приймаються потрошити, причому в процесі Гіппократ, орудуючи скальпелем в турецькому сідлі головного мозку (поглибленні, де поміщається гіпофіз), прямим текстом говорить:

А знаєте, шкода його. Уявіть, я звик до нього.

Як бачимо, Шарик навіть в приспані вигляді не вірить фальшивої жалості - крокодиловим сльозам - Преображенського-божества. У найбільш напружений момент, коли не можна було втрачати ні хвилини, хірурги «захвилювалися, як вбивці, які поспішають». Як вбивці!

Я опускаю моторошні медичні подробиці. Зупинюся тільки на двох-трьох, вельми колоритних. «Один раз вдарив тонкий фонтан крові, мало не потрапив в око професору, і окропив його ковпак». У фільмі А. Латтуади професора Преображенського кров Шарика потрапляє на окуляри (метафорично заливає очі - Ю. Л.), витирають асистенткою Зіною. І зловісно поблискують золота коронка в роті суворого жерця в куколі і зі скальпелем! В описі МБ Преображенський «став позитивно страшний. Сипіння виривалося з його носа, зуби відкрилися до ясен. Він обдер оболонку з мозку і пішов кудись углиб, висуваючи з розкритою чаші півкулі мозку ». І далі: «Обличчя в нього при цьому стало, як у натхненного розбійника» ... У відповідь на боязке зауваження Борменталя щодо слабкого пульсу оперованого «страшний Пилип Пилипович» сипить:

Колись міркувати тут. ... Все одно помре ... - не забуваючи наспівувати: - До берегів священним Нілу ...

В самому кінці операції «натхненний розбійник» запитує:

Помер, звичайно? ..

Звичайно, помре. Пізніше тільки. Люди добрі постараються.

Коли ж «на подушці з'явилася на пофарбованому кров'ю тлі млява вимерлих морда Шарика з кільцевої раною на голові ... Пилип Пилипович відвалився остаточно, як ситий вампір». Потім зажадав у Зіни «цигарку ... свіжу білизну і ванну», «двома пальцями розсунув праве віко пса, заглянув в явно вмираючий очей і мовив» щось на кшталт відхідний по зарізав їм живої істоти:

Ось, чорт візьми. Чи не здох. Ну, все одно здохне. Ех, доктор Борменталь, шкода пса, ласкавий був, хоча і хитрий.

Отже. Перед хірургічним втручанням лікарі надягають ковпаки, що нагадують «патріарший кукіль», а «головлікар» - ще й «гумовий вузький фартух», схожий на «епітрахиль», для того щоб не забруднити одяг кров'ю оперованого. Тобто зовні «подільники» виглядають майже спокійно, чи не як священики. Але як разюче їх зовнішність відрізняється від їх поведінки! Вони хвилюються, «як вбивці»; Преображенський стає схожий на «натхненного розбійника»; відвалюється від прооперованого пса, «як ситий вампір», насосала крові, - вбивча характеристика; а в ході операції Борменталь, «як тигр», кидається на допомогу професору, щоб затиснути струмінь крові, бризнувшую з нещасного Шарика. Нарешті, вельми красномовний абзац: «Ніж скочив йому (професору - Ю. Л.) в руки як би сам собою, після чого особа Пилипа Пилиповича стало страшним. Він вишкірив порцелянові і золоті коронки і одним прийомом навів на лобі Шарика червоний вінець. Шкіру з голеними волоссям відкинули як скальп ». Але головне - «величина світового значення» абсолютно впевнена в безнадії досвіду і виробляє його на авось: раптом так вийде, а якщо немає, то собакою більше, собакою менше ... Білий халат на Зіні, нагадаю, схожий на «саван», в який, ймовірно, завернули б пса, якби той здох. Але Шарик - на подив премудрим Гіппократа - виявляється неймовірно живучим, бо годували його на забій - в буквальному сенсі цього слова, - щоб од'ївся і міг витримати операцію. Говорячи словами автора, «капосне справу, якщо не ціле злочин» в «паскудної квартирці» відбувається. А якщо досвід починається злочином, чи він завершиться чимось іншим.

Юрій Ліфшиц, 2017-2018.