Тетяна російська душею читати. Чому Тетяна - «російська душею»? (За романом А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»). Портрет російської жінки

Серед всіх дійових осіб роману О.С.Пушкіна "Євгеній Онєгін" Тетяна займає особливе місце. Автор називає її милим ідеалом, визнається, що виділяє її: «Вибачте мені: я так люблю Тетяну милу мою!» Пушкін пояснює це тим, що вона вище багатьох інших представниць дворянського суспільства за своїми духовними якостями, характером, розуму. Вихована на тлі сільської природи, вона гармонійно розвивала свій внутрішній світ. Тетяна багато читала, міркувала на самоті, спілкувалася з добрими людьми, Слухала народні пісні і казки няні, навчилася любити природу.

Головна героїня відрізняється не тільки доброю вдачею, прекрасним вихованням, але і довірливістю, щирістю, перш за все. І це не провінційні риси, а якості російської душі, які важко вберегти в галасливому світі, де панянки добре засвоїли уроки французької та взагалі європейського етикету. У природності і простоті, в умінні триматися з гідністю, але без зарозумілості ми бачимо головна відмінність Тетяни від столичних кокеток, здатних грати, лицемірити, інтригувати або злословити. «Російська душою», вона і в вищому світі залишиться вірна милим її серцю звичок, сумуючи за дорогому їй світу провінційного життя, по можливості спілкуватися з рідною природою.

Тетяна, як було прийнято в ті часи, читає і пише не російською, а французькою мовою, але це не заважає їй залишатися російської в дотриманні традицій, в любові до народних пісень, до російської культури, до природи. Напевно, Пушкін хотів підкреслити, що зберегти самобутність, вірність національному характеру дозволяє не тільки життя в селі, а й близькість до народу. Адже Тетяна спілкується з нянею, селянська мудрість і талановитість якої могли вплинути на виховання кращих якостейв характері героїні. Звідси і впевненість Тетяни в необхідності чесної розмови з людиною, з яким вона хотіла б «довірити» свою долю. Так, вона знала життя в основному по книгах, не мала досвіду, не уявляла труднощів, які чекають її в столичному суспільстві, але вона хотіла будувати майбутнє сімейне життя по любові, а не з розрахунку. У листі вона повідомляє, що саме таким, схожим на Онєгіна, вона бачила свого судженого:

Ти в сновидіннях мені був,
Незримий, ти мені був вже милий ...

Її серце жило очікуванням зустрічі з тією людиною, яка зрозуміє, оцінить, полюбить, стане другом на все життя. І, зустрівши Онєгіна в сільській глушині, відчувши в ньому незвичайного людини, Тетяна беззастережно, нестримно віддається своїй першій і, як з'ясується пізніше, єдиною любові. Її лист до Онєгіна вражає силою почуття, сміливістю юної провінціалки, здатної зізнатися в любові, стати ініціатором в любовних відносинах, що вважалося в дев'ятнадцятому столітті неприйнятним для жінок. Автор же не засуджує свою героїню, а шкодує, співчуває їй, пояснюючи її порив недосвідченістю, щирість, довірливістю дівчини, що полюбила людину, яка не оцінив в ній головних достоїнств: відсутність фальші і здатність любити самовіддано, глибоко, сильно і назавжди.

Образ Тетяни протягом усього роману схильний еволюції, стає все більш привабливим і значним. Потрапивши до вищого аристократичне суспільство, Тетяна в глибині душі залишається колишньою. Вона готова проміняти «дрантя маскараду» на сільську самоту, на простоту людських відносин. Її стомлює нестерпний дурниця, який займає світських дам. Блиск, мішура і порожнеча дозвільного життя пригнічують Тетяну, їй хотілося б вирватися з цього кола.

Людині властиво помилятися, і Тетяна не виняток. Вона двічі помилялася в своїх висновках про Онєгіна, але в головному залишається вірна собі: зрадити людини, зробити йому боляче вона не може. У відповідь на визнання Онєгіна улюблена героїня Пушкіна відповідає: «Я іншому віддана і буду вік йому вірна».
В образі Тетяни Ларіної Пушкін втілив кращі риси своїх сучасниць: добропорядність, чесність, щирість, благородство, доброту, високу духовність - все те, що цінується в людині в усі часи. Відмінні особливостіцього способу з'явилися в результаті художнього відкриття автора. Уже саме ім'я героїні говорить про її близькості до народу: Тетянами дворянок не називали, таке ім'я могли мати простолюдинки. Пушкін в романі «Євгеній Онєгін» не раз виявляв симпатію до головної героїні, що зберегла національні корені, що не забула рідної мови, традицій і звичаїв свого народу. Автор зазначає, що «Тетяна (російська душею) любила російську зиму» і зимові свята. Вона, як і багато дівчат,

вірила
Простонародної старовини,
І снам, і карткових ворожінням,
І прогнозам місяця.

Близькість до народу сприяла формуванню самобутнього національного характеру, риси якого з таким захопленням малював Пушкін. Створюючи образ Тетяни, Пушкін висловив свою думку, що кращими серед дворян можуть бути ті, хто вірний духовних цінностей російського народу, хто зберіг національні риси, традиції, культуру і мову. Ось тому Тетяна, з її руською душею, і є улюбленою, ідеальною героїнею О.С.Пушкіна.

рецензії

Зоя, добрий вечір.

Спасибо большое за прекрасну статтю.

Коли я читав "Євгенія Онєгіна", пам'ятаю, що ловив себе на думці, що Пушкін дуже любив свою героїню Тетяну. Це відношення, ця любов відчувалося в рядках. (Подібне ставлення автора, я вловлював у Льва Толстого по відношенню до Наташі Ростової в "Війні і світі").

Образ Тетяни прописаний Пушкіним з любов'ю і дуже чітко, майстерно.

Прочитавши Вашу статтю по Тетяни Ларіної, я побачив деталі пояснення такого ставлення до героїні: що виділяв Пушкін, що було йому дорого, що хотів він показати.

І адже це, дійсна краса російської душі, жіночої душі, яка вміє любити, вірити щиро до тями, вірна традиціям свого народу, і при цьому утворена, добра, розуміє і інші культури (вміє спілкуватися по-французьки, розуміє цю культуру). Вона творча, чи не руйнівна. Та й просто - мила.

Цим переймаєшся, і це чудово. Ось вона - велика і мила, що не випинати, але гідна, творча і добра, російська жіноча душа. Яка краса в ній! І як вона оспівана!

Спасибо большое, Зоя. Просто чудово. Свого часу дуже багато знав з "Онєгіна" напам'ять, набагато більше, ніж задавали в школі. Це пісня пісень!

Вам доброї суботи, гарного настрою та всіх благ.

Ігор, добрий вечір!
Я буду вам дуже порадували своїм сприйняттям образу Тетяни. Особливо здорово, що напам'ять вчили багато! Я теж в шкільні роки (та й пізніше) близько половини роману знала напам'ять, так як легко все запам'ятовувалося і хотілося саме пушкінські віршами говорити.
Дякую за добрі слова.
Всього найкращого, Ігор!

Тетяна (російська душею,
Сама не знаючи чому)
З її холодною красою
Любила російську зиму.

Російська зима - це явище особливе, і не любити її неможливо. Перший мороз, перший сніг викликає захват. Малюнки на вікнах, які створює мороз, неповторність сніжинок, нарешті, Новий рікі катання на санях - все це можна порівняти лише з чимось казковим. Життя з роману Пушкіна «Євгеній Онєгін» (а ці рядки належать до твору), на відміну від більшості сучасних провінційних панянок була наповнена ще святочними ворожіннями, незвичайними прикметами і казками її няні.

Чому Тетяна залишалася російської в душі, незважаючи на читання французьких романів, і французьке освіту? Всім своїм серцем вона була прив'язана до народної культури. І навіть той, який став для неї віщим і провістив біду, був нема про французьких лицарів і мушкетерів, а про лісовий нечисті, і захисника ведмедя.

Ця фраза - «Тетяна, російська душею» - поповнила колекцію російських афоризмів і народних слівець. У кожному російській людині закладено на генетичному рівні його приналежність, прив'язаність до Російської землі. Хто навіть, живучи на півдні (де і зим практично не буває) пережив хоч якось російську зиму, той зберіг до неї любов назавжди.

Тетяна (російська душею,
Сама не знаючи чому)
З її холодною красою
Любила російську зиму,
На сонці іній в день морозний,
І сани, і зорею пізньої
Сяйво рожевих снігів,
І імлу водохресних вечорів.
За старовини тріумфували
У їхньому будинку ці вечори:
Служниці з усього двору
Про панянок своїх ворожили
І їм обіцяли щороку
Мужьев військових і похід.

Всього в опитуванні взяло участь 179 осіб, значна частина з яких, судячи з розгорілася дискусії, вчителі та викладачі літератури (що не дивно). Результати розподілилися таким чином:

1. Тетяна вірна клятві перед вівтарем (81, 45,25%).

2. Тетяна поважає свого чоловіка і вдячна йому (77, 43,02%).

4. Тетяна вірна сімейному боргу (66, 36,87%).

Дати - додатково до перерахованих варіантів або як альтернативу їм - свій варіант відповіді віддали перевагу 42 людини (23,46%).

Звичайно, я не намагався цим опитуванням статистично визначити найвірніший або найпопулярніша відповідь. Мені цікаво було інше: між запропонованими варіантами відповідей існує деяке протиріччя, пов'язане, крім іншого, з відомими дискусіями про те, яка ж мета літературної освіти. 1-й, 2-й і 4-й варіант відповіді відображає підхід до сюжету твору як до свого роду житейському кейсу, а до характеру героїв - як характером реальних людей, а не до авторського вимислу, нехай і побудованому на знанні життя і спостережливості по відношенню до мотивів людської поведінки та рис особистості. 3-й і 5-й варіанти спираються на розуміння художнього творуяк авторського творіння, в якому все, навіть поведінка персонажів, підпорядковане авторським задумом, його ідей і цінностей, а тому пояснюється не стільки законами життя, скільки їх конструюванням з боку автора, законами творчості і письменницької уяви.

Сучасну школу часто дорікають в тому, що вона ігнорує естетичну природу художнього тексту: на уроках вчителі та їх учні головним чином переказують сюжети і обговорюють поведінку героїв - як це буває на телевізійних ток-шоу.

Поступова заміна книг кіноверсії класики теж говорить на користь того, що сама по собі літературна, словесна форма творів уже не є найважливішим при їх вивченні в школі. Опитування показало, що більшість розділяє такий підхід до героям як до живих людей, у чому, в общем-то, немає нічого поганого: так, даний підхід називається «наївно-реалістичним» і він характерний і для сприйняття, скажімо, живописного, театрального або кіномистецтва. Навіть ненависники читати або обмежуються читанням стислого переказучитачі не проти посперечатися про мотиви відмови Тетяни Онєгіна. До найбільш популярних - релігійності героїні (цікаво перше місце за популярністю цієї версії, що з'явилася в шкільних підручниках відносно недавно, хоча сам Пушкін майже не приділяє їй уваги), повазі і подяки чоловіку, а також сімейного боргу, додають також (по спадаючій популярності):

Небажання щось міняти в сталому житті, зрілість героїні - вже не юної особи;

Недовіра почуттям невдалого коханого, і навіть:

Помста йому;

Відсутність колишніх почуттів - що насправді і оплакує героїня у фінальній сцені;

Її простодушність і невміння лукавити, цілісність натури;

Небажання будувати своє щастя на нещасті іншого (популярна версія Достоєвського - має на увазі чоловіка Тетяни, так як нещастя Онєгіна при цьому неминуче, ну так він і сам винен, раніше думати треба було).

Пропонуються і інші, більш екзотичні інтерпретації, але навіть їх побіжний огляд показує, що звести їх разом ніяк не виходить - у кожного небайдужого читача виходить своя Тетяна, відповідно до його життєвим досвідом, ціннісними установками і уподобаннями. Спроба вибрати з них саму вірну неодмінно обернеться запеклої полемікою - і потрібно бути шкільним підручником, щоб уникнути тут суперечок: побіжний огляд підручників показав нам, що більшість з них прагне дати юному читачеві свою, несуперечливу концепцію образу Тетяни, в кращому випадку пропонуючи порівняти, до наприклад, критичну оцінку її Бєлінським і апологетичну - Достоєвським (ніби не-сучасник Пушкіна Достоєвський мав на неї право - зі своєї позиції, а ми, сьогоднішні, маємо право тільки вибирати з наявного).

Друга група даних відповідей пропонує бачити в авторі майстра композиції: ця версія спростовує поширене уявлення, ніби для самого Пушкіна заміжжя Тетяни було несподіванкою - так як відмова Онєгіна у відповідь на визнання Тетяни потрібно було врівноважити відмовою Тетяни у відповідь на визнання Онєгіна, і тим самим дати їм обмінятися ролями. Ця версія підтримує «довершеність» роману, підкреслює його естетичну природу - і вимагає від читача вміння насолоджуватися майстерністю автора, а не тільки життєвістю втіленої в романі інтриги. У ній менше простодушності, більше потрібно аналітичних здібностей від читача - і дуже цікаво, що вона за популярністю обійшла версію, яка пропонує бачити в Тетяні втілення авторського ідеалу розумної, свідомої дружини, на благо чоловіка і сім'ї жертвує своєю серцевої прихильністю (такою, якою незабаром виявиться обраниця серця самого поета - хоча і тут, як відомо, не вщухають суперечки).

З інших естетичних, а не психологічних пояснень, запропонованих учасниками опитування, можна згадати вказівку на її прототипу - княгиню М. Волконський, яку портретировал Пушкін (теж у своєму роді естетична задача), і підготовку майбутнього образу самовідданої «капітанської дочки» Маші Миронової; ідейну еволюцію Пушкіна від Онєгіна до Тетяни - від Заходу до Сходу, від космополітизму - до патріотизму; навіть любов автора до своєї героїні, яку він готовий віддати генералу (прообразом якого насправді сам Пушкін, можливо, і був), але ніяк не «модному тирану» Онєгіна. Видно, що в цих версіях багато протиріч - як і між «органічним» і «естетичним» підходом до образу героїні, що не заважає читачам з'єднувати обидва підходи.

Напевно, це поєднання двох підходів - (наївно) реалістичного і естетичного - і є метою літературної освіти: перший з них розвиває емоційну сферу ( «над вигадкою сльозами обіллюся») і вчить співпереживання; другий - допомагає зберігати необхідну дистанцію по відношенню до авторського вимислу і отримувати задоволення від переживань іншого, естетичного порядку. Тільки ось, напевно, слід чесно зізнатися - навіть серед дорослих людей завжди більшість тих, хто цілком задовольняється першим підходом, що вже там говорити про пересічних школярів, що мають звичку хоч іноді відкривати книгу!

Та й держава, вустами своїх чиновників регулярно сповіщаючи про «виховну роль класики», цю виховну роль бачить швидше в захопленні оцінкою самовідданого вчинку заміжньої Тетяни ( «традиційні сімейні цінності»), ніж пластичністю «онегинской строфи» ¬¬- і з радістю пожертвує естетикою заради етики. Про що свідчить, наприклад, історія трирічного насадження грудневого так званого «підсумкового твори», що зводить будь-який твір мистецтва до повчального, виховно-патріотичного кейса.

Минуло понад двісті років від дня народження генія російської літератури, всіма улюбленого Олександра Сергійовича Пушкіна. Але хочеться знову і знову повертатися до чудового пушкінського роману у віршах «Євгеній Онєгін», в якому представлена ​​молодь двадцятих років дев'ятнадцятого століття.

Образ Тетяни, який створив Пушкін в «Євгенії Онєгіні», має не менше значення, ніж образ Євгенія Онєгіна. Поет поставив перед собою мету - показати тип провінційної панянки, яка позбавлена ​​в портреті яких би то ні було романтичних, або незвичайних, або з ряду геть що виходять чорт, але в той же самий час дивно привабливою і поетичною.

Вперше ми стикаємося з нею в маєток її батьків. автор роману кілька разів підкреслює, що його героїня дуже любила природу, російську зиму, веселе катання на санках. Прекрасна природа, казки старої няні, старовинні звичаї і зробили Тетяну «російською душею».

Тетяна росте в сім'ї, відсторонити від усіх, самотньою і неласкавій дівчинкою, здебільшого зануреної в себе, в свої почуття і переживання. Вона дуже любила читати: «Їй рано подобалися романи: Вони їй заміняли все ...», - пише Пушкін про свою героїню.

По всій видимості, Тетяна намагалася зрозуміти навколишній її світ і свою власну душу, але не могла знайти відповідей на свої питання у близьких їй людей, тому вона шукає їх в книгах, в романах.

Характер Тетяни своєрідний, це позначається в тому, «що в милій простоті вона не відає обману і вірить обраної мрії». Автор підкреслює, що в ній не було ні кокетства, ні облуди - якостей, які були притаманні більшості дівчат її віку і які так не подобалися самому Пушкіну в жінках. Любов і честь для Тетяни - це святиня.

Пушкін звертає нашу увагу також на відсутність в Тетяні рис, якими наділяли своїх героїнь автори класичних творів: це яскраве поетичне ім'я або надзвичайна краса ... Автор, навпаки, відразу говорить читачеві, що Тетяна зовсім не красуня і навіть ім'я у неї незвичайне для дівчат того часу , простонародне, сільське - Тетяна.

І навіть коли вона стає важливою світською дамою, Тетяна з сумом в голосі згадує про назавжди покинутих нею «дикому саду», «бідному житло», «полиці книг» і про «смиренному кладовищі, де нині хрест ... над бідної нянею», що зайвий раз доводить близькість героїні з народом.

Тетяна Ларіна відкрила собою галерею прекрасних образів російських жінок, які морально бездоганні, вірні своїм принципам і морального обов'язку, що шукають глибокого змісту в житті. В.Г. Бєлінський говорив, що «Тетяна - істота виняткове, натура глибока, любляча, пристрасна ...» І я повністю погоджуюся з його думкою.

Примірний текст твору

А. С. Пушкін створив в романі "Євгеній Онєгін" чарівний образ російської дівчини, який назвав своїм "вірним ідеалом". Він не приховує своєї любові до героїні, свого захоплення нею. Автор переживає і сумує разом з Тетяною, супроводжує її в Москву і Петербург.

Малюючи в романі образи Онєгіна і Ленського як кращих людейепохи, всі свої симпатії і любов він, однак, віддає цій провінційній панночці з непомітною зовнішністю і простонародним ім'ям Тетяна.

Може бути, в цьому і полягає особлива привабливість і поетичність її образу, пов'язаного з простонародної культурою, яка зачаїлася в надрах російської нації. Вона розвивається в романі паралельно з дворянської культурою, зорієнтованої на західноєвропейську літературу, філософію, науку. Тому і зовнішній, і внутрішній вигляд Онєгіна і Ленського не дає можливість побачити в них саме російських людей. Володимира Ленського якнайшвидше ухвалити за німця "з душею прямо Геттінгенському", який "з Німеччини туманною привіз вченості плоди". Одяг, мова і манера поведінки Онєгіна роблять його схожим то на англійця, то на француза. Тетяну ж поет називає "руською душею". Її дитинство і юність пройшли не серед холодних кам'яних громад Петербурга або московських соборів, а на лоні привільних лугів і полів, тінистих дібров. Вона рано ввібрала в себе любов до природи, зображення якої як би домальовує її внутрішній портрет, надаючи особливу натхненність і поетичність.

Тетяна (російська душею,

Сама не знаючи, чому)

З її холодною красою

Любила російську зиму.

Для "мрійниці ніжною" природа сповнена таємниць і загадок. Ще до того, як "обмани Річардсона і Руссо" почнуть займати її розум, Тетяна легко і природно входить в чарівний світ російського фольклору. Вона цуралася гучних дитячих забав, так як "страшні розповіді зимою в темряві ночей полонили більше серце їй". Тетяна невіддільна від національної простонародної стихії з її повір'ями, обрядами, ворожіннями, ворожінням, віщими снами.

Тетяна вірила

Простонародної старовини,

І снам, і карткових ворожінням,

І прогнозам місяця.

Навіть сон Тетяни весь зітканий із образів старовинних російських казок. Таким чином, особистість Тетяни була сформована обстановкою, в якій вона росла і виховувалася не під керівництвом гувернантки-француженки, а під наглядом кріпак няні. Розвиток душі Тетяни, її моральності відбувається під впливом народної культури, побуту, традицій і звичаїв. Але на формування її розумових інтересів значний вплив надають книги - спочатку сентиментальні любовні романи, потім романтичні поеми, знайдені в онегинской бібліотеці. Це накладає відбиток на духовне обличчя Тетяни. Саме захопленість вигаданій життям творів англійських і французьких авторів виробляють в героїні книжкове уявлення про дійсність. Це надає Тетяні погану послугу. Побачивши в перший раз Онєгіна, вона закохується в нього, приймаючи Євгена за захопленого героя її улюблених книг, і пояснюється йому в любові. І після того, як зникають її ілюзії і мрії, вона знову намагається розібратися в характері Онєгіна за допомогою книг, які він читав. Але романтичні поеми Байрона з його похмурими, озлобленими і розчарованими героями знову приводять її до помилкового висновку, змушуючи побачити в улюбленому "Москвича в Гарольдовом плащі", тобто жалюгідного наслідувача літературних зразків. Надалі Тетяні доводиться поступово зживати в собі ці повітряні романтичні мрії, долати ідеалістичний книжкове ставлення до життя. І допомагає їй в цьому здорова життєва основа, яку ввібрала вона разом з побутом, звичаями і культурою російського народу, з рідною природою. В один з найважчих життєвих моментів, переймаючись любов'ю до Онєгіна, Тетяна звертається за допомогою і порадою не до матері або сестри, а до неписьменної селянки, яка була для неї найближчою й рідною людиною. Чекаючи зустрічі з Онєгіним, вона чує невигадливу народну "Пісню дівчат", яка як би висловлює її переживання.

Милі серцю Тетяни картини рідної природизалишаються з нею і у великосвітських холодному Петербурзі. Вимушена приховувати свої почуття, Тетяна своїм внутрішнім поглядом бачить знайомий сільський пейзаж, позбавлений екзотики, але овіяний неповторною красою.

Тетяна дивиться і не бачить,

Волненье світла ненавидить;

Їй душно тут ... вона мрією

Прагне до життя польовий,

У село, до бідним селянам

В відокремлений куточок.

Значить, маска "байдужою княгині" приховує обличчя "простий діви" з колишніми прагненнями. Світ моральних цінностей не змінився. Пишність розкішної вітальні, успіхи в світлі вона називає "дрантям маскараду", тому що "цей блиск, і шум, і чад" не може приховати порожнечі і внутрішнього убозтва столичного життя.

Всі вчинки Тетяни, всі її думки і почуття пофарбовані народною мораллю, яку вона увібрала в себе з дитинства. Відповідно до народними традиціями Пушкін наділяє свою улюблену героїню виняткової душевної цілісністю. Тому, полюбивши Онєгіна, вона перша пояснюється йому в любові, переступаючи умовності дворянській моралі. Під впливом народних традицій, які вселяють дітям повагу і шану до своїх батьків, Тетяна виходить заміж, підкоряючись волі матері, яка хоче влаштувати її життя.

Вимушена жити по лицемірним законам світського суспільства, Тетяна чесна і відверта з Онєгіним, тому що любить його і довіряє йому. Моральна чистота героїні особливо яскраво проявляється в її відповіді Євгену, який теж витриманий в дусі народної моралі:

Я вас люблю (до чого лукавити?),

Але я іншому віддана;

Я буду вік йому вірна.

У цих словах відбилися всі кращі риси героїні: благородство, чесність, сильно розвинене почуття обов'язку. Здатність Тетяни відмовитися від єдиної людини, якого вона любить і буде любити, говорить про її сильну волю, моральну чистоту. Тетяна просто не здатна брехати людині, яка їй відданий, або приректи його на ганьбу, щоб з'єднатися з коханою людиною. Якби Тетяна відповіла на любов Онєгіна, то порушилася б цілісність її образу. Вона б перестала бути Тетяною Ларіної, перетворившись в Анну Кареніну.

Таким чином, Тетяна постає в романі "Євгеній Онєгін" втіленням національного російського духу і пушкінським ідеалом. В її образі гармонійно поєдналися кращі сторони дворянській і простонародної культури.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.kostyor.ru/


Лише сказати, що співзвучні навіть імена «Тетяна» і «Діана», що робить їх зв'язок більш тісною. І тут Тетяна містить в собі основну художню особливість «Євгенія Онєгіна» - це безпосередній зв'язок минулого, античності до цього. Греки навіть говорили, що Пушкін викрав пояс Афродіти. Стародавні греки по їх релігійному світогляду, сповненого поезії і життя, вважали, що богиня ...

Варто лише сказати, що співзвучні навіть імена «Тетяна» і «Діана», що робить їх зв'язок більш тісною. І тут Тетяна містить в собі основну художню особливість «Євгенія Онєгіна» - це безпосередній зв'язок минулого, античності до цього. Греки навіть говорили, що Пушкін викрав пояс Афродіти. Стародавні греки по їх релігійному світогляду, сповненого поезії і життя, вважали, що богиня ...

я героїня А.С. Пушкіна, яку поет називає «милим ідеалом». А.С. Пушкін шалено закоханий в героїню, і неодноразово їй в цьому зізнається: ... я так люблю Тетяну милу мою! Тетяна Ларіна - юна, тендітна, задоволена мила панянка. Її образ дуже яскраво виділяється на тлі інших жіночих образів, Властивих літературі того часу. Вже з самого початку автор підкреслює відсутність у Тетяні тих, ...

Опановувати себе, вгамовувати себе. Раніше, до заміжжя, вона була готова пожертвувати собою, але вона не може пожертвувати честю свого чоловіка. Тетяна не здатна на обман, на угоди зі своєю совістю. Все це становить основну властивість характеру героїні, яке робить її душевний вигляд таким привабливим. "Євгеній Онєгін" - філософський роман, роман про сенс життя. У ньому Пушкін піднімав ...