«Культурна граматика» Е. Холла Категорії культури Типи культур 1. Контекст (інформація, що супроводжує культурна подія). 1. Висококонтекстуальние і нізкоконтекстуальние 2. Час. 2. монохронной і Поліхроніу 3. Простір. 3. Контактні і дистантних

Поняття контексту Характер і результати процесу комунікації визначаються, серед іншого, і ступенем інформованості його учасників. Є культури, в яких для повноцінного спілкування необхідна додатково докладна і детальна інформація. Це пояснюється тим, що практично відсутні неформальні мережі інформації і як наслідок люди виявляються недостатньо поінформованими. Такі культури називаються культурами з «низьким» контекстом.

Культури з високим контекстом В інших культурах у людей немає необхідності в отриманні більш повної інформації. Тут люди потребують лише в незначній кількості додаткової інформації, щоб мати ясну картину того, що відбувається, так як в силу високої щільності неформальних інформаційних мереж вони завжди виявляються добре поінформованими. Такі суспільства називаються культурами з «високим» контекстом. Врахування контексту або щільності інформаційних мереж культури є обов'язковим елементом успішного розуміння тієї чи іншої події. Висока щільність інформаційних мереж передбачає тісні контакти між членами сім'ї, постійні контакти з друзями, колегами, клієнтами. В цьому випадку у відносинах між людьми завжди присутні тісні зв'язки. Люди з таких культур не потребують детальної інформації про події, що відбуваються, так як вони постійно в курсі всього того, що відбувається навколо.

Висококонтекстуальние і нізкоконтекстуальние культури Порівняння двох типів культур показує, що кожна з них має спеціфіческіміособенностямі. Так, висококонтекстуальние культури відрізняє: невиражена, прихована манера мови, багатозначні і численні паузи; серйозна роль невербального спілкування і вміння «говорити очима»; зайва надмірність інформації, оскільки для спілкування досить початкових фонових знань; відсутність відкритого висловлення невдоволення при будь-яких умовах і результатах спілкування. нізкоконтекстуальние культури характеризуються такими ознаками: пряма і виразна манера мови; незначна частка невербальних форм спілкування; чітка і ясна оцінка всіх обговорюваних тем і питань; оцінка недомовленості як недостатню компетентність або слабкою інформірованностісобеседніка; відкрите вираження невдоволення

Високий і низький контекст До країн з високим контекстом культури належать Франція, Іспанія, Італія, країни Близького Сходу, Японія і Росія. До протилежного типу нізкоконтекстуальних культур можна віднести Німеччину, Швейцарію; культура Північної Америки з'єднує в собі середній і низький контексти.

Типи культур (по Г.Хофстеде) 1. Культури з високою і низькою дистанцією влади (наприклад, турецька та німецька). 2. Колективістська і індивідуалістична культури (наприклад, італійська та американська). 3. Маскулінні і фемінні (наприклад, німецька і датська). 4. З високим і низьким рівнем уникнення невизначеності (японська і американська).

Теорія культурних вимірів Г.Хофстеде Теорія заснована на результатах письмового опитування, проведеного в 40 країнах світу. Вимірювання культури: 1. Дистанція влади. 2. Колективізм - індивідуалізм. 3. Маскулінність - фемінність. 4. Ставлення до невизначеності. 5. Довгострокова - короткострокова орієнтація

Дистанція влади Дистанція влади вимірює ступінь, в якій найменш наділений владою індивід в організації приймає нерівноправність у розподілі влади і вважає його нормальним станом речей.

Уникнення невизначеності Прагнення до уникнення невизначеності вимірює ступінь, в якій люди відчувають загрозу від невизначених, незрозумілих ситуацій, і ступінь, в якій вони намагаються уникати таких ситуацій. В організаціях з високим рівнем уникнення невизначеності керівники, як правило, концентруються на окремих питаннях і деталях, орієнтовані на виконання завдання, не люблять приймати ризикованих рішень і брати на себе відповідальність. В організаціях з низьким рівнем уникнення невизначеності керівники концентруються на стратегічних питаннях, готові приймати ризиковані рішення і брати відповідальність на себе.

Фемінність маскулінність культури Мужність це ступінь, в якій домінуючими цінностями в суспільстві вважаються наполегливість, напористість, добування грошей і придбання речей і не надається особливого значення турботі про людей. Жіночність це ступінь, в якій домінуючими цінностями в суспільстві вважаються взаємини між людьми, турбота про інших і загальне якість життя. Вимірювання має важливе значення для визначення методів мотивації на робочому місці, вибору способу розв'язання найбільш складних завдань, для вирішення конфліктів.

Довгострокова короткострокова орієнтація Цінності, пов'язані з довгостроковою орієнтацією, визначаються ощадливістю і напористістю; цінностями, пов'язаними з короткостроковою орієнтацією, є повага до традицій, виконання соціальних зобов'язань і прагненню не втрачати свого обличчя. На відміну від попередніх чотирьох аспектів, для цього показника таблиця відмінностей не складалася з недостатню вивченість цієї області.

індивідуалізм Пояснюючи різницю між колективізмом і індивідуалізмом, Г.Хофстеде пояснює, що «в індивідуалістичної культури люди вважають за краще діяти як окремі особистості, а не як члени будь-якої групи. Високий ступінь індивідуалізму передбачає, що людина, перебуваючи в умовах вільних соціальних зв'язків в суспільстві, сам піклується про себе і несе повну відповідальність за свої дії: співробітники не бажають втручання організації в особисте життя, уникають опіки з її боку, сподіваються тільки на себе, відстоюють свої інтереси. Організація слабо впливає на самопочуття своїх службовців, її функціонування здійснюється з розрахунком на індивідуальну ініціативу кожного члена; просування по службі здійснюється усередині або поза організацією на основі компетенції та «ринкової вартості» працівника; керівництво знаходиться в курсі останніх ідей і методів, намагається втілити їх на практиці, стимулює активність підлеглих; соціальні зв'язки всередині організації характеризуються дистанціювання; відносини між адміністрацією та працівниками грунтуються на обліку розміру особистого внеску кожного працівника 1 ».

колективізм коллективистической суспільство, по Г.Хофстеде, «вимагає великої емоційної залежності людини від організації і відповідальності організації за своїх працівників. У коллективистических товариства людям з дитинства прищеплюють повагу до груп, до яких вони належать. Різниці між членами групи і тими, хто поза нею, немає. У коллективистической культурі працівники очікують, що організація буде займатися їх особистими справами і захищати їх інтереси; взаємодія в організації грунтується на почутті обов'язку і лояльності; просування по службі здійснюється відповідно до стажу роботи; керівники дотримуються традиційних поглядів на форми підтримки активності підлеглих; соціальні зв'язки всередині організації характеризуються згуртованістю; відносини між адміністрацією та працівниками зазвичай базуються на моральній основі, на основі особистих взаємин ».

типологія культур Р. Льюісa три типи культур: моноактівни, поліактівние, реактивні. Моноактівни це культури, в яких прийнято планувати своє життя, займаючись тільки однією справою в даний момент часу. Представники даного типу культури часто інтровертивним, пунктуальні, ретельно планують свої справи і дотримуються цього плану, орієнтовані на роботу (завдання), в суперечці спираються на логіку, небагатослівні, мають стриману жестикуляцію і міміку і т. Д. Поліактівние це товариські, рухливі народи, звиклі робити багато справ відразу, котрі планують черговість не за розкладом, а за ступенем привабливості, значущості заходу на даний момент часу. Носії даного типу культури екстравертивна, нетерплячі, балакучі, непунктуальні, графік роботи непередбачуваний (постійно змінюються терміни), орієнтовані на людські відносини, емоційні, шукають зв'язків, протекції, змішують соціальне і професійне, мають нестриману жестикуляцію і міміку. Нарешті, реактивні культури це культури, які надають найбільше значення повазі, ввічливості, які віддають перевагу мовчки і з повагою слухати співрозмовника, обережно реагуючи на пропозиції іншої сторони. Представники даного типу культури інтровертивним, мовчазні, шанобливі, пунктуальні, орієнтовані на роботу, уникають конфронтації, мають ледь вловимий жестикуляцію і міміку.

Параметри культури Сприйняття особистості Варіанти ціннісних орієнтацій Людина хороший В людині є гарне і Людина поганий погане Сприйняття світу Людина домінує над Гармонія Підпорядкування природою Відносини між людьми Будуються індивідуально Будуються в групі латерально Будуються в групі ієрархічно Ведучий спосіб діяльності Робити (важливий результат) Контролювати (важливий Існувати (все відбувається процес) спонтанно) Час Майбутнє Справжнє Минуле Простір Приватне Змішане Публічне

Клукхон і Ф. Л. Штротбек Для вимірювання культурних відмінностей Ф. Клукхон і Ф. Л. Штротбек використовували шість параметрів: особистісні якості людей; їхнє ставлення до природи і до світу; їхнє ставлення до інших людей; орієнтацію в просторі; орієнтацію в часі; провідний тип діяльності.

Особистісні якості людей Людина хороший В людині є гарне і погане Людинапоганий

Відносини між людьми Будуються індивідуально Будуються в групі латерально Будуються в групі ієрархічно

Ведучий спосіб діяльності Робити (важливий результат) Контролювати (важливий процес) Існувати (все відбувається спонтанно)

Схема аналізу орієнтації різних культур, розроблена в Прінстоні ставлення до природи: людина - господар природи, живе в гармонії з природою або ж підпорядкований природі; ставлення до часу: час сприймається як нерухоме (rigid) або «поточний» (fluid); орієнтація на минуле сьогодення або майбутнє; відношення до дії орієнтація на дію або стан (doing / being); Характер контексту комунікації високонтекстние і нізкоконтекстние культури; Ставлення до простору: приватна чи суспільний простір; Ставлення до влади: рівність чи ієрархія; Ступінь індивідуалізму: індивідуалістичні або колективістські культури; Змагальність: змагальні або кооперативні культури; Структурність: нізкоструктурние культури (терпиме ставлення до непередбачуваних ситуацій і невизначеності, незнайомим людямі ідеям; незгоду із загальноприйнятою думкою прийнятно); або високоструктурний культури (потреба в передбачуваності, писаних і неписаних правилах; конфлікт сприймається як загроза; альтернативні точки зору неприйнятні) Формальність: формальні або неформальні культури

Аккультурация - процес і результат взаємного впливу різних культур, при якому представники однієї культури переймають норми цінності і традиції іншої культури.

Основні форми акультурації Асиміляція - варіант акультурації, при якому людина повністю приймає цінності і норми іншої культури, відмовляючись при цьому від своїх норм і цінностей. Сепарація - заперечення чужої культури при збереженні ідентифікації зі своєю культурою. У цьому випадку представники недоминантной групи вважають за краще більшу або меншу ступінь ізоляції від домінантною культури. Маргіналізація означає, з одного боку, втрату ідентичності з власною культурою, з іншого - відсутність ідентифікації з культурою більшості. Ця ситуація виникає через неможливість підтримувати власну ідентичність (зазвичай в силу якихось зовнішніх причин) і відсутності інтересу до отримання нової ідентичності (можливо, через дискримінації чи сегрегації з боку цієї культури). Інтеграція являє собою ідентифікацію як зі старою, так і з новою культурою.

Освоєння культури (по М. Беннет) Етноцентрістсткіе етапи. Етноцентризм - це сукупність поглядів на власної етнічної спільності і культурі як центральної по відношенню до інших. Етнорелятівістскіе етапи. Етнорелятівізм - визнання і прийняття культурних відмінностей.

Етноцентристські етапи 1. Заперечення культурних відмінностей між народами: а) ізоляція; б) сепарація - зведення фізичних або соціальних бар'єрів. 2. Захист (людина сприймає культурні відмінності як загрозу для свого існування). 3. Применшення (мінімізація) культурних відмінностей.

Етнорелятівістскіе етапи 1. Визнання культурних відмінностей. 2. Адаптація (усвідомлення того, що культура є процесом). 3. Інтеграція - пристосування до чужої культури, яка починає відчуватися як «своя».

Культурний шок - стресовий вплив нової культури на людину. Термін введений К. Обергом в 1960 р Для опису механізму культурного шоку він запропонував термін U подібна крива.

Культурний шок U Добре, погано, дуже погано, краще, добре Етапи: 1) емоційний підйом; 2) негативний вплив навколишнього середовища; 3) критична точка; 4) оптимістичний настрій; 5) адаптація до чужої культури.

Фактори, що впливають на культурний шок Індивідуально особистісні характеристики людини: вік, освіта, склад розуму, склад характеру, обставини життєвого досвіду. Групові характеристики: культурна дистанція, наявність традицій, наявність економічних і політичних конфліктів між країнами.

Міжкультурна компетенція МК - це заснована на знаннях і уміннях здатність людини здійснювати МКО за допомогою створення спільного для комунікантів значення того, що відбувається і досягати позитивного для обох сторін результату спілкування. Передбачає наявність у індивіда толерантності культурної чутливості.

Способи формування міжкультурної компетенції 1. За методом навчання: дидактичні і емпіричні. 2. За змістом навчання: загальнокультурні і культурно специфічні; 3. За сферою, в якій прагнуть досягти результатів: когнітивні, емоційні, поведінкові.

1. Теоретичні підходи до дослідження

Дослідження ефективності практик отримання освіти за кордоном з точки зору сприйняття, засвоєння і відтворення одержувачами соціокультурних та інституційних норм і правил концентрується на вивченні таких соціальних явищ, як: міжкультурна комунікація; соціокультурна адаптація індивіда в чужій йому групі; мінливість соціально-нормативного свідомості людини; сприйняття групою чужака, який прийшов ззовні; ставлення індивіда до своєї колишньої середовищі після отримання досвіду взаємодії з чужим йому суспільством на нормативному, культурному, психологічному рівні.

Феномен міжкультурної взаємодії, проблема асиміляції норм і культурних зразків і адаптації людини в іншому середовищі отримали всебічне висвітлення в теоретичній соціології. Розглянемо деякі теоретичні концепції, які інтерпретують ситуацію індивіда, який опинився в іншій країні, в плані його соціального і культурного взаємодії, і які можуть бути використані в якості теоретико-методологічних категорій аналізу.

Дослідження асиміляції західних норм і культурних зразків безпосередньо пов'язано з феноменом міжкультурної комунікації, оскільки асиміляція як така є результатом процесу міжкультурної комунікації між індивідом, які опинилися в чужому середовищі, і місцевим співтовариством.

Поняття «міжкультурна комунікація» було введено в науковий обіг американськими дослідниками Е. Холом і Д. Трагером в 1954 р в книзі «Культура як комунікація: модель і аналіз». В їх роботі міжкультурна комунікація розглядалася як особлива область людських відносин. Пізніше в роботі «Німий мову» Е. Холл розвиває ідеї про взаємозв'язок культури і комунікації і вперше виводить цю проблему на рівень не тільки наукових досліджень, але й стати самостійною навчальної дисципліни. Е. Хол розробив модель культури за типом айсберга, де найбільш значущі частини культури знаходяться «під водою», а то, що є очевидним, - «над водою». Тобто неможливо «побачити» саму культуру. Інакше кажучи, щоб зрозуміти і пізнати іншу культуру, недостатньо одних спостережень. Повноцінне вивчення може статися лише при безпосередньому контакті з іншою культурою, який багато в чому означає міжособистісна взаємодія. Автор вважає, що ціннісні орієнтації індивідів (щодо дій, комунікації, ситуативного оточення, часу, простору і т.п.) регулюють комунікативні дії в тому чи іншому ситуативному контексті і таким чином відбувається певний обмін досвідом між вихідцями з різних культур. Слід також зазначити, що Е. Хол став основоположником міжкультурної комунікації як окремої дисципліни.

Вивчення міжкультурної комунікації часто здійснюється із застосуванням системного підходу (Т. Парсонс, К.-О. Апель, Н. Луман, К. Дойч, Д. Естон, С.Кузьмін жартував А.Уемов). Відповідно до цього підходу в соціології об'єктом соціології оголошуються різноманітні соціальні системи, тобто так чи інакше впорядковані сукупності взаємовідносин людей, в тому числі і така соціальна система, як суспільство. Міжкультурна комунікація в даному випадку є взаємодія двох і більше систем. Взаємодія може здійснюватися різними способами, Але так чи інакше це свого роду обмін елементами систем, якими можуть бути як індивіди, так і інформація, знання, культурні цінності та соціальні норми. На відміну від Е. Хол і Д.Трагера, які бачать в міжкультурної комунікації особливу область людських відносин, ряд інших дослідників мають на увазі під цим явищем взаємодія систем, де люди є не представниками культур, а лише їх елементами.

Теорія культурного релятивізму (І. Гердер, О. Шпенглер, А. Тойнбі, У.Самнер, Р. Бенедикт, Н.Я.Данилевский, К. Н. Леонтьєв, Л. Н. Гумільов) наполягає на самостійності і повноцінності кожної культури, де успішність міжкультурної комунікації пов'язана зі стійкістю культурних суб'єктів і відмовою від ідеї універсальності західної соціокультурної системи. Інакше кажучи, у цій теорії відбувається критика процесу асиміляції як такого і на перше міжкультурного спілкування ставиться унікальність кожної культури. Тобто різниця між нормами, культурами, способом життя людей, що спілкуються вихідців з різних країнні в якій мірі не повинна ставати каменем спотикання для успіху даного спілкування. Взаємообмін культурними практиками в даному випадку - скоріше, негативне, ніж позитивне явище.

Вивчення взаємодії індивіда з чужої середовищем, його адаптація до неї є також однією з основних проблем етносоціології. Особливий акцент етносоціологи роблять на процесі, що відбувається з людиною в новій групі, стадіях і фазах змін людського відчуття групової приналежності. Російський дослідник С.А. Татунц в своїй роботі «Етоносоціологія» розглядає проблему взаємодії представників різних культур, особливу увагу приділяючи адаптації людини, що потрапила в чужу йому усталену середу зі своїми правилами, нормами і культурними зразками.

У Етносоціологія процес знаходження представника однієї країни в іншу, чужої йому країні, процес його взаємодії з чужою йому середовищем прийнято називати соціокультурної адаптацією. Соціокультурна адаптація в іншому середовищі відбувається в двох формах - асиміляції і акультурації. У першому випадку людина (група) приймає (добровільно або примусово) цінності і норми приймаючої етнічного середовища. У новому середовищі мігранти, переселенці як би розчиняються. Тоді вже ні вони себе, ні приймаюче середовище не сприймають їх як «чужинців» або «іноземне меншість». Як пише автор, на думку більшості вчених, повна асиміляція, розчинення може відбуватися лише в другому, третьому поколінні. У іншому випадку зберігаються свої основні етнокультурні характеристики, але меншини беруть норми і цінності нової соціокультурної середовища і виконують їх.

Залежно від цілей людини адаптація може мати різний часовий характер: короткий і тривалий. При короткочасної адаптації осіб, зберігаючи приналежність до своєї культурної групи і експліціруя її, опановує новим для себе мовою, встановлює контакти і спілкування. Вважається, що така адаптація триває до двох років, а понад два роки, перебуваючи в новій етнічному середовищі, необхідно проявляти більшу залученість і активність.

У структурі соціокультурної адаптації С.А. Татунц розрізняє три компоненти:
ситуацію, потреба, здатність. Передбачається, що мігрант повинен пройти три обов'язкові стадії. Перша стадія - пристрій, що включає пошук і знаходження житла, роботи. На другій стадії адаптації відбувається пристосування до мови, природно-екологічному середовищі, конфесійності і суспільного життя. Третя стадія - асиміляція пов'язана з усуненням всього комплексу дискомфортних аспектів через набуття
нової ідентичності, коли колишній мігрант стає частиною приймаючої етнічного середовища.

Успіх соціокультурної адаптації залежить від правильного балансу індивідуальних потреб людини та вимог приймаючої етнокультурного середовища. Цей баланс, в свою чергу, залежить від особистості, яка повинна мати високий ступінь самоконтролю і дотримуватися загальноприйнятих нормативні вимоги нового середовища.

Якщо переносити вищесказане на досліджувану нами проблематику, то можна відзначити, що, по-перше, особливо гострими для молодого чоловіка, Який опинився за кордоном, можуть бути проблема освоєння мови і комплексні дискомфорт через втрату «грунту під ногами» у вигляді звичних соціальних орієнтирів, норм і правил.

Інший дослідник, К. Додд, вивчаючи міжкультурна взаємодія в етносоціологічному аспекті, в свою чергу приділяє увагу індивіду, який опинився в чужорідному середовищі. У роботі «Динаміка міжкультурної комунікації» автор детально розглядає проблему взаємодії людини з чужим йому оточенням.

За К. Додду, людина, опинившись в чужорідному середовищі, в першу чергу відчуває «культурний шок», інакше кажучи, це відчуття дискомфорту, безпорадності, стан дезорієнтації, тривоги через втрату звичних символів і знаків соціальної комунікації і відсутності нових знань. Культурний шок - це в першу чергу соціально-психологічне явище, причинами якого можуть бути також складності початкового контакту з новою етнокультурної середовищем, стан невпевненості і т.д.

Додд виділяє три основні категорії симптомів культурного шоку:

психологічна (безсоння, постійні головні болі, розлад шлунка
і т.д.);

емоційна (дратівливість, неспокій, туга по дому, часом переходить в параною);

комунікативна (замкнутість, труднощі у взаєминах навіть з близькими, постійне невдоволення, фрустрація).

Період культурного шоку у індивіда, який опинився в чужій країні, без сумніву, перешкоджає міжкультурної комунікації. Через погане самопочуття, як фізичного, так і психічного, людина починає «закриватися» і уникати нового оточення. Подолання цього періоду - одна з головних задач емігранта на шляху до нормального існування серед чужих йому людей.

1. Приїхавши в іншу, як правило, благополучну країну, емігрант відчуває радісне хвилювання. Додд трактує цей стан як задоволення правильно прийнятим
рішенням переселитися в це прекрасне місце. Приїхав подобається буквально все, що його оточує, він знаходиться в стані, близькому до ейфорії. Додд називає цю стадію "медовим місяцем". І дійсно, тривалість такого стану може варіюватися в залежності від характеру індивіда, від короткого проміжку часу до місяця.

2. Друга стадія свідчить про закінчення медового місяця. Стикаючись з безліччю проблем, людина починає усвідомлювати, що передчуття щасливих очікувань - всього лише ілюзія, прикрашена враженнями медового місяця і посилена ейфорією перших днів перебування на новому місці, і починає усвідомлювати, що помилився, приїхавши сюди. За Додду, ця стадія називається "все жахливо".

3. Подолання культурного шоку - процес так званого пристосування, «уживання» в новому середовищі, який може проходити по-різному у різних індивідів і мати різні за своєю суттю результати.

К. Додд спробував більш структуровано розглянути процес взаємодії
індивіда з новою для нього середовищем і виділити чотири можливі лінії поведінки людини, що опинилася в чужій для нього країні.

Перша модель поведінки - «Fligt»: втеча, або пасивна автаркія. Це спроба уникнути прямих контактів з чужою культурою. Мігранти створюють свій мікросвіт, в якому живуть «свої», одноплемінники і є своя етнокультурна середу. Цю модель поведінки ще називають «гетто». Геттоїзація характерна для етноменьшінств, що опинилися переселенцями та біженцями, тих, хто живе у великих індустріальних столицях і мегаполісах. Так, існують турецький квартал Кройцберг в Берліні, російськомовний Брайтон-Біч у Нью-Йорку, арабські квартали в Парижі, вірменські в Лос-Анджелесі. Тут кажуть на рефлективний мовою, дотримуються звичаї і традиції своєї етнічної групи.

Друга модель - «Fight»: боротьба, або агресивна автаркія. У мігрантів відбувається активний прояв етноцентризму. Нова реальність сприймається неадекватно, нова культура критикується. Мігранти намагаються перенести свої етнічні стереотипи і зразки поведінки в нове середовище.

Третя модель - «Filter»: відділення, або фільтрація. Вона проявляється як різноспрямована стратегія: 1) повна відмова від нової культури і тверда прихильність своєї культури; 2) повне сприйняття нової культури і відмова від колишньої.

Четверта модель - «Flex»: гнучкість, флексибільність. Мігрант усвідомлює необхідність прийняття нового коду культури - мови, жестів, норм, звичок; нового етнічного фрейма. Інакше кажучи, людина адаптується в новому середовищі, слід її установкам, нормам і т.п., але при цьому не відмовляється від старого, зберігає для себе цінність минулого і при нагоді може повернутися до колишнього способу життя.

Дві перші стратегії поведінки обумовлені втратою звичних символів, знаків соціальної комунікації і відсутністю нових знань. Вони ускладнюють міжетнічна взаємодія. Вибираючи третю модель, коли зберігається прихильність до своєї культури, людина ідентифікує себе зі своєю етнічною групою, пропагує і поширює свою культуру, фактично сприяє диалогизации культур, подоланню ізоляціонізму.

Четверта модель поведінки змінює культурну ідентичність людини, він повністю приймає нове і слід новому етнічному кадру. Даний процес може проявлятися як на рівні зовнішніх спостережуваних поводжень, так і на рівні соціального сприйняття: у людини формуються нові установки, погляди, оцінки, цінності.

Третя і четверта моделі являють собою вихід з кризи міжетнічних взаємодій.

Цікавий погляд на відносини іноземця з місцевими жителями можна знайти у німецького соціолога Р. Штіхве в роботі «Абівалентность, індиферентність і соціологія чужого». Автор розглядає соціальне явище «чужого» і висуває свої тези відносно ставлення його взаємодії з середовищем на різних рівнях. Згадка положень даної роботи здається нам доцільним, оскільки в ній дається погляд на досліджувану проблему з іншого боку, тобто з позиції суспільства, до якого включаються іноземні індивіди, і у нас з'являється можливість краще зрозуміти характер досліджуваного взаємодії.

Сприйняття суспільством чужака, новоприбулого індивіда і взаємодія з ним, по Штіхве, носить досить різнобічний і складний характер. Основна думка, яку висловлює автор, - образ чужого в суспільстві може приймати різні форми.

Перша така форма характеризується тим, що чужий, з'явившись в певному місці, з одного боку, є кимось іншим, відмінним від даного суспільства по ряду критеріїв, таких, як його соціальні і культурні установки, норми поведінки, знання і навички. Він сприймається в цьому сенсі саме як чужий, якого люди уникають і цураються в силу того, що він несе своїми відмінностями певне занепокоєння усталеному порядку тієї чи іншої групи. У той же час чужий - це певне нововведення і привід суспільству замислитися над своїм порядком і плином життя. Знання, навички, інший погляд на соціальні норми і підвалини - то, що може послужити групі, в якій він опинився, для розвитку і змін. Як пише Штіхве, «чужий втілює відхилені або нелегітимні можливості, які через нього неминуче повертаються в суспільство». Чужий надає, наприклад, можливість ієрархії, верховної влади вождя або монарха, що пояснює, чому в традиційних африканських суспільствах на початку Нового часу і в XIX ст. зазнали аварії європейці часто ставали вождями або монархами. Або ж він втілює неминучу з економічних причин можливість лихварства, яка не сполучається з багатьма поширеними ціннісними орієнтаціями, і тому витісняється в фігуру чужого. На прикладах такого типу стає ясно, що суспільство у фігурі чужого створює для себе обурення, які необхідні для його подальшої еволюції і насправді не є несподіваними. Автор застерігає, що нерідко суспільство саме формує таку фігуру чужого, щоб виправдати зміни, що вживаються в ньому. Тобто, першу форму амбівалентності ставлення до чужого можна назвати як «чужий-відщепенець і чужий-новатор».

Друга форма амбівалентності ставлення до чужого пов'язана з конфліктом інституалізовані нормативних очікувань і структурних можливостей їх реалізації. На одній стороні знаходиться неминуча обмеженість ресурсів майже будь-якого суспільства, яка примушує до стратегічно ощадливо, вороже забарвленого поводження з усіма, хто не належить до тісної сімейному коліабо ж певної спільноти людей, де все так чи інакше пов'язані між собою. Але цьому тиску обмеженості ресурсів протистоять широко поширені у всіх суспільствах інституалізовані мотиви реципрокного, які вводять в ранг норми допомогу і гостинність по відношенню до чужих. Інакше кажучи, має місце протиріччя у ставленні до чужого. З одного боку, він сприймається як ворог, який прагне поглинути, використовувати частину ресурсів суспільства, в якому опинився, - будь то матеріальні блага, культурні цінності, інформація або знання і навички. З іншого боку, чужий одночасно з цим є гостем, який приїхав з іншої країни, що вимагає певного поводження з ним в зв'язку з нормами гостинності, наприклад такими, як привітність місцевих жителів, готовність до надання допомоги, починаючи з проблем орієнтування в чужому середовищі і закінчуючи фізичною допомогою. Як пише автор, коливання в розумінні «чужого» між гостем і ворогом явно пов'язане з конфліктом названих структурних і нормативних імперативів: обмеженості ресурсів і обов'язковості реципрокности. Інакше кажучи, ця форма амбівалентності ставлення до чужого - «чужий-ворог і чужий-гість».

Далі автор пише про тенденції по відношенню до чужого в сучасних суспільствах. Поряд зі згаданими формами амбівалентності сприйняття чужого намітилася тенденція, яка полягає в тому, що суспільство прагне якимось чином звести нанівець саме існування категорії «чужого». Оскільки існування чужого несе в собі певну соціальну напруженість, не дивно, що люди прагнуть якось нейтралізувати цю напруженість тими чи іншими способами. Автор виділяє кілька таких способів.

1. «Невидимість» чужого. Чужий сприймається як щось, що має негативне забарвлення, як людина, що несе загрозу, але дане відношення поширюється не на конкретних людей, які приїхали з інших країн, а скоріше на «міфічні», як висловлюється автор, Бастардо. Тобто, категорія чужого стає чимось невидимим, обговорюваних серед індивідів, але при цьому до певних захворювань і конкретним людям подібне ставлення не проявляється. Їх «чужість» або ігнорується, або сприймається як даність.

2. Універсалізація чужих. Це так зване зведення нанівець категорії чужого в свідомості людей, як висловлюється автор - «розставання з чужим», яке здійснюється різними способами. Інакше кажучи, чужий як цілісне явище перестає існувати в суспільстві.

3. Декомпозиція чужого. Вона полягає в тому, що цілісна особистість чужого розпадається на окремі функціональні сегменти, які набагато легше подолати. У сучасному суспільстві все більше нетривалих взаємодій, партнери по інтеракції залишаються тому чужими один одному, цілісність особистості у всіх її турбують аспектах відступає за сам акт взаємодії. У цьому сенсі ми маємо справу з економікою, що розвивається диференціацією особистих і безособових зв'язків. І саме чужий - протагоніст подібної диференціації. Інакше кажучи, людина як єдина особистість перестає існувати, він починає сприйматися в різних своїх іпостасях у відповідних різних спільнотах. Особисті і безособові зв'язку якраз і визначають характер сприйняття чужого. На рівні особистих зв'язків, таких, як дружба, неформальне спілкування, чужий може діяти на оточуючих дратівливо, посилювати відчуття чужості. Але, перебуваючи в суспільстві, іноземцю все частіше і частіше доводиться виходити саме на безособовий рівень спілкування, де мова йде про соціальні аспекти спілкування, таких, наприклад, як ділові переговори, і тут якщо чужий залишається чужим комусь, то це його якість стає очікуваним і нормальним, перестає турбувати і більше не викликає потреби якось переробити чужість.

4. Типізація чужого. Цей аспект втрати значення категорії чужого полягає в значущості типізації та категоризації у процесах взаємодії. У той час як зв'язку з близькими людьми засновані на симпатії, включають індивідуальності обох сторін, чужий сприймається тільки через типізацію, через зарахування до будь-якої соціальної категорії. Тут явно передбачається успішне подолання початкової невизначеності. Чужий більше не є приводом невизначеності; він може бути точніше визначено за допомогою категоріального віднесення. Для положення чужого в колишніх суспільствах було характерно, що він часто перебував на якій-небудь одній стороні розрізнень, в яких явно не передбачалося третій можливості. Таким чином, залишалося або жорстке включення до однієї з двох сторін, або ні для кого з учасників заздалегідь не прораховується коливання між обома сторонами. Одне з цих розрізнень - споріднений / чужий. Тепер же з'являється так званий третій статус. Ця категорія може бути описана наступним чином: Пов'язані з нею люди не є ні друзями, ні ворогами, ні близькими, ні чужими. Пануюча установка оточуючих по відношенню до них - індиферентність. На місце гостинності або ворожості заступає постать індиферентності в якості нормальної установки по відношенню до майже всім іншим людям.

Проблеми взаємодії індивіда з представниками чужого йому суспільства розглядаються Г. Зіммель в роботі «Екскурс про чужому». Зіммель аналізує поняття чужака - людини, що опинилася в групі, що відрізняється від нього за різними критеріями. Чужинець - це мандрівник, який приходить ззовні. Він, отже, саме просторово чужий, оскільки група ідентифікує себе з певним простором, а простір, «грунт» - з собою. Чужинець, визначає Зіммель, це не той, хто приходить сьогодні, щоб піти завтра. Він приходить сьогодні, щоб залишитися на завтра. Але, залишаючись, він продовжує бути чужаком. Група і чужинець різнорідні, в цілому ж вони утворюють якесь більш широке єдність, в якому необхідно брати до уваги обидва боки. В історії чужак виступав як торговець, а торговець - як чужинець. Чужакові властива об'єктивність, тому що він не заплутаний у внутрішньогрупових інтересах. Але тому він також і вільний, а значить, підозрілий. І часто він не тільки не може розділити з групою її симпатії і антипатії, і тому здається людиною, яка хоче зруйнувати існуючий порядок, а й дійсно стає на бік «прогресу», проти панівних звичаїв і традицій.

Ключовим критерієм для визначення чужака у Зіммеля служить «єдність близькості і віддаленості» чужака по відношенню до групи (причому спочатку цей критерій сприймається як просторовий). Така єдність може позначати дистанцію, кордон, мобільність, фіксованість. Ці поняття допомагають визначити специфіку взаємодії чужака з групою. Суть цієї специфіки становить «свобода» чужака, наслідки якою для групи і для самого чужака, головним чином, і займають Зіммеля. Щоб прояснити сенс цієї свободи, необхідно зрозуміти, що таке згадана «віддаленість», дистанція, що має цілком певну точку відліку - групу, але не певна ні за кінцевим пунктом, ні по протяжності. Для групи ці останні параметри несуттєві в характеристиці чужака; важливо лише те, що він віддаляється від групи і віддаляється саме від цієї, конкретної, групи; його присутність в ній значимо лише тому, що дозволяє зафіксувати цей процес віддалення або повернення до цієї групи. Група не стежить і не контролює чужака на всьому протязі дистанції, тому його відчуження не є депривації або схизмой. Швидше, це позиція спостерігача, коли є об'єкт спостереження - група і коли спостереження становить істота взаємини чужака з групою, лейтмотив, напруженість і динаміку цього відносини.

«Чужинець» не пов'язаний безумовно ні з однією групою, він протистоїть їм усім; це відношення - не просто неучасть, але певна структура співвідношення віддаленості і близькості, байдужості і залученості, в рамках якого мислимо, хоча і гідне осуду - «зі своїм статутом у чужий монастир». Об'єктивність і свобода чужака визначають і специфічний характер близькості з ним: відносини з чужинцем абстрактні, з ним можна розділяти лише самі загальні риси, Ті, які об'єднують будь-якої людини з будь-яким. Процес віддалення, «відчуження», перетворення в чужака показаний Зиммелем як процес універсалізації. Спільність рис між людьми, у міру її поширення на велику сукупність, віддаляє їх один від одного. Чим більше унікально те, що їх пов'язує, тим тісніше зв'язок. Чим більше це загальне поширюється за межі їхніх стосунків, тим менше тісні ці відносини. Такого роду спільність універсальна і може пов'язувати з ким завгодно: основою таких відносин можуть служити, наприклад, «загальнолюдські цінності» і, мабуть, сама «загальнолюдська» з них - гроші. Універсальність спільності підсилює в ній елемент випадковості, сполучні сили втрачають специфічний, доцентрові характер.

Теоретичного розгляду ситуації, коли людина прагне зрозуміти культурні зразки соціальної групи, з якою він хоче зблизитися, присвячена робота А. Шютц «Чужинець. Нарис соціальної психології ». Під «чужаком» автор розуміє «дорослого індивіда нашого часу і нашої цивілізації, що намагається домогтися постійного визнання або, по крайней мере, терпимого ставлення до себе з боку групи, з якою він зближується». Шютц аналізує, яким чином відбувається це зближення, порівнюючи прийняття культурних зразків людиною, що народилася в даній групі, і людиною, що є для неї «чужим».

Шютц вважає, що кожна народжена або вихований в групі приймає заздалегідь готову стандартизовану схему культурного зразка, яка вручається йому предками. Ця схема не піддається сумніву і виступає керівництвом у всіх ситуаціях, що виникають в соціальному світі. Знання, яке відповідає культурному зразком, приймається як само собою зрозуміле до тих пір, поки не доведено протилежне. Це знання дозволяє, уникаючи небажаних наслідків, досягати в будь-якій ситуації мінімальними зусиллями найкращих результатів. Таким чином, функція культурного зразка полягає у виключенні, елімінації трудомісткого дослідження, надання готових посібників.

Справа в тому, що в повсякденному житті людина лише частково зацікавлений в ясності свого знання, тобто повному розумінні зв'язків між елементами свого світу і тими загальними принципами, які цими зв'язками керують. Він не задається питанням, як, наприклад, влаштований його автомобіль і які закони фізики роблять можливим його функціонування. Людина, вважає Шютц, приймає як само собою зрозуміле, що інша людина зрозуміє його думку, якщо вона буде виражена чіткою мовою, і відповідним чином на неї відреагує; при цьому його анітрохи не цікавить, як взагалі можливо пояснити це «чудесне» подія. Більш того, він взагалі не прагне до істини і не вимагає визначеності: «все, що йому потрібно, - це інформація про ймовірність і розуміння тих шансів і ризиків, які привносяться наявною ситуацією в майбутній результат його дій».

Тим часом чужинець, в силу свого особистісного кризи, не поділяє вищезгаданих припущень. По суті, він стає людиною, якій доводиться ставити під сумнів чи не все, що членам тієї групи, з якою він зближується, здається безсумнівним. Культурний зразок цієї групи не володіє для нього авторитетом, хоча б в силу того, що він не був причетний до живої історичної традиції, яка цей зразок сформувала. Зрозуміло, чужинець знає, що культура цієї групи має свою особливу історію; більш того, ця історія йому доступна. Однак вона ніколи не ставала такою ж невід'ємною частиною його біографії, якою була для нього історія його рідної групи. Для кожної людини елементами способу життя стають ті звичаї, за якими жили його батьки і діди. Отже, пише А. Шютц, чужинець вступає в іншу групу як неофіт . У кращому випадку він може бути готовий і здатний розділити з новою групою в живому і безпосередньому досвіді загальне сьогодення і майбутнє; однак при будь-яких обставинах він залишається виключений з аналогічного загального переживання минулого. З точки зору приймаючої його групи, він - людина, у якого немає історії.

Культурний зразок рідної групи все ще продовжує залишатися для чужинця результатом безперервного історичного розвитку і елементом його біографії; а тому цей зразок як був, так і залишається для його «щодо природного світогляду" не піддається сумніву схемою співвіднесення. Отже, чужинець природним чином починає інтерпретувати нове соціальне середовище в категоріях звичного мислення.

Відкриття, що багато в його новому оточенні сильно відрізняється від того, яким він очікував це побачити, будучи вдома, часто є першим шоком, якому піддається віра чужого в значимість звичного «звичайного мислення». Крім того, що чужинець зазнає труднощів у прийнятті культурних зразків, він стикається з фактом, що у нього немає статусу члена соціальної групи, до якої він хотів би приєднатися, і що він не може знайти вихідну точку для орієнтації.

Значною перешкодою, бар'єром на шляху до асиміляції культурних зразків стає для чужого мову, якою розмовляють в даній соціальній групі. Як схема інтерпретації і вирази мову не перебуває просто з лінгвістичних символів, каталогізованих в словнику, і синтаксичних правил. Перші перекладаються на інші мови, останні зрозумілі через їх співвідношення з відповідними або відхиляються правилами непроблематично рідної мови. Однак існує ряд і інших факторів:

1. Навколо кожного слова і кожного пропозиції, якщо використовувати термін У. Джемса, знаходяться «периферії», які оточують їх ореолом емоційних цінностей, які самі по собі залишаються невимовними. Ці «периферії», пише Шютц, як поезія: «їх можна покласти на музику, але перевести не можна».

2. У будь-якій мові є слова з кількома значеннями, які також наводяться в словнику. Однак крім цих стандартизованих конотацій кожен елемент мови набуває особливого вторинне значення, похідне від контексту або соціального середовища, в якій він використовується, а також, на додачу до того, ще й особливого відтінку, пов'язаний з конкретними обставинами його вживання.

3. У кожній мові є спеціальні терміни, жаргонізми і діалекти, вживання яких обмежується особливими соціальними групами, і їх зміст теж може бути засвоєний чужаком. Однак крім цього кожна соціальна група, якою б маленькою вона не була, має свій власний приватний код, зрозумілий тільки тим, хто брав участь в загальних минулих переживаннях, в яких він виник.

Всі вищеназвані специфічні тонкощі доступні тільки членам самої групи. І всі вони відносяться до їх схемою вираження. Їх неможливо дати або вивчити так, як, наприклад, словниковий запас. Щоб вільно користуватися мовою як схемою вираження, людина повинна написати на цій мові любовні листи, повинен знати, як на ньому моляться. Безумовно, проблеми з мовою ускладнюють для «чужого» процес асиміляції норм і культурних зразків.

Застосовуючи все це до культурного зразком групового життя в цілому, можна сказати, що член групи схоплює з одного погляду нормальні соціальні ситуації, в які він потрапляє, і негайно виловлює готовий рецепт, що підходить для вирішення наявної проблеми. Його дії в цих ситуаціях демонструють всі ознаки звичності, автоматизму і полуосознанності. Це стає можливим завдяки тому, що культурний зразок забезпечує своїми рецептами типові рішення типових проблем, доступних для типових дійових осіб.

Однак для чужого зразок групи, з якою він зближується, гарантує не об'єктивну ймовірність успіху, а скоріше чисто суб'єктивну ймовірність, яка повинна перевірятися крок за кроком. Тобто він повинен упевнитися, що рішення, запропоновані новою схемою, також приведуть до бажаного результату в його становищі аутсайдера або новачка, який виріс поза системою цього культурного зразка. Він повинен в першу чергу визначити ситуацію. Тому він не може зупинитися на приблизному знайомстві з новим зразком, потребує експліцитно знанні про його елементах, питаючи не тільки ЩО, але і ЧОМУ.

Іншими словами, культурний зразок групи є для чужинця якимось проблемним полем, яке необхідно досліджувати. Всі ці факти пояснюють дві риси установки чужого по відношенню до групи, на які практично всі соціологи, які займалися цією темою, звертали увагу: об'єктивність чужого і його сумнівну лояльність .

Основна причина об'єктивності чужака криється в його переживанні вузькості і обмеженості «звичного мислення», навчити його, що людина може втратити свій статус, свої життєві орієнтири і навіть свою історію і що нормальний спосіб життя завжди набагато менше непорушний, ніж здається. Тому чужак зауважує назрівання кризи, здатного похитнути самі основи «щодо природного світогляду», в той час як всі ці симптоми залишаються непоміченими для членів групи, покладаються на непорушність свого звичного способу життя.

Дуже часто закиди в сумнівній лояльності народжуються з подиву членів групи з приводу того, що чужинець не приймає весь її культурний зразок в цілому в якості природного і правильного способу життя і як кращий з усіх можливих рішень будь-якої проблеми. Чужинця дорікають в невдячності, оскільки він відмовляється визнати, що пропонований культурний зразок дарує йому притулок і захист. Однак ці люди не розуміють, що чужинець, який перебуває в стані переходу, взагалі не сприймає цей зразок як кров, та ще дає захист: «для нього це лабіринт, в якому він втратив будь-яке почуття орієнтації».

Важливо відзначити, що Шютц утримався від дослідження самого процесу асиміляції, роблячи акцент на проблемі зближення, що передує асиміляції. Адаптація чужака до групи, спочатку уявній йому дивною і незнайомій, являє собою безперервний процес дослідження культурного зразка цієї групи. Якщо процес дослідження буде успішним, цей зразок і його елементи стануть для новачка самі по собі зрозумілі, перетворяться для нього в непроблематично спосіб життя. В такому випадку чужак перестане бути чужаком.

Інший аспект процесу взаємодії індивіда з чужою йому середовищем розглядається А. Шютцем в роботі «Повертається додому». «Повертається додому» в даному випадку визначається як людина, що повертається в свою рідну середу назавжди після перебування і взаємодії з іншою групою.

Установка повернувся відрізняється від установки чужого. Повертається додому очікує, що повернеться в оточення, яке він завжди знав і, як він думає, як і раніше знає зсередини і яке він має всього лише прийняти як даність, для того, щоб визначити лінію своєї поведінки в ньому. Будинок, за визначенням Шютц, - це специфічний спосіб життя, що складається з маленьких і важливих елементів, До яких людина ставиться з любов'ю. Життя будинку слід добре організованому зразком; у неї є свої певні цілі і добре зарекомендували себе засоби для їх досягнення, що складаються з безлічі традицій, звичок, інститутів, розпорядків діяльності будь-якого роду і т.д.

Повертається додому вважає, що для остаточного відновлення зв'язку з покинутої групою він повинен лише звернутися до спогадів про минуле. І оскільки все відбувається дещо інакше, він відчуває щось схоже на шоком.

Повернувся в колишнє оточення індивіду життя вдома більш недоступна безпосередньо. Шютц пише про те, що, навіть прагнучи додому, чоловік завжди відчуває бажання привнести в старий зразок щось з нових цілей, з нових засобів їх досягнення, з навичок і досвіду, набутих за кордоном. Такий індивід, в тій чи іншій мірі схильний до змін на чужині або, по крайней мере, що знайшов певну кількість нової для нього інформації, визнавши її важливою і корисною, намагається, як він вважає, привнести користь в рідному середовищі. Але люди з його колишнього оточення, в силу знову ж відсутності подібного досвіду, сприймають інформацію, що надходить від нього інформацію крізь звичну для них призму співвіднесення її з їх повсякденним життям. Пояснюючи це, автор наводить приклад солдата, який повернувся з війни. Коли він повертається і розповідає про свій досвід як унікальний, він зауважує, що слухачі не розуміють його унікальності і намагаються знайти знайомі риси, підбиваючи це під свої заздалегідь сформовані уявлення про солдатського життя на фронті. Відбувається розрив між унікальністю та виключної важливістю, які відсутній людина приписує своїм переживанням, і їх
псевдотіпізаціі людьми будинку; це є одним з найбільших перешкод до взаємного відновленню перерваних «ми - відносин». На жаль, констатує Шютц, навряд чи можна сподіватися, що способи поведінки, які виправдали себе в одній суспільній системі, будуть так само успішні в інший.

В цілому розглянуті концепції послужили теоретико-методологічною основою для проведеного нами дослідження, присвяченого вивченню засвоєння і відтворення російської молоддю, яка навчалася за кордоном, західного способу життя, соціокультурних та інституційних норм і правил. Зокрема, положення феноменологічної соціології Альфреда Шютц, в тій її частині, де в рамках загальної теорії інтерпретації йдеться про «чужий» і про «возвращающемся додому», як не можна більш застосовні до осмислення наших матеріалів.

Культурний шок- емоційний або фізичний дискомфорт, дезорієнтація індивіда, викликана попаданням в інше культурне середовище, зіткненням з іншою культурою, незнайомим місцем.

В науковий обіг термін «культурний шок» в 1960 році ввів американський дослідник Калерво Оберг (англ. Kalervo Oberg). На його думку, культурний шок - це «наслідок тривоги, яка з'являється в результаті втрати всіх звичних знаків і символів соціальної взаємодії», крім того, при входженні в нову культуру у людини з'являються досить неприємні відчуття.

Суть культурного шоку - конфлікт старих і нових культурних норм і орієнтації, старих - властивих індивіду як представнику того суспільства, яке він покинув, і нових, тобто представляють то суспільство, в яке він прибув. Власне кажучи, культурний шок - це конфлікт двох культур на рівні індивідуальної свідомості.

концепція айсберг

Ймовірно, однією з найвідоміших метафор опису «культурного шоку» є концепція айсберга. Вона має на увазі, що культура складається не тільки з того, що ми бачимо і чуємо (мова, образотворче мистецтво, література, архітектура, класична музика, поп-музика, танці, кухня, національні костюми та ін.), Але і з того, що лежить за межами нашого початкового сприйняття (сприйняття краси, ідеали виховання дітей, ставлення до старших, поняття гріха, справедливості, підходи до вирішення завдань і проблеми, групова робота, зоровий контакт, мова тіла, міміка, сприйняття себе, ставлення до протилежної статі, взаємозв'язок минулого і майбутнього, управління часом, дистанція при спілкуванні, інтонація голосу, швидкість мовлення та ін.) Суть концепції полягає в тому, що культуру можна представити у вигляді айсберга, де над поверхнею води знаходиться лише невелика видима частина культури, а під кромкою води вагома невидима частина, яка не надається в поле зору, проте, дуже впливає на наше сприйняття культури в цілому. При зіткненні в невідомої, що знаходиться під водою частиною айсберга (культури) найчастіше і виникає культурний шок.

Американський дослідник Р. Уївер уподібнює культурний шок зустрічі двох айсбергів: саме «під водою», на рівні «неочевидного», відбувається основне зіткнення цінностей і менталітетів. Він стверджує, що при зіткненні двох культурних айсбергів та частина культурного сприйняття, яка колись була непритомною, виходить на рівень свідомого, і людина починає з великою увагою ставитися як до своєї, так і до чужої культури. Індивід з подивом усвідомлює наявність цієї прихованої системи контролюючих поведінку норм і цінностей лише тоді, коли потрапляє в ситуацію контакту з іншою культурою. Результатом цього стає психологічний, а нерідко і фізичний дискомфорт - культурний шок.

Можливі причини

Існує чимало точок зору, що стосуються причин культурного шоку. Так, дослідник К. Фурньє, на основі аналізу літературних джерел, виділяє вісім підходів до природи і особливостей даного явища, коментуючи і показуючи в деяких випадках навіть їх неспроможність:

В основному людина отримує культурний шок, потрапляючи в іншу країну, що відрізняється від країни, де проживає, хоча і з подібними відчуттями може зіткнутися і в своїй країні при раптовій зміні соціального середовища.

У людини виникає конфлікт старих і нових культурних норм і орієнтацій, - старих, до яких він звик, і нових, що характеризують нове для нього суспільство. Це конфлікт двох культур на рівні своєї свідомості. Культурний шок виникає, коли знайомі психологічні чинники, які допомагали людині пристосовуватися до суспільства, зникають, а замість цього з'являються невідомі і незрозумілі, що прийшли з іншого культурного середовища.

Такий досвід нової культури неприємний. В рамках власної культури створюється стійка ілюзія власного баченнясвіту, способу життя, менталітету і т. п. як єдино можливого і, головне, єдино допустимого. Переважна кількість людей не усвідомлює себе як продукт окремої культури, навіть у тих рідкісних випадках, коли вони розуміють, що поведінка представників інших культур власне і визначається їх культурою. Тільки вийшовши за межі своєї культури, тобто зустрівшись з іншим світоглядом, світовідчуттям і т. Д., Можна зрозуміти специфіку свого суспільної свідомості, побачити відмінність культур.

Люди по-різному переживають культурний шок, неоднаково усвідомлюють гостроту його впливу. Це залежить від їх індивідуальних особливостей, ступеня подібності або розходження культур. До цього можна віднести цілий ряд факторів, включаючи клімат, одяг, їжу, мову, релігію, рівень освіти, матеріальний добробут, структуру сім'ї, звичаї і т. Д.

Фактори, що впливають на гостроту культурного шоку

Сила прояву культурного шоку і тривалість міжкультурної адаптації залежить від ряду факторів, які можна розділити на дві групи: внутрішні (індивідуальні) і зовнішні (групові).

На думку дослідників, вік людини є базовим і критичним елементом адаптації до іншої культури. З віком людина складніше інтегрується в нову культурну систему, сильніше і довше відчуває культурний шок, повільніше сприймає цінності та зразки поведінки нової культури.

Також важливим в процесі адаптації є рівень освіти людини: чим він вищий, тим успішніше проходить адаптація. Це пов'язано з тим, що освіта розширює внутрішній потенціал людини, ускладнює його сприйняття навколишнього середовища, а значить, робить його більш терпимим до змін і новацій.

Можна говорити про універсальний переліку бажаних характеристик людини, який готується до життя в іншій культурі. До таких характеристик слід віднести професійну компетентність, високу самооцінку, комунікабельність, екстравертність, відкритість для різних думок і точок зору, інтерес до навколишнього середовища і людям, здатність до співпраці, внутрішній самоконтроль, сміливість і наполегливість.

До групи внутрішніх факторів, що визначають складність адаптації і тривалість культурного шоку, крім іншого відноситься життєвий досвід людини, його мотивація до переміщення, наявний досвід перебування в іншій культурі; наявність друзів серед місцевих жителів.

До групи зовнішніх чинників відноситься культурна дистанція, під якою розуміється ступінь відмінностей між «своєю» і «чужий» культурою. Потрібно розуміти, що на адаптацію впливає не сама культурна дистанція, а уявлення людини про неї, яке залежить від багатьох чинників: наявності чи відсутності воєн, конфліктів в сьогоденні і в минулому, знання чужої мови та культури і т.д.

Варто також відзначити ряд зовнішніх факторів, опосередковано визначають процес адаптації: умови країни перебування, доброзичливість місцевих жителів до приїжджих, готовність надати їм допомогу, бажання спілкуватися з ними; економічна і політична стабільність в країні, що приймає; рівень злочинності; можливість і доступність спілкування з представниками іншої культури.

Фази культурного шоку

На думку Т.Г. Стефаненко, існують такі стадії культурного шоку: «медовий місяць», «власне культурний шок», «примирення», «адаптація».

1. «Медовий місяць». Дана стадія характеризується ентузіазмом, піднесеним настроєм, великими надіями. Протягом цього періоду відмінності між «старою» і «новою» культурою людина сприймає позитивно, з великим інтересом.

2. Власне «культурний шок». На другому етапі незвична довкілля починає чинити негативний вплив. Через деякий час людина усвідомлює виникають проблеми зі спілкуванням (навіть якщо знання мови гарне), на роботі, на навчанні, в магазині, вдома. Раптово всі відмінності стають для нього ще помітніше. Людина усвідомлює, що з цими відмінностями йому доведеться жити не кілька днів, а місяці або, можливо, роки. Починається кризова стадія культурного шоку.

3. «Примирення». Дана стадія характеризується тим, що депресія повільно змінюється оптимізмом, відчуттям впевненості і задоволення. Людина відчуває себе більш пристосованим і інтегрованим в життя суспільства.

4. «Адаптація». На цій стадії людина більше не реагує негативно або позитивно, тому що пристосовується до нової культури. Він знову веде повсякденне життя, як і раніше на своїй батьківщині. Людина починає розуміти і цінувати місцеві традиції і звичаї, навіть переймає деякі моделі поведінки і відчуває себе більш розкуто і вільно в процесі взаємодії з місцевими жителями.

способи подолання

На думку американського антрополога Ф. Бока, існують чотири способи вирішення конфлікту, що виникає при культурному шоці.

Перший спосіб можна назвати Геттоїзація (від слова гетто). Він здійснюється в ситуаціях, коли людина потрапляє в інше суспільство, але намагається або виявляється змушений (через незнання мови, віросповідання або за яким-небудь іншим причинам) уникати будь-якого зустрічі з чужою культурою. У цьому випадку він намагається створити власну культурну середу - оточення співвітчизниками, відгороджуючись цим оточенням від впливу инокультурной середовища.

Другий спосіб вирішення конфлікту культур - асиміляція. У разі асиміляції індивід, навпаки, повністю відмовляється від своєї культури і прагне цілком засвоїти необхідні для життя культурні норми іншої культури. Звичайно, це не завжди вдається. Причиною невдачі може бути або недостатня здатність особистості пристосуватися до нової культури, або опір культурного середовища, членом якої він має намір стати.

Третій спосіб вирішення культурного конфлікту - проміжний, що складається в культурному обміні і взаємодії. Для того щоб обмін приносив користь і збагачував обидві сторони, потрібна відкритість з обох сторін, що в житті зустрічається, на жаль, вкрай рідко, особливо, якщо сторони спочатку нерівні. Насправді результати такої взаємодії не завжди очевидні на самому початку. Вони стають видимими і вагомими лише після значного часу.

Четвертий спосіб - часткова асиміляція, коли індивід жертвує своєю культурою на користь инокультурной середовища частково, тобто в якійсь одній зі сфер життя: наприклад, на роботі керується нормами і вимогами іншої культури, а в родині, в релігійному житті - нормами своєї традиційної культури.

Src = "https://present5.com/presentacii-2/20171208%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint.ppt%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint_1.jpg" alt = "(! LANG:> Модель культури« Айсберг »">!}

Src = "https://present5.com/presentacii-2/20171208%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint.ppt%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint_2.jpg" alt = "(! LANG:> Поверхнева культура Над« поверхнею води »Емоційне навантаження: Відносно низька Безпосередньо біля поверхні. Негласні"> Поверхностная культура Над «поверхностью воды» Эмоциональная нагрузка: Относительно низкая Непосредственно возле поверхности. Негласные правила Основаны на поведенческих реакциях Эмоциональная нагрузка: Высокая «Глубоко под водой» Неосознаваемые правила (бессознательные) Основаны на ценностях Эмоциональная нагрузка: Напряженная Глубокая культура «Неглубоко» под водой!}

Src = "https://present5.com/presentacii-2/20171208%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint.ppt%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint_3.jpg" alt = "(! LANG:>" Кожен робить це ПО-ІНШОМУ. "Поверхнева культура Над« поверхнею води »Емоційне навантаження: Відносно низька Їжа"> “Каждый делает это ПО-ДРУГОМУ.” Поверхностная культура Над «поверхностью воды» Эмоциональная нагрузка: Относительно низкая Еда * Одежда * Музыка * !} Образотворче мистецтво* Театр * Народні промисли * Танець * Література * Мова * Святкування свят * Ігри Візуальні аспекти культури, які легко ідентифікувати, імітувати і зрозуміти.

Src = "https://present5.com/presentacii-2/20171208%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint.ppt%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint_4.jpg" alt = "(! LANG:> Сьогодні третій четвер листопада. (В Америці) Що ви будете їсти ? у США в"> Сегодня третий четверг ноября. (В Америке) Что вы будете есть? В США в этот день празднуют день Благодарения. В этот день по традиции семьи могут приготовить индейку, ветчину, а могут и не готовить ничего особенного. Даже если вы не празднуете праздник, вы можете пожелать кому-нибудь“Happy Thanksgiving” («Счастливого Дня Благодарения») Культурологический пример Поверхностной культуры “Каждый делает это ПО-ДРУГОМУ.”!}

Src = "https://present5.com/presentacii-2/20171208%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint.ppt%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint_5.jpg" alt = "(! LANG:> Тайський народний промисел Тайський танець Архітектура буддійського храму в Таїланді Приклади"> Тайский народный промысел Тайский танец Архитектура буддийского храма в Таиланде Примеры Поверхностной культуры!}

Src = "https://present5.com/presentacii-2/20171208%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint.ppt%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint_6.jpg" alt = "(! LANG:> Поняття« ввічливості »* Мовні моделі в залежності від ситуації * Поняття «часу» * Приватне"> Понятие «вежливости» * Речевые модели в зависимости от ситуации * Понятие «времени» * Личное пространство* Правила поведения * Мимика * Невербальная коммуникация * Язык тела, жестов * Прикосновения * Визуальный контакт * Способы контролирования эмоций “ЧТО ты ДЕЛАЕШЬ?” Элементы культуры труднее заметить, они глубже интегрированы в жизнь и культуру общества. Проявляются в поведенческих реакциях носителей культуры. «Неглубоко под водой» Непосредственно возле поверхности Негласные правила Эмоциональная нагрузка: Высокая!}

Src = "https://present5.com/presentacii-2/20171208%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint.ppt%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint_7.jpg" alt = "(! LANG:> Виявляються в поведінкових реакціях носіїв культури. У Швейцарії: запізнитися на зустріч"> Проявляются в поведенческих реакциях носителей культуры. В Швейцарии: опоздать на встречу - это недопустимо. В России: опоздать на встречу - не очень хорошо, но мы так все же поступаем. В Италии: опоздать на пол часа - час - ничего страшного. В Аргентине: опоздать на три часа - это прийти КАК РАЗ вовремя. (Правила поведения) Культурологические примеры уровня «Неглубоко под водой» «Негласные правила» “ЧТО ты ДЕЛАЕШЬ?”!}

Src = "https://present5.com/presentacii-2/20171208%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint.ppt%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint_8.jpg" alt = "(! LANG:>« Глибоко під водою »Емоційне навантаження: Напружена Поняття Скромності * Краси *"> «Глубоко под водой» Эмоциональная нагрузка: Напряженная Понятия Скромности * Красоты * Ухаживания * Отношение к животным * Понятие лидерства * Темп работы * Понятие Еды (отношение к еде) * Отношение к воспитанию детей * Отношение к болезни * Степень социального взаимодействия * Понятие дружбы * Интонация речи * Отношение к взрослым * Понятие чистоты * Отношение к подросткам * Модели принятия групповых решений * Понятие «нормальности» * Предпочтение к Лидерству или Кооперации * Терпимость к физической боли * Понятие «я» * Отношение к прошлому и будущему * Понятие непристойности * Отношение к иждивенцам * Роль в разрешении проблем по вопросам возраста, секса, школы, семьи и т.д. Вещи, о которых мы не говорим и часто делаем неосознанно. Основаны на ценностях данной культуры. Глубокая культура Неосознаваемые правила “Вы просто ТАК НЕ делаете!”!}

Src = "https://present5.com/presentacii-2/20171208%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint.ppt%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint_9.jpg" alt = "(! LANG:> Прояви культури засновані на її цінностях" Ви просто ТАК НЕ робите! "Приклади"> Проявления культуры основаны на ее ценностях “Вы просто ТАК НЕ делаете!” Примеры Неосознаваемых правил В Китае: Нельзя дарить девушке цветы (это считается позором для нее, оскорблением ее чести). В России: Нельзя свистеть в доме. Мы сидим «на дорожку». В Финляндии: Нет бездомных собак на улице. Глубокая культура!}

Src = "https://present5.com/presentacii-2/20171208%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint.ppt%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint_10.jpg" alt = "(! LANG:> Питання для обговорення ... Як ми можемо вивчати аспекти іншої культури, які знаходяться «глибоко під"> Вопросы для обсуждения… Как мы можем изучать аспекты другой культуры, которые находятся «глубоко под водой»? Как избежать стереотипов при определении поведенческих моделей и ценностей культуры? Будете ли Вы чувствовать себя комфортно, выступая в качестве представителя своей культуры? Кто должен присутствовать, если мы ведем межкультурный диалог? Можно ли по-настоящему понять другую культуру вне своей собственной? Почему (нет)? Приведите примеры каждого уровня «айсберга» из вашей культуры.!}

Src = "https://present5.com/presentacii-2/20171208%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint.ppt%5C11908-the_iceberg_model_of_culture_russkiy_varint_11.jpg" alt = "(! LANG:> Дякую за увагу!">!}

У сучасних гуманітарних науках поняття «культура» відноситься до числа фундаментальних. Закономірно, що воно є центральним і в міжкультурної комунікації. Серед величезної кількості наукових категорій і термінів важко знайти інше поняття, яке мало б таку силу-силенну смислових відтінків і використовувалося б у таких різних контекстах. Для нас цілком звично звучать такі словосполучення, як «культура поведінки», «культура спілкування», «культура почуттів» і ін. У звичайному слововживанні термін «культура» служить оцінним поняттям і висловлює певну сукупність рис особистості людини, які точніше було б що назвати не культурою, а культурністю.

В даний час різних визначень культури налічується понад 500. Всі ці визначення Кребер і Клакхон розділили на 6 класів (типів). 1. Описові визначення, які інтерпретують культуру як суму всіх видів людської діяльності, звичаїв, вірувань. 2. Історичні визначення, які пов'язують культуру з традиціями і соціальним спадщиною суспільства. 3. Нормативні визначення, які розглядають культуру як сукупність норм і правил, які організовують людську поведінку 4. Психологічні визначення, відповідно до яких культура являє собою сукупність форм набутого поведінки, що виникають в результаті пристосування і культурної адаптації людини до навколишніх умов життя. 5. Структурні визначення, які представляють культуру у вигляді різного роду моделей або єдиної системи взаємопов'язаних феноменів. 6. Генетичні визначення, що грунтуються на розумінні культури як результаті адаптації людських груп до середовища свого проживання. Культура включає в себе все, що створено людським розумом і руками. Тому культура вивчається цілим рядом наук: семіотика, соціологією, історією, антропологією, аксіології, лінгвістикою, етнології та ін. Кожна з наук виділяє в якості предмета свого вивчення одну з її сторін або одну з її частин, підходить до її вивчення зі своїми методами і способами, формулюючи при цьому своє розуміння і визначення культури. Культуру як особливу сферу людської життєдіяльності не можна побачити, почути, відчути або спробувати. Реально ми можемо спостерігати різноманітні її прояви у вигляді відмінностей в людській поведінці і тих чи інших типах діяльності, ритуалах, традиціях. Ми бачимо лише окремі прояви культури, але ніколи не бачимо всю її саму в цілому. Спостерігаючи відмінності в поведінці, ми починаємо розуміти, що в їх основі лежать культурні відмінності, і з цього починається вивчення культури. У цьому сенсі культура є тільки абстрактне поняття, яке допомагає нам зрозуміти, чому ми робимо те, що робимо, і пояснити відмінності в поведінці представників різних культур. Спільне довгий проживання груп людей на одній території, їх колективна господарська діяльність, оборона від нападів формують у них загальне світогляд, єдиний спосіб життя, манеру спілкування, стиль одягу, специфіку кулінарії і т.д. В результаті формується самостійна культурна система, яку прийнято називати етнічною культурою даного народу. Але вона не механічна сума всіх актів життєдіяльності людей. Її ядро ​​становить набір «правил гри», прийнятих в процесі їх колективного існування. На відміну від біологічних властивостей людини вони не успадковуються генетично, а засвоюються тільки методом навчання. З цієї причини стає неможливим існування єдиної універсальної культури, що об'єднує всіх людей на Землі.

Поведінка людей в процесі комунікації визначається цілою низкою чинників різного ступеня значимості і впливу. По-перше, це пов'язано з особливістю механізму інкультурації, відповідно до якого освоєння людиною своєї рідної культури здійснюється одночасно як на свідомому, так і несвідомому рівні. У першому випадку це відбувається за допомогою соціалізації через освіту і виховання, а в другому - процес освоєння людиною своєї культури відбувається стихійно, під впливом різних життєвих ситуацій і обставин. Причому, ця частина культури людини як показують спеціальні дослідження, є не менш значущою і важливою в його житті і поведінці, ніж свідома частина. В цьому відношенні культуру можна порівняти з дрейфуючим айсбергом, у якого на поверхні води знаходиться лише невелика частина, а основна частина айсберга ховається під водою. Ця невидима частина нашої культури знаходиться в основному в підсвідомості і проявляється лише тоді, коли виникають неординарні, незвичні ситуації при контактах з іншими культурами або їх представниками. Підсвідоме сприйняття культури має велике значення для комунікації, оскільки якщо поведінка комунікантів базується на ньому, тоді стає особливо важко змусити учасників комунікації створити інші рамки сприйняття. Вони не в змозі самі свідомо визначати процес сприйняття іншої культури. Образ айсберга дозволяє наочно зрозуміти, що більшість моделей нашої поведінки, що є продуктами культури застосовуються нами автоматично, так само як автоматично ми сприймаємо явища інших культур, не замислюючись при цьому про механізми цього сприйняття. Наприклад, в американській культурі жінки посміхаються частіше, ніж чоловіки; цей тип поведінки був засвоєний несвідомо і став звичкою.

Культура, по-перше, може бути охарактеризована як «Кентавр-система» , Т. Е. Складне «природно-штучне» освіту. Вона, з одного боку, органічне ціле, що нагадує живий організм (культура відтворює себе стійким чином, асимілює і переробляє матеріали природи, реагує на іно-культурні впливи і зміни природного середовища), з іншого - являє собою діяльність людей, спільнот, їх прагнення підтримати традиції, поліпшити життя, внести порядок, протистояти руйнівним тенденціям і т. п. "Друга характеристика культури задається протиставленням двох основних її підсистем: «Нормативно-семіотичний» (Її умовно можна назвати «семиотическим космосом культури») і «Матеріально-денотативної» ( «Природний космос культури»). Будь-яка культура виступає як культура лише в тій мірі, в якій вона відтворюється стійким чином. Необхідна умова відтворення культури - система норм, правил, мов, уявлень, цінностей, т. Е. Все те, що в культурі існує. Ця система і може бути названа семиотическим космосом культури. Природний же космос-це все те, що, з одного боку, існує самостійним буттям (природно-космічним, біологічним, духовним), а з іншого боку-осмислено, зазначено, представлено і унормовано в семіотичному космосі. Опозиція природного і семіотичного космосу культури може бути пояснена на прикладі народження і смерті людини. Біологічні процеси народження і смерті по-різному трактуються в різних культурах. Так, в архаїчній культурі вони розглядаються як метаморфози душі (перехід душі з цього світу і назад). У християнській середньовічній-народження дитини-лише необхідна умова справжнього народження людини в акті хрещення; відповідно смерть-тільки етап шляху, що веде до Бога. Третя характеристика культури може бути названа организмической . У культурі різноманітні структури і процеси не просто співіснують; вони замкнуті одне на одному, є умовами одні для інших, при цьому підтримують або руйнують один одного. Культура являє собою, якщо можна застосувати тут фізичну аналогію, рівноважну стійку систему, де в ідеалі всі процеси повинні узгоджуватися між собою, зміцнювати, підтримувати один одного. Саме до третьої характеристиці відносяться культурологічні проблеми пошуку механізмів, що забезпечують стійкість культури.

Четверта характеристика належить сфері соціально-психологічної. Культура і_человек в деякому роді одне ціле: культура живе в людях, їх творчості, активності, переживання; люди, в свою чергу, живуть в культурі. Культура, з одного боку, постійно занурює людину в протиріччя і ситуації, які він повинен дозволити, з іншого - надає йому знаряддя і засоби (матеріальні і символічні), форми і способи ( «культура починається з правил», за допомогою яких людина протистоїть цим суперечностей.