Федоров святослав Миколайович біографія особисте життя. Святослав Федоров – біографія, особисте життя: Вчений, що відкрив очі. Поразка за поразкою

Справжній герой, вчений, мужня людина Федоров Святослав Миколайович, біографія, особисте життя якого продовжують цікавити громадськість і сьогодні, через роки після його загибелі, є прикладом небувалої цілеспрямованості та волі до життя. Насиченість його життя, пристрасність, з якою він віддавався кожній справі, мали таке напруження, що витримувати подібний ритм міг лише справжній богатир.

Дитинство та батьки

8 серпня 1927 року в українському місті Проскурові, яке сьогодні називається Хмельницьким, народився Федоров Святослав Миколайович. Батько Святослава був колись робітником, потім став червоноармійцем, дослужився до командира бригади та звання генерала. У 1930 році сім'я переїжджає до Кам'янця-Подільського у зв'язку з перекладом батька. Микола Федоров пройшов Першу світову та Громадянську війни. Був професійним військовим, людиною слова та честі. Але, коли хлопчикові було 11 років, його батька за доносом заарештували та засудили до 17 років. До Федорова приклеївся ярлик – ворог народу. Святослав щосили намагався довести, що він нічим не гірший за інших, можливо, саме тоді в нього почав формуватися сталевий, бійцівський характер. Після арешту батька сім'я переїжджає до родичів у Ростов-на-Дону, щоб уникнути репресій.

Навчання

У школі Святослав Миколайович Федоров навчався добре, хоча хімія йому давалася насилу. Ще він не любив писати твори, зате легко встигав іноземною мовою і зі срібною медаллю закінчив школу. Як багато хлопчаків того часу, він був фанатично закоханий в авіацію і мріяв стати льотчиком. Коли почалася війна, Федоров хотів піти добровольцем, але через юність його, звичайно, ніхто не взяв до армії. Тоді в 1943 році він вступає до Єреванського підготовчого училища, щоб якнайшвидше освоїти навички пілотування. Два роки він посилено навчався, мріючи про небо і про те, як він битиме ворога. Але життя склалося інакше.

Трагічний поворот

1945 року Федоров Святослав Миколайович, біографія якого робить різкий віраж, потрапляє в аварію. Молода людина поспішала на святковий вечір у училищі. У спробі наздогнати трамвай він спіткнувся та отримав травму лівої ноги. У лікарні, куди його привезли, з'ясувалося, що п'ята роздроблена, і лікар ухвалив рішення про ампутацію ступні та третини гомілки. Про авіацію Федорову довелося забути. Кілька місяців він провів у шпиталі і там ухвалив кілька найважливіших рішень у своєму житті. Він бачив маси скалічених чоловіків, які здавались і вважали, що їхнє життя закінчилося. Святослав, перемагаючи біль, почав займатися плаванням і навіть переміг у кількох змаганнях із повноцінними спортсменами. Тоді він зрозумів, що треба щосили працювати - і все можливо. І все життя Федоров працював на знос. Він усім доводив, що не інвалід, і пізніше багато хто просто не здогадувався про його каліцтво. Друге рішення, ухвалене молодою людиною у ці роки, пов'язане з вибором професійної терени.

Медицина

У 1947 році Святослав Миколайович Федоров вступає до Ростовського медичного інституту. Закінчивши його в 1952 році, він вступає до ординатури, а потім і до аспірантури. Ще у студентські роки Святослав обрав свою спеціалізацію, офтальмологію. Він усвідомив, що людське око - це складний оптичний прилад і потребує тонкого настроювання. Після закінчення вишу він починає працювати лікарем-окулістом у станиці Вешенська, де колись жив і творив відомий письменник Михайло Шолохов. Федоров неодноразово говорив, що письменник став йому моральним ідеалом довгі роки. 1957 року він захищає кандидатську дисертацію. Свою першу Федоров провів ще у студентські роки. Йому довелося оперувати слюсаря, якому в очне яблуко вп'явся шматок залізного зубила. Маніпуляція була найскладнішою, але Святослав упорався та зміг врятувати зір пацієнту.

Кар'єра лікаря

З середини 50-х Федоров Святослав Миколайович працює практикуючим лікарем. Після донського станиці він перебрався на Урал, де займається хірургією ока. Працюючи в Чебоксарах, він зробив унікальну для СРСР операцію із заміни ураженого кришталика штучним. Радянська медицина такого кроку не зазнала, і Федорова звільнили з роботи за шарлатанство. Він перебирається до Архангельська, де стає зав. кафедрою очних хвороб у медичному інституті. Досить швидко навколо Федорова формується команда однодумців, слава про лікарів-чарівників поширюється країною й у Архангельськ потяглися люди, які мріють повернути зір.

1967 року надійшло й офіційне підтвердження досягнень Святослава Миколайовича. Його переводять до Москви, де він третій мед. інститут завідував кафедрою очних хвороб і керував лабораторією зі створення штучного кришталика. Тут Федоров починає експериментувати з операціями зі встановлення штучної рогівки ока. У 1974 році лабораторія Станіслава Миколайовича виділяється зі структури інституту та стає самостійною науково-дослідною установою в галузі хірургії ока.

Наукова діяльність

Ще з 50-х років Федорів Святослав Миколайович почав займатися наукою і не залишав своїх досліджень до кінця життя. У 1962 році він разом з створює найкращий у світі жорсткий кришталик, так звану лінзу Федорова-Захарова. 1967 року він успішно захищає в докторську дисертацію. 1973 року він уперше у світі проводить операційну терапію глаукоми на ранніх стадіях. Відкритий ним метод склеректомії отримав світове визнання і досі застосовується у всіх провідних клініках світу. 1987 року Федоров став член-кореспондентом Академії наук СРСР. У 1995 році його було обрано дійсним членом академії медичних наук РФ.

Клініка

У 1979 році лабораторія, якою керував Федоров Святослав Миколайович, була перетворена на НДІ мікрохірургії ока. А 1986 року інститут було перетворено на науково-технічний комплекс «Мікрохірургія ока». Федоров проводить найскладніші операції, активно передає свій досвід молодим хірургам, веде наукові дослідження. Слава про його клініку сягає світового масштабу. У країні якраз відбуваються зміни, починає працювати ринкова економіка. І в цей період Федоров показав себе ще в одній іпостасі. Клініка мала юридичну та фінансову свободу, Святослав Федорович міг сам встановлювати вартість операцій. «Мікрохірургія ока» починає багато заробляти, зокрема й у валюті. Федоров встановив високі зарплати лікарям та персоналу, він створює комфортні умови для хворих. За кілька років він відкриває кілька сучасних філій у регіонах країни, де працюють його найкращі учні. Операції на очах стають звичайною справою, а Федоров стає успішним підприємцем та забезпеченою людиною. Але разом із ним багатіє й клініка. За кілька років він перетворює комплекс на цілу імперію. У «Мікрохірургії ока» не тільки з'явилося безліч філій у країні та за кордоном, а й величезний комплекс «Протасово» з готелями та житловими корпусами, молочний комбінат, завод з випуску питної води, два великі підприємства з випуску оправ, лінз, хірургічного інструменту. У клініки був навіть спеціально обладнаний корабель «Петро Перший», на якому проводилися операції. Федоров побудував для клініки власне авіагосподарство з ангаром, вертольотом, літаком, злітною смугою, радіостанцією та бензозаправником. Керував усім сам академік, але рук на все не вистачало, і останніми роками в клініці почало з'являтися багато людей, які прагнули лише наживи. Це підривало командний дух, з'являлося невдоволення, заздрість. Для Федорова це було важкою проблемою.

Головні досягнення

Академік Святослав Миколайович Федоров у своєму житті зробив чимало відкриттів, йому належить право на 180 патентів на різні винаходи. Його головне досягнення – це понад 3 мільйони успішно прооперованих за його методикою людей у ​​всьому світі. Він видав кілька серйозних праць, які й сьогодні дозволяють розвивати офтальмологію.

Нагороди

Федоров Святослав Миколайович, біографія якого наповнена постійною працею, за своє життя отримав чимало звань та нагород. У 1987 році йому було надано звання Героя соц.праці. Федоров був кавалером орденів: Леніна, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої революції, «Знак пошани», Дружби. Список його медалей дуже довгий, серед них золота медаль «Серп і Молот», медаль ім. М. Ломоносова Академії наук СРСР. Святослав Миколайович був удостоєний звання «Заслужений винахідник СРСР». 2002 року міжнародне присудило йому звання «Найвидатніший офтальмолог 19-20 століть». На його рахунку чимало премій, зокрема держ. премія РФ, премії Палеолога, Перікла, ім. та М. Авербуха від Академії медичних наук.

Політична діяльність

З початком розбудови Федоров Святослав Миколайович (фото додане до статті) почав активно цікавитись політикою. У 1989 році він був обраний народним депутатом СРСР і протягом 2 років брав участь у законотворчості нової країни, що народжується. Він активно зустрічався з виборцями, вів політичну агітацію, входив до редколегії журналу «Вогник». Федоров створив та очолював партію самоврядування трудящих, яка базувалася на ліволіберальних поглядах. 1995 року Станіслава Миколайовича було обрано в депутати Державної думи. У 1996 році він навіть брав участь у виборах президента РФ, посівши шосте місце з 0,92% голосів. Відпрацювавши у Думі один термін, Федоров не став більше балотуватися, тому що не бачив реальної віддачі від своєї діяльності, а він був людиною справи та результату. В останні роки свого життя він зосередився на розвитку клініки.

Особисте життя

Федоров Святослав Миколайович, особисте життя якого цікавить багатьох, був тричі одружений. Від нього виходила неймовірна чарівність та магнетизм, і жінки в нього закохувалися миттєво. Якщо у своїй професійній діяльності Федоров був цілеспрямований, наполегливий, надзвичайно працьовитий, то у приватному житті він був дуже спокійною та поступливою людиною. Він ніколи не сварився, вважаючи це справою негідною, любив у повсякденних справах покладатися на когось іншого, легко приєднувався до думки інших людей. Тому дехто вважав його підкаблучником, але, найімовірніше, це була просто його позиція. На роботі він був силою та керівником, а вдома – супутником та помічником. Федоров Святослав Миколайович, сім'я для якого була тихою гаванню, притулком, шанобливо і трепетно ​​ставився до жінок, тому спокійно віддавав їм у звичайному житті керівну роль. Хоча це не стосувалося принципових питань - їм не можна було крутити, як маріонеткою, він завжди дотримувався своїх переконань.

Дружини та діти

У житті академіка Федорова було три дружини. Перший шлюб стався ще на початку медичної кар'єри Святослава Миколайовича. Лілія, перша дружина, була хіміком за освітою. Вони познайомилися на канікулах у молодіжній копанні, дівчина була вбита залицяннями Федорова. А за півроку таємно від батьків вийшла за нього заміж, приїхавши до нього. Перші півроку подружжя жило у різних містах, Лілія доучувалася в інституті. А потім було 13 років щасливого життя. Збереглися листи Станіслава до дружини, в яких повно кохання та ніжності. У пари народилася дочка Ірина. Вона з дитинства була зачарована професією батька і вже з 9 класу знала, що піде його стопами. Сьогодні вона – практикуючий хірург, працює у клініці Федорова. Другою дружиною Федорова стала Олена Леонівна. У цьому шлюбі теж народилася дівчинка, Ольга. Сьогодні вона займається діяльністю кабінету-меморіалу у клініці «Мікрохірургія ока». Цей шлюб також розпався. У життя Федорова увірвалася Ірен. Якось вона прийшла до нього в кабінет, щоб домовитися про операцію для своєї родички, і одразу була вбита силою та енергією хірурга. У цьому шлюбі дітей не з'явилося, але двох дівчаток-близнюків, які були у Ірен від першого шлюбу, він виховував, як своїх дочок. Обидві дівчата сьогодні працюють у Фонді популяризації методів хірурга Федорова. Після смерті глави сімейства газети писали про конфлікти серед спадкоємців. Федоров Святослав Миколайович, діти для якого були дуже важливою частиною його життя, до кінця днів підтримував з усіма дочками добрі, дружні стосунки, влаштував їх на різні посади. А ось із попередніми дружинами у нього стосунки не складалися.

Захоплення та спосіб життя

Крім роботи та сім'ї, Федоров Святослав Миколайович, дружини та діти якого були великою, але не єдиною частиною його життя, мав безліч захоплень. Все життя він багато займався спортом: плавав, був чудовим вершником. Він не курив, майже не пив, не був фанатом якоїсь їжі. У 62 роки він зміг реалізувати свою юнацьку мрію та сів за штурвал власного літака. На гелікоптері він літав у регіональні відділення для проведення операцій. Його життя, звичайно, найбільше було наповнене роботою, але він встигав отримувати від неї та задоволення.

Загибель та пам'ять

2 червня 2000 року світ облетіла трагічна новина: загинув Федоров Святослав Миколайович. Загибель його була наслідком авіакатастрофи, він був за штурвалом вертольота, який розбився через несправності. Після смерті академіка його родина неодноразово говорила про те, що трагедія не була випадковістю. Але слідчі та журналісти так і не знайшли тому доказів. Пам'ять хірурга була увічнена у назвах вулиць у таких містах, як Калуга та Чебоксари. У Росії встановлено 6 пам'ятників Святославу Федорову. Два офтальмологічні установи у Москві носять його ім'я.

Образ дів-войовниць – популярний сюжет у світовій літературі. Амазонки, валькірії, жінки-гладіатори у Стародавньому Римі та російські «поляниці» - богатирші. Саме слово походить від дієслова «полякувати» – їздити в поле на ратну справу, шукати воїнів і вступати з ними у поєдинки. «Культура.РФ» згадує відважних войовниць із російських билин.

Василиса Микулішна

Сергій Соломко. "Василіса Мікулішна". 1911

Ілля Рєпін. "Василіса Мікулішна". 1903–1904. Державний Російський музей

Василиса Микулішна. Мультфільм кадрів. Реж.Роман Давидов. 1975

Багатиршою була донька Микули Селяниновича Василиса, яка стала дружиною боярина Ставра Годиновича із землі Ляховицької, Чернігова-града. На бенкеті у князя Володимира боярин хвалився перед гостями своєю дружиною:

У третьому терему - молода дружина,
Молода Василиса, дочка Нікулішна.
У неї біле обличчя рівно білий сніг,
Сідниці рівно маківиці,
Чорні брови чорна соболя,
Ясні очі ясна сокола,
Завзятим вона серцем хитра-мудра.

За порадою заздрісних бояр князь Володимир посадив Ставра в земляний льох, а за чудовою Василиною відправив богатирів Олексію Поповича та Добриню Микитовича. Дізнавшись про глузування і біду, що трапилася з чоловіком, Василиса Микулішна відстригла русяві коси, переодяглася добрим молодцем і вирушила до компанії з 50 вершниками до столового Київ-граду. Дорогою зустріла богатирів-посланців Володимира і, представившись грізним послом Василіси Микулішні Василем Васильовичем, розгорнула столичних гінців.

Князь влаштував молодцю чесний прийом, але княгиня Апраксія зауважила, що під чоловічим ім'ям ховається жінка: «Це Василиса як дочка Микулішна; / По підлозі вона йде тихенько, / На лаву сідає - колінці тисне ». Відважній дружині довелося пройти випробування: Василина парилася в жаркій «банюшці-парушці», грала в карти та боролася з іншими богатирями. В результаті вимагала у князя звільнити із ув'язнення Ставра Годиновича і вирушила додому разом із чоловіком.

Настасся Микулішна

Микола Реріх. «Настасья Микулішна». 1943. Новосибірський державний художній музей

Костянтин Васильєв. «Настасья Микулішна». 1968

«Полениця зайва, дочка Микули Селяниновича». Ексіз ілюстрації до билини про Василя Буслаєва для журналу «Блазень». 1898. Державний Російський музей

Сестра Василиси, молодша дочка Микули Селяниновича, була дружиною Добрині Микитовича. Зустрілися вони в чистому полі, куди героя вирушив після бою зі Змієм Гориничем. В дорозі він побачив богатиршу завзяту, вирішив перевірити «Чи не має Добриня сили по-старому? / Чи немає в нього хватки, як і раніше?»:

Наздогнав Добриня галявину, богатиршу вдалу,
Вдарив галявину булатною палицею,
Та вдарив її в буйну голову.
Поляниця тут назад придивиться,
Говорить поляниця такі слова:
- Я думала, мене комарики покусують,
А це російський богатир клацає.

У поєдинку поляниця здолала Добриню. Вони сподобалися один одному, і богатир до неї посватався: «Весіллям провели та й закінчили». Пізніше князь Володимир відправив Добриню на заставу охороняти Русь-матінку від степових наїзників. Настасся Мікулішна подібно до Пенелопи чекала свого коханого довгі 12 років. За цей час до неї кілька разів сватався інший відомий богатир - Альоша Попович. Через шість років Добриніної служби він привіз дружині звістку про його «смерть», а через 12 років – приїхав разом із князем та княгинею, щоб грати весілля з поляницею. Цього разу «не хочу взяти - неволею». Добриня вчасно дізнався про торжество і приїхав на гостину гостем непроханим з гуслями. Побив Олексу Поповича, забрав Настасю Микулішну і повернувся до свого будинку білокам'яний.

Та й стали жити з Настасією Микулішною,
Вже й стали жити та краще за минуле.

Настася Окульівна

Сергій Соломко. «Марія Лебідь біла»

Іван Білібін. «Михайло Потик». 1902

Леонід Кіпарисов. «Михайло Потик і Марія Лебідь біла». 2016

«Душа-дівиця» Настасья Окульівна – одна з героїнь оповіді про богатиря Михайла Потика. Вона врятувала його від підступів колишньої дружини, Марії Лебеді білої. Поки Михайло бився з ворогами в чистому полі, Мар'я стала коханою царя і поїхала з ним. Повернувшись, богатир кинувся за нею в погоню, потрапляючи дорогою в пастки хитрої дружини: пив сонне зілля-вино, провалювався в глибоку яму, був перетворений на горючий камінчик. Востаннє, напоївши богатиря, Марія розп'яла його в підвалі на кам'яній стіні і залишила вмирати. Тоді й врятувала Михайлу сестра царя - Настасья Окульівна:

Як ця Настасся тут Окульівна
Незабаром бігла до кузні,
Стягувала вона кліщі там залізні,
Віддирала від стіни міські
А молода Михайлушку Потика.

Вилікувала від ран, дістала хитрістю від брата шаблю та палицю богатирську, доброго коня. Повернувся Михайло до царських палат, убив і колишню дружину, і царя. Одружився з Настасією Окульівною і став правити.

Настасья Королівна

Микола Каразін. "Дунай Іванович вбиває дружину". 1885

Костянтин Васильєв. «Народження Дунаю». 1974

Сергій Соломко. «Настасья Королівна»

Настасья Королівна – кохана Дунаю Івановича. Богатир зустрівся з нею, коли вирушив до Литви сватати князю Володимиру королівну Апракс'ю. Батько Апраксьї, литовський король Данило Манойлович, не віддав дочку сватам, і тоді богатирі забрали її силою. Слідом за тими, хто «добув наречену» вирушила сестра Настасья.

Вона їхала в погоню чистим полем,
А скакала на коні богатирському
Та за славною роздоллю чисту полю;
По цілій версти кінь поскакував,
По колін він у земелюшку угрязував,
Він із земелюшки ніжки вихоплював,
За сінною купною він земеліки вивертав,
За три постріли камінчики відкидав.

Дунай Іванович вступив із завзятою галявицею в поєдинок і незабаром - як це траплялося і в інших билинах - зробив їй пропозицію. А Настасья Королівна прийняла його.

У Києві відсвяткували два весілля. Проте Дунай Іванович із молодою дружиною недовго прожили разом. Богатир якось похвалився своєю завзятістю, а Настасья Королівна йому заперечила: «А нічим-то я не гірше тебе: сила моя є побільше твоєї, а хижачка моя краща за тебе»..

Така фраза зачепила його честь – і він викликав дружину на поєдинок. Кожен мав потрапити стрілою у срібне кільце на голові суперника. Поляниця влучила, а ось Дунай Іванович убив дружину. Дізнавшись, що вона носила в утробі немовля, богатир від горя встромив у себе спис. Від його крові народилася Дунай-річка, а від крові Настасії Королівни – річка Непра.

Дочка Іллі Муромця

Віктор Васнєцов. Богатирський стрибок. 1914. Будинок-музей В.М. Васнєцова

Костянтин Васильєв. Ілля Муромець у сварці з князем Володимиром. 1974

Євген Шитиков. Ілля Муромець. Гравюра. 1981

Загадкову героїню описано в билині «Ілля Муромець і дочка його». За сюжетом незнайома поляниця – діва-войовниця – з'явилася поруч із богатирською заставою:

Ай удала поляничища велика,
Кінь під нею, як сильна гора,
Поляниця на коні ніби сінна копиця,
У неї шапочка одягнена на головушку
Ай пухнаста сама завіслива,
Спереду не бачити обличчя рум'яного
І ззаду не бачити шиї білої.

Проїжджаючи повз, вона глузувала з богатирів. Ілля Муромець запропонував своїм соратникам поборотися із завзятою дівчиною. Однак ніхто не наважився вступити в бій із войовницею, яка «одною рукою палицю підхоплюють, як пером лебединим пограватий». І тоді богатир сам поїхав на зустріч із галявицею. Билися вони довго - і палицями, і списами, і врукопашну - і раптом розмовляли. Випитавши, звідки поляниця, Ілля Муромець визнав у богатирші свою дочку, обійняв і відпустив. Однак вона невдовзі повернулася назад, задумавши вбити сплячого батька. Цього разу богатир здолав суперницю і згодував сірим вовкам та чорним воронам.

У билинних сюжетах Ілля Муромець неодноразово зустрічався з поляницями. Серед них - і дружина богатиря Савішна, і Златигірка, яка народила йому сина.

(2000-06-02 ) (72 роки) Місце смерті
  • Москва, Росія
Країна Наукова сфера офтальмологія, мікрохірургія ока Місце роботи МНТК «Мікрохірургія ока» Альма-матер
  • Ростовський державний медичний університет
Наукова ступінь доктор медичних наук () Вчене звання професор,
член-кореспондент АН СРСР ()
член-кореспондент РАН ()
академік РАМН () Відомі учні Михайло Єгорович Коновалов, Ігор Ерикович Азнаурян, Алмазбек Осмоналович Ісманкулов Нагороди і премії Цитати у Вікіцитатнику Святослав Миколайович Федоров на Вікіскладі

Біографія

Батько - Микола Федорович Федоров (1896 - 24.06.1971) - червоний командир, герой Громадянської війни, починав ковалем на Путилівському заводі, потім брав участь у Першій світовій та Громадянській війнах; в 1935 з відзнакою закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе і тоді ж призначений командиром 28-ї кавалерійської дивізії; кавалер ордена Червоної Зірки (1936), член ВКП(б) (з 1920). Н. Ф. Федоров був заарештований в 1938 році, Військовою колегією Верховного суду СРСР 21 червня 1939 засуджений до 15 років ув'язнення в ВТЛ (участь у військовій змові), термін відбував на Колимі. Звільнений у 1953 році.

Мати – Олександра Данилівна, за національністю – наполовину білоруска, наполовину полька.

Після арешту батька сім'я переїхала до Новочеркаська. У жовтні 1941 року було оголошено термінову евакуацію, і Олександра Данилівна із сином виїхали до Єревану. У 1944 році Федоров вступив до артилерійської спецшколи, але незабаром його перевели до спецшколи ВПС у Ростові-на-Дону. Навчитися довелося лише близько року. У березні 1945 року Федоров поспішав на святковий вечір в училищі і, невдало зістрибнувши з трамвая, втратив ліву ступню.

У 1945 вступив на лікувальний факультет і в 1952 закінчив.

У 1958 році в Ростовському державному медичному інституті захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук на тему «Сосок зорового нерва та сліпа пляма при захворюваннях центральної нервової системи».

Після захисту дисертації приїхав до Чебоксар завідувати клінічним відділенням Чебоксарської філії. Зацікавився науковою проблемою імплантації штучних кришталиків.

У 1961-1967 роках завідував кафедрою очних хвороб в АГМІ в Архангельську. Потім був переведений до Москви, де керував кафедрою очних хвороб та проблемною лабораторією з імплантації штучного кришталика у 3-му Московському медінституті. У тому року Федоров став імплантувати штучну рогівку.

1967 року в Казанському державному медичному інституті ім. С. В. Курашова захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук на тему «Корекція односторонньої афакії інтраокулярними лінзами».

Влітку 1967 року на 43 км Ленінградського шосе потрапив до автокатастрофи. Після лобового зіткнення з вантажівкою ЗІЛ один із двох супутників загинув. У 1971 році сталася друга аварія – зустрічне зіткнення з «Волгою», через п'ять днів після якого Федоров вже зміг вийти на роботу.

У 1974 році лабораторія була виділена з інституту і стала Московською науково-дослідною лабораторією експериментальної та клінічної хірургії ока (МНІЛЕКГГ); 1979 року її основі було організовано Московський науково-дослідний інститут мікрохірургії ока (МНИИ МГ), який очолив Федоров. У 1986 році МНДІ МР був реорганізований в Міжгалузевий науково-технічний комплекс «Мікрохірургія ока»:

Права МНТК на той час були безпрецедентними. Він мав валютний рахунок, міг обслуговувати зарубіжних клієнтів, самостійно встановлювати чисельність працівників та розміри їхньої зарплати, а також займатися господарською діяльністю поза медициною (наприклад, сільським господарством). Федоров активно вів будівництво філій по всій країні – їх було відкрито 11 – і за кордоном (в Італії, Польщі, Німеччині, Іспанії, Ємені, ОАЕ). Офтальмологічна клініка вперше у світі була обладнана на морському судні «Петр Перший», що плаває Середземним морем та Індійським океаном.

У грудні 1987 року був обраний членом-кореспондентом Академії наук СРСР із відділення фізіології.

У квітні 1995 був обраний дійсним членом Російської академії медичних наук.

На місці загибелі Федорова (вул. Соломії Неріс, 14) збудовано каплицю.

Похований на сільському цвинтарі села Різдво Митищинського району, за 60 км від Москви.

Нагороди та звання

  • Герой Соціалістичної Праці (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 7 серпня 1987 року, Орден Леніна та Медаль «Серп і Молот») - за великі заслуги у розвитку радянської науки, підготовці наукових кадрів та у зв'язку з шістдесятиріччям від дня народження
  • Орден Дружби (15 вересня 1997 року) за великий внесок у зміцнення економіки, розвиток соціальної сфери та у зв'язку з 850-річчям заснування Москви
  • Орден Жовтневої Революції (26 червня 1981 року) за досягнуті успіхи у виконанні завдань десятої п'ятирічки щодо розвитку народної охорони здоров'я та медичної науки
  • Орден Трудового Червоного Прапора (20 липня 1971 року) за більші успіхи у виконанні завдань п'ятирічного плану та підвищення ефективності виробництва у промисловості, будівництві та на транспорті та високі досягнення у галузі науки, мистецтва, медицини, побутового обслуговування
  • Орден «Знак Пошани» (2 грудня 1966 року) за великі заслуги в галузі охорони здоров'я радянського народу, розвиток медичної науки та медичної промисловості
  • Велика золота медаль імені М. В. Ломоносова АН СРСР ()
Звання Премії

Пам'ять

Основні роботи

  • Федоров С. Н.Імплантація штучного кришталика. - М.: Медицина, 1977. - 207 с.
  • Федоров С. Н., Ярцева Н. С.Допомога для студентів. Синдроми та симптоми з одночасним ураженням очей, порожнини рота та зубощелепної системи. - М.: ММСІ ім. Н. А. Семашко, 1980. – 51 с.
  • Федоров З. М., Мороз З. І., Зуєв У. До.Кератопротезування. - М.: Медицина, 1982. - 142 с.
  • Федоров С. Н. (запис Є. М. Альбац).Очі в очі. - М.: Радянська Росія, 1984. - 17 с. - (Мистецтво бути здоровим).
  • Федоров С. Н., Єгорова Е. В.Хірургічне лікування травматичних катаракт із інтраокулярною корекцією. - М.: Медицина, 1985. - 328 с. - (Мистецтво бути здоровим).
  • Федоров С. Н.Поле зору. - М.: "Книга", 1990. - 144 с. - (Дзеркало. Погляд на злободенні проблеми). - 30 000 екз. - ISBN 5-212-00371-9.
  • Славін Би. Ф., сост.Збірники статей та інтерв'ю С. Н. Федорова та матеріали про нього. - М: ІЦ «Федорів», 1997. - 480 с.
  • Федоров С. Н., Ярцева Н. С., Ісманкулов А. О.Очні хвороби (підручник для студентів медичних вишів). - 2 видавництва, перероб. та дод. – М., 2005. – 431 с. – (Навчальна література для студентів медичних вузів). - ISBN 5-94289-017-X.
  • Федоров С. Н.Хороший зір у віці (Домашня енциклопедія). – Санкт-Петербург: «Вектор», 2006. – 221 с. - (Краща книга про здоров'я). - ISBN 5-9684-0353-5.
  • Федоров С. Н.Все про гарний зір. – Санкт-Петербург: Вектор, 2010. – 221 с. - (Кращі методи відновлення та покращення). - ISBN 978-5-9684-1433-5.
  • Федоров С. Н.У третє тисячоліття – без окулярів (переклад). - М.: З-во АПН. - (Авторитетна думка).Опубліковано англійською, німецькою, французькою, іспанською та китайською мовами.
  • Федоров С. Н., Кишкіна Ст Я., Семенов А. Д. Пер. на англ. Є. Кільцевої.Флюоресцентна ангіографія ока та її роль в офтальмохірургії (переклад). - Boca Raton (USA): Світ, CRC Press, 1991. - 294 с.
  • Федоров С. Н., Єгорова Е. В. Пер. Н. А. Любімова.Помилки та ускладнення при імплантації штучного кришталика (переклад). - М.: МНТК «МГ», 1994. - 168 с.(Опубліковано рос. яз. в 1992 році, 243 с.).

Примітки

  1. Ємельянова Н.А.Федоров Святослав Миколайович / голова. Ю.С. Осипов та ін. - Велика Російська Енциклопедія (35 т.). – Москва: Наукове видавництво «Велика російська енциклопедія», 2017. – Т. 33. Уланд – Хватцев. – С. 234. – 798 с. - 35 000 екз. -

С.М. Федоров-засновник МНТК

Те, що зробив С.М. Федоров для медицини, суспільству загалом і кожного з нас - переоцінити не можна. Він розсовував межі медицини, не звертав уваги на чиїсь «не можна», йшов на ризик – і ризик виправдовувався.

Академік Російської академії медичних наук, член-кореспондент Російської академії наук, дійсний член Російської Академії природничих наук, Герой Соціалістичної праці, лауреат міжнародних премій, доктор медичних наук, професор, генеральний директор МНТК «МІКРОХІРУРГІЯ ОЧІ», Святослав Федороу щасливо поєднав у собі дар вченого з талантом організатора та економіста. Святослав Федоровнародився 8 серпня 1927 року у місті Проскурові (нині Хмельницький) в Україні. Він з дитинства мріяв про небо, про висоту, хотів водити військові літаки. Але доля розпорядилася інакше: справою всього життя стала медицина.

Поставивши собі завдання звільнення людей від окулярів, Святослав Миколайовичстворив принципово новий високоефективний напрямок у світовій офтальмохірургії – рефракційну та енергетичну хірургію для корекції міопії, гіперметропії та астигматизму.

Технологія рефракційних операцій, розроблена С.М. Федоровимі набула поширення у багатьох країнах світу, дозволила мільйонам людей позбутися окулярів, набути радості праці, щастя спілкування з природою та занять спортом.

Святослав Миколайович Федоров дав імпульс відразу декільком основним напрямам, без яких немислима сучасна офтальмологія.

Його фундаментальні праці в галузі імплантології, кератопротезування, глаукоми, атрофії зорового нерва, вітреоретинальної та лазерної хірургії стали класикою світової офтальмології.

С.М. Федоровсправив справжню революцію в офтальмології: зі скромної розміреної науки він перетворив її на яскраву, бурхливо прогресуючу, престижну галузь медицини. Завдяки його досягненням Росія залишається одним із лідерів у світовій офтальмології. Реалізуючи їм сформульований принцип: «Прекрасні очі кожному!» - Святослав Федоров та його школа, сподвижники у різних країнах зробили щасливими мільйони незрячих людей. У 1994 р. на Міжнародному конгресі офтальмологів у Канаді С.М. Федоровбув по праву удостоєний найвищої професійної честі - визнаний «видатним офтальмологом XX століття».


Святослав Федоровлікував людей так, як не вмів ніхто інший. Мільйони пацієнтів, яким у його клініках повернули зір і подарували радість повноцінного, яскравого життя, доводять це переконливіше за будь-які нагороди та офіційні звання. Він був особистістю багатовимірною та багатогранною. Фанатична відданість своїй справі, невгамовна енергія – це «федорівський стиль». Він мав таку енергію, що залучав усіх оточуючих у крутий вир своїх ідей і планів. Яскравою рисою характеру Святослава Миколайовичабула здатність будити у людях лише сильні емоції, всі почуття, крім байдужості. Він умів тримати слово і нести відповідальність, умів радіти життю, навіть коли воно давало до того мало приводів. Його відмінними рисами були майже безрозсудна сміливість (людська, професійна, громадянська) і вміння завжди залишатися передбачаючим. Він був людиною відкритого серця і щедрою душею, він любив життя і прагнув зробити кожну секунду повноцінним і творчим.

Головним дітищем та витвором всього життя С.М. Федорова є МНТК «Мікрохірургія ока».

С.Н.Федоровзапропонував та реалізував оригінальні та унікальні організаційні нововведення: бригадний метод роботи, орендний підряд, пересувні операційні з діагностичним комплексом обладнання на базі автобусів, теплохода, залізничного вагона; діагностичний та хірургічний конвеєри з широким використанням сучасної комп'ютерної техніки.

МНТК «Мікрохірургія ока» під керівництвом Святослава Миколайовичастав не лише одним із найкращих у світі медичних центрів, а й всесвітньо відомою науковою школою, з якої вийшли сотні висококваліфікованих фахівців, які очолили офтальмологічні установи Росії та багатьох країн.

На сьогодні МНТК забезпечує 30 відсотків усієї здійснюваної на території РФ офтальмологічної допомоги та 50 відсотків від усього обсягу високотехнологічних видів лікування, що здійснюються в країні. Частка операцій першої та вищої категорії складності неухильно зростає і становила 2006 року 86 відсотків. Сьогодні, як і вчора, МНТК виконує свою головну соціальну місію – служіння народу. Що в нинішніх умовах важкого матеріального становища більшості росіян, які не можуть собі дозволити користуватися дорогими послугами, особливо соціально і політично важливо.

Прикладом надзвичайно масштабності та глибини державного мислення академіка Федоровастало створення 11 філій МНТК у провідних регіонах Російської Федерації. Вони працюють у Санкт-Петербурзі, Калузі, Чебоксарах, Волгограді, Тамбові, Новосибірську, Оренбурзі, Іркутську, Єкатеринбурзі, Краснодарі, Хабаровську. Вклад філій у загальну скарбничку заслуг перед вітчизною характеризується такими цифрами. Обсяг наданої допомоги у регіонах перебування становить від 40 до 90 відсотків від кількості офтальмологічної допомоги здійснюваної у регіоні.

Федорівська школа має глибокі традиції, хорошу матеріальну базу, інтелектуальне підживлення в регіонах - усі складові, щоб продовжувати рух уперед.

МНТК є піонером у галузі розробки та впровадження у практику величезної кількості хірургічних втручань. МНТК не тільки крокує в ногу із сучасною наукою, але часто випереджає її. В даний час у клініці Святослава Федоровавиконується близько 200 типів операцій на очному яблуку та 600 їх різновидів.

Сьогодні МНТК, володіючи високотехнологічним апаратним оснащенням світового рівня, активно розробляє власні лікувальні технології.

Завдяки використанню передових технологій, високій якості лікування та фундаментальній науковій роботі МНТК по праву займає чільне місце серед офтальмологічних клінік Росії.

Його унікальність полягає в тому, що тут зосереджено використання як новітніх хірургічних технологій, так і глибоких фундаментальних досліджень.

Талант - це безперервність зусиль. Федоровбув саме їхньої породи людей, і саме в цьому секрет його феноменального зльоту від провінційного лікаря до всесвітньо відомого вченого. Лікарі «Федорівської школи», як і раніше, повертають людям зір в операційних по всій країні. Розвивати і продовжувати Справу, якій служив Святослав Федоров, стало відтепер нашим прямим і святим обов'язком.

Він був не просто вченим, блискучим хірургом, талановитим організатором, творцем, подвижником. Він був яскравою особистістю, чия слава переступила національні кордони.

Святослав Федоров впровадив у медичну практику передові методи організації праці та побудував офтальмологічну службу в країні на принципах, що довели свою життєздатність та перспективність у найважчі кризові часи.

Cвятослав Миколайович Федоров, який прославив ім'я російської медицини в усьому світі, талановитий хірург, автор багатьох винаходів в офтальмології, у тому числі методу імплантації штучного кришталика, названого ним «Супутник», методів лікування короткозорості, глаукоми, астигматизму. «Мікрохірургія ока» народився 8 серпня 1927 року в місті Проскурові (нині м. Хмельницький) в Україні в сім'ї Олександри Данилівни та Миколи Федоровича Федорових. Батька, командира кавалерійської дивізії, було репресовано 1938 р., засуджено до 17 років таборів і звільнено 1954 р. у «зв'язку з відсутністю складу злочину».

Батьки А.Д. та Н.Ф. Федорові. Славочку Федорову 1 рік (1928р.)

Після закінчення школи Слава вступив до льотного училища, але закінчити не зміг, т.к. внаслідок нещасного випадку йому ампутували ступню.


У молодості у Федорова був один випадок, який багато в чому визначив його ставлення до життя і до себе самого. Ще у студентстві він зайнявся плаванням. Тренер запропонував виступити за команду – у них не вистачало однієї людини: «Ти тільки до фінішу допливи, більше від тебе нічого не потрібно – нам треба лише залік отримати». Коли дали старт, він стрибнув останнім. Подумав: аби доплисти! Підняв голову – попереду троє. Обігнав одного, другого, лишився ще один. «І тут, – згадував Святослав Миколайович, така злість на мене знайшла! Раптом захотілося перегнати та перемогти. Метрів за триста до фінішу я лідера обійшов і, на свій подив, став переможцем.

Тієї хвилини вперше зрозумів, глибоко відчув, що все під силу. Я зрозумів, що якщо людина може подолати себе, вона зможе подолати будь-які труднощі.

Саме тоді, на березі Дону, в мені народилася і залишилася на все життя непереборна впевненість у собі, своїх можливостях. Можливо, це якість – найголовніше у моєму характері. Стоячи на набережній, ще не встигнувши обсохнути, я відкрив для себе просту, але неймовірно важливу істину: треба, що називається, працювати. Правати до сьомого поту. Тільки за цієї умови в житті можна чогось досягти. Для мене та перемога, нехай скромна та незначна, стала точкою відліку всього життя. Так що, як не парадоксально, як не блюзнірсько це звучить, я вважаю, мені пощастило, що втратив ногу. Не трапись цього, я, напевно, не зумів би розвинути в собі таку волю, здатність не змінювати поставленої мети за жодних обставин».


В Архангельську було виконано дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук і в 1967 р. на вченій раді в м. Казані пройшов її захист. Науковим консультантом роботи був Тихін Іванович Єрошевський – заслужений діяч науки РРФСР, д.м.н., професор, зав. кафедрою очних хвороб у Куйбишевському медичному інституті.

Імплантація ІОЛ (штучного кришталика) не визнавалася провідними офтальмологами - сучасниками С. Н. Федорова, за винятком Т. І. Єрошевського, який постійно підтримував цю ідею як життєво необхідну.

У 1965 р. у газеті «Известия» публікується стаття журналіста А. Аграновського «Відкриття професора Федорова». Публікація допомогла створенню проблемної лабораторії та привернула увагу громадськості до досліджень С. Н. Федорова.

Починаючи з 1972 р. Святослав Миколайович веде роботи з корекції короткозорості – розробляється операція «радіальна кератотомія», яка дозволила багатьом мільйонам пацієнтів зняти очки. Для її здійснення були розроблені кератотомічні ножі з алмазним лезом та з дозуванням глибини розрізу, а також програма ЕОМ для розрахунку кількості та глибини розрізів на рогівці. Загалом за цією методикою покращили свій зір понад 3 ТОВ ТОВ людина.

У 1973 році С. Н. Федоров розробив і провів першу у світі операцію з лікування глаукоми на ранніх стадіях. Федоровський метод глибокої склеректомії отримав міжнародне визнання та увійшов у світову практику лікування глаукоми. Революційна методика згодом широко застосовувалась у клініці Святослава Федорова та її філіях, а також за кордоном.

У 1974 р. лабораторія Святослава Федорова виділилася з університету.

Мрії про новий інститут.

У 1978 р., завдяки науковим досягненням С. Н. Федорова, проблемна лабораторія перетворюється на перший у світі інститут «Мікрохірургії ока», й у 1979 р. Святослав Миколайович стає його директором.

Він почав втілювати у життя нові технології управління організації, які прославили його щонайменше, ніж наукові відкриття.

Серед нововведень – медичний хірургічний конвеєр (операцію проводять кілька хірургів, причому кожен робить суворо певну її частину, а головний етап операції виконується найдосвідченішим хірургом), пересувні операційні на базі автобусів та інше.

С. Н. Федоров зі своїми учнями та колегами розробив багато інших операцій. Серед них такі, як непроникна глибока склеректомія, кератопротезування, лікування захворювань сітківки. Це дозволило вивести російську офтальмологію в передову науку, що бурхливо розвивається. У 70-х роках минулого століття, незважаючи на досягнення офтальмологічної науки, у країні відзначалося прогресуюче зростання сліпоти та слабобачення. Низький рівень офтальмологічної допомоги в регіонах Росії та Радянського Союзу пояснював величезний потік пацієнтів до столиці і, зокрема, до очної клініки, керованої С.М. Федоровим. Невеликі площі спочатку 50-ї лікарні, а потім 81 міської лікарні не справлялися з потоком бажаючих краще бачити.

Федоров із першою пацієнткою. "Все відмінно!"

У 1986 р. з ініціативи З. М. Федорова з урахуванням інституту розпочалася організація Міжгалузевого науково-технічного комплексу «Мікрохірургія ока» – «країна МНТКовия». Права МНТК на той час були безпрецедентними. Він мав валютний рахунок, міг обслуговувати зарубіжних клієнтів, самостійно встановлювати чисельність співробітників та розміри їхньої зарплати, а також займатися господарською діяльністю поза медициною (наприклад, сільським господарством). За задумом С. Н. Федорова

«Місце лікування пацієнтів необхідно було наблизити до місця їхнього проживання»

навіщо він запропонував побудувати біля Росії 11 однакових офтальмологічних клінік, оснащених сучасним діагностичним і хірургічним устаткуванням, укомплектованих висококваліфікованим персоналом, які пройшли курси підвищення кваліфікації інституті «Мікрохірургія ока».

Найсміливіші мрії спочатку втілювались у планах та макетах майбутнього інституту, а потім на будівельних майданчиках головної будівлі, поліклініки, корпусу долікування та московського модуля. Почалося, без перебільшення, будівництво століття, яким керував Євсей Йосипович Ліфшиць. Святослав Миколайович щодня бував на будівництві та із задоволенням показував її гостям.

Святослав Миколайович Федоров та його учні розробили першу інтраокулярну лінзу. Наш «Супутник» облетів не лише територію СРСР, а й увесь світ. Закордонні офтальмологи прийняли «Супутник» беззастережно, приїжджаючи вчитися до нас.

Але... вітчизняні вчені були твердо переконані, що стороннє тіло можна лише видаляти з ока, але не імплантувати в нього. У той скрутний час до інституту приїжджали комісія за комісією.

І ось через багато років, після доповіді чергової комісії, міністр охорони здоров'я Микола Тимофійович Трубілін сказав доленосні слова:

«Мені соромно цих стін, які були свідками нашого ганебного минулого, коли ми на черговій колегії мало не позбавили лікаря Федорова його лікарського диплома».

Здобувши довгоочікуване схвалення міністра, колектив НДІ «Мікрохірургія ока» розробив не один десяток нових моделей ІОЛ.

На все життя зберігши мрію про польоти, Федоров обрав собі професію медика. У 1952 р. закінчив медичний інститут у Ростові-на Дону, працював лікарем офтальмологом у станиці Вешенській (Ростовська обл.), потім у м. Лисьва (Пермська обл.), після чого закінчив аспірантуру у своєму інституті та захистив кандидатську дисертацію.

У період 1958 – 1960 р.р. Святослав Миколайович жив у м. Чебоксари та працював завідувачем клінічного відділення у філії Московського інституту очних хвороб ім. Гельмгольця. Тут ним було створено штучний кришталик ока з органічного скла і, після численних експериментів на кроликах, вперше проведено імплантацію кришталика пацієнтці з вродженою катарактою, проте дирекцією інституту його дослідження було оголошено ненауковими і З. М. Федоров був звільнений.

У 1961 – 1967 роках. С. Н. Федоров працював завідувачем кафедри очних хвороб в Архангельському медичному інституті, продовжував активні дослідження зі створення штучного кришталика та його імплантації.

У 1967 р. С. Н. Федорова переводять до Москви, де він очолив кафедру очних хвороб 3-го Московського медичного інституту та організував проблемну лабораторію з імплантації штучного кришталика.

Протягом 1987 – 1989 р.р. були побудовані клініки в Санкт-Петербурзі, Чебоксарах, Калузі, Краснодарі, Волгограді, Оренбурзі, Єкатеринбурзі, Іркутську, Новосибірську, Хабаровській в Тамбові, керував організацією філій соратник Святослава Миколайовича Федорова Олександр Дмитрович Семенов - почесний громадянин. ., професор, дійсний член Лазерної Академії наук Росії.

С. Н. Федоров став першим генеральним директором МНТК «Мікрохірургія ока».

Унікальні мікрохірургічні технології Святослава Федорова залучали до філій МНТК пацієнтів із усього світу.

Свобода господарювання дозволила оснастити клініки найдосконалішою технікою та апаратурою. Комп'ютери, офтальмологічні лазери, унікальні інструменти, багато з яких було розроблено фахівцями МНТК у співпраці з найкращими науковими установами країни – всі ці багатства стали доступними для вітчизняних пацієнтів системи клінік «Мікрохірургії ока». Святослав Федоров довів, що якісна медицина може бути рентабельною, і водночас служити здоров'ю мільйонів людей. Він також продемонстрував, що в Росії можна впроваджувати в життя наукові відкриття, досягати економічного успіху, чесно заробляти великі кошти своїм розумом. У всі пореформені роки у «Мікрохірургії ока» закуповувалась нова техніка, велася наукова робота, підвищувалися зарплати працівників.

С. Н. Федоров займався активною суспільно-політичною діяльністю, був членом КПРС з 1957 по 1999 рр., обирався народним депутатом СРСР і депутатом Державної Думи, балотувався на пост президента в 1996 р. У 1995 р. створив партію самоврядування трудящих. Діяльність С. Н. Федорова здобула заслужене визнання держави і суспільства: він був членом-кореспондентом РАН, дійсним членом РАМН та РАЄН, а також низки зарубіжних академій. Мав звання Героя соціалістичної праці та заслуженого винахідника СРСР, був лауреатом багатьох премій нашої країни та зарубіжних. Був нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, Пошани, Жовтневої революції. За наукові заслуги був удостоєний найвищої нагороди Академії наук – Золотою медаллю ім. Ломоносова та преміями Палеолога та Оскара (США). С. Н. Федоров – автор понад 500 наукових праць, 7 монографій, 200 винаходів, книг та брошур з проблем самоврядування. Під його керівництвом захищено понад 100 кандидатських та докторських дисертацій.

Тамбовська філія. 2000р.

У 2000 р., 1 – 2 червня С. Н. Федоров взяв участь у святкуванні 10-річного ювілею Тамбовської філії, виступив із програмною доповіддю на конференції, був повний задумів і надій, говорив:

«Я щасливий, бо перебуваю серед однодумців».

А потім, підкоряючись поклику неба, сів у свій вертоліт, з висоти на прощання махнув рукою і відлетів назустріч безсмертю, вилетів назавжди.

Читайте також